ЗАЛЕЖНІСТЬ.2

      Чим дальше вони йшли, тим темнішим здавався ліс, а місцевий ландшафт змінювався на гірський. На щастя, до Дикого озера залишалось якихось десять хвилин їзди. Це озеро слугує джерелом водоспаду, і схоже на гігантську чашу, що розташовується в улоговині гір. Ті, кому пощастило там побувати, насолоджувалися різноманіттям навколишніх краєвидів і мали змогу побачити прекрасні веселки і білосніжні хмарки, які утворюються поряд із шумно падаючим потоком. Дикий водоспад впадав у фіорд – довгу, вузьку морську затоку, яка обмежена мальовничими скелями, що здіймаються прямо з води.

     На Дикому озері їх мали чекати зграї райдужних качок, які відрізнялися від звичайних тим, що носили на шиї багатоколірний обвід яскравого пір’я. На диво, вони зустріли тих раніше ніж очікували. Величезна пташина колонна летіла на південь прямісінько над головами здивованих мисливців.

«Ліпшого моменту для демонстрації сили мого винаходу не буде,- подумав Джеральд».

      Імператор ніби почув його думки і наказав, щоб той діставав свою зброю. Пострілу зі звичайного луку чи навіть вправних чар було недостатньо, аби попасти в ціль на такій відстані. Умови погіршували горбиста земля і гілки дерев, які закривали небо. Тому точне попадання було просто чудом. Хлопець з вугільними кучерями хутко покликав конюха, який був йому за зброєносця, і наказав, аби той відкрив залізну скриню. Як тільки він це зробив – оку показалась чорна рукавиця, яка відблискувала холодним металом. Першою за що чіплявся погляд була кругла, наче компас, деталь по центру на зовнішній стороні механізму. Вона була вилита з міцного прозорого матеріалу схожого на скло, а всередині неї мерехтів дивний осколок – криста. На місці де б мали бути подушечки пальців знаходились отвори подібні на маленькі смерчі, проте шкіра власника за ними не виднілась. Як тільки Джеральд її одягнув - зору показалася внутрішня поверхня рукавиці, по центру якої було вирізане ідеальної форми коло, що оголяло хлопчачу плоть. Та просто натягнути на себе прилад було недостатньо. Він поклав перед собою руки так, що вільна долоня лівої руки опинилася зверху на закованій тильній стороні правої, а кінчики пальців дивилися в різні сторони. Тоді хлопець різко повернув проти годинникової стрілки деталь з кристою і вуху почувся звук скреготу металів: всередині знаходились маленькі шипи, які проколювали подушечки пальців, щоб мати контакт з внутрішнім середовищем організму – кров’ю. Аби не показати тої муки- Джеральд міцно зжав руку в кулак і відвів її назад.

- Яку птаху ви бажаєте отримати в подарунок, мій імператоре,- твердо запитав юний лорд, не показуючи справжніх почуттів. Всередині ж його розривало від нестерпного болю. Не через металеві шипи, які впивалися в нього своїми іклами, а через те, що вони кусали саме його руки. Спогади наче швидкі картинки постали перед ним.

      Коли Джеральду було чотирнадцять він застав старшого за жахливим вчинком, який той посмів зробити з найменшим із братів. Як тоді, він стояв і не знав, що робити, кого кликати, аби допомогли! В думках гуло лише одне: «За що?». Його помітив брат і без жодних слів накинувся з ножом. Тому не залишалося нічого як захищатися голими руками від збожеволівшого хлопця. Долоні порізало лезо, яке лишалося гарячим від попередньої крові, та біль не відчувався. Його витіснив страх.
«- Тепер я хочу забрати твоє волосся!»,- загорланив старший. Він вхопив Джеральда за голову і натягнув чорні кучері так, що здавалося вирве їх з корінням. Це була напевно єдина мить безвихідності, бо потім…

- Ту, що по центру: найменшу!,- в очах Роберта горів азарт і бажання переконатися в тому, що скоро їх настигнуть нові сили. Та качка була не просто здобиччю, для нього вона символізувала ворожу імперію і його шанси на перемогу у війні за допомогою цієї зброї.

      Джеральд повернувся зі своїх роздумів і впевнено посміхнувся: - Хороший вибір,- проте найважчий зрозумів хлопець. Йому потрібно було попасти в найнепримітнішу ціль, не задівши більше нічого, а так як вона була центральною точкою навколо якої постійно рухались інші  – зробити це було практично неможливо. Проте сьогодні він і мав довести їм нереальне. Юнак здмухнув кучеряве пасмо і замружив одне око, щоб прицілитись. Колонна з птицями віддалялась з кожною миттю все більше, наближуючись до країв лісного гілля. Кінчики його волосся вмить спалахнули пекельними іскрами. Здавалося зараз воно згорить, але насправді це був всього лиш початок, що засвідчував про бажання скористатись чарами. Тоді він різко направив руку в небо і з його долоні мов тонка лазерна куля вилетів вогняний потік. Він пронизав серце крилатого створіння, забравши основну деталь небесної мозаїки.

«Влучив!».

      Навколо почулися захопливі крики і вигуки в честь молодого тріумфатора, а Роберт підійшов до Джеральда і похлопав того по спині в знак свого схвалення. Це був адреналін, якого так не вистачало – він дарував йому впевненість. Таке не на жарт забавляло молодику голову, але він знав, що це лиш пролог перед справжньою кульмінацією вистави. Після миті невблаганного щастя настав момент, щоб оговтатись і рішуче діяти.

       Решта качиної зграї попрямувала в сторону водоспаду туди мали направитись і вони.

- Батьку, рушайте до Дикого озера, а я маю повернутись за вбитою качкою для імператора,- звернувся Джеральд до лорда Енгеля.

- Роби як знаєш, тільки ми тебе чекати не будемо – всіх перестріляємо,- зайшовся сміхом Вісе, який старався на людях показати свої хороші стосунки з сином, яких насправді вже давно не існувало.

        Імператор, Енгель та Аріон разом зі слугами рушили в сторону Дикого озера, відправивши Джеральда і новоспеченого зброєносця на пошуки мертвої качки. Попереду швидким кроком йшов юний лорд, намагаючись якомога далі відійти від решти мисливців. Він прямував у самі нетрі, зарослі чагарниками і сирим мохом, минаюче місце де впала птаха.

- Ваша здобич в іншій стороні,- напружено мовив конюх.