– Доню, йди сюди! – почувся голос матері Медеї. Дівчина робила домашнє завдання, готувалась до іспиту та думала, в який університет краще вступити. Їй спадало на думку багацько ідей. Та їх перервала мама.
– Нам довго чекати?
– Нам?
***
Дівчина спустилась із своєї кімнати. Вона побачила чотири пар ніг. В мами, як вона пам'ятала, точно було тільки дві. Інша пара ніг належала хлопчику, якого вона бачила вперше, але житиме під одним дахом довго.
– Знайомся, це Корвін. Привітайся із сестричкою. – лагідно промовила мама.
Хлопчик дуже соромився. Це було видно по його згорбленій статурі та іншою половиною тіла, бо інша була схована за ногами матері. Дівчина вирішила взяти справу в свої руки.
– Привіт, як тебе звати?
З цих слів і почалося їх співіснування, як брат і сестра. Там, звідки прийшов Корвін, довго чекають на свою родину.