ПРИНЦ І ВОРОН.2

      Яскраво, святково, але метушливо – ці слова найкраще описували дух обідньої зали. Проте як тільки туди впливти імператор зі своєю дружиною – все завмерло. Стихло навіть те, що старалось мовчати завжди - володарі цього світу поважно постали перед нами. Слідом за ними вийшло створіння, яке мені довелось бачити хіба що в книжках. Важко було не впізнати горилюда з чорними наче дві перчинки очима і вусиками, які той волочив по паркету. Я частенько засиджувалась в бібліотеці і перечитала всі книги, які мались в замку Біженців. В них писалося, що сотні років тому горилюдів вважали за рабів і продавали разом зі скотиною, а за їх переховування карали смертю. Та час не стоїть на місці і все змінне. Він не забув торкнутися і долі цих створінь. Там де я жила люди скептично відносяться до таких істот. Це пов’язано зі старими переконаннями. Їм нема чого таїтись – вони відкриті і чесні, я б сказала більш прості. А наявність горилюда означало одне – ти щось приховуєш. Тут в столиці все навпаки. Кожна поважна персона старається мати свого слухача думок, адже в цьому світі важко комусь довіритись. Тут панує влада і запах крові. Це не місце для слабких та наївних. З часом і я зроблю цей висновок…

     Аріон і Джеральд піднялися з жовтих стільців і направились в сторону осіб, які щойно з’явилися. Спочатку вони привіталися з імператрицею і принц делікатно поцілував її руку. Корделія не відводила погляду своїх смарагдових очей і продовжувала напружено дивитися на нього:
-Сину.
-Мамо.
-Боже,- протягнула Софі і почала тріскати себе по голові. – Чим він думав, коли вирішив приїхати без її відома. Тепер вона йому по вік то згадувати буде, або змусить…Ні, такого бути не може. Це ж так принизливо, особливо для чоловіка,- принцеса помахала головою аби заперечити думки, які оточили її як беззахисну овечку.- Не знаю що, але матінка точно щось придумає.

      Тоді двоє парубків підійшли до імператора. Згадавши те, як він холодно обійняв мене сьогодні вранці, я не очікувала нічого визначного. Здавалось, його мертві від байдужості очі назавжди забули про емоції. Та я знову помилилась. На превелике диво батько не просто привітався з сином, а й широко йому усміхнувся, від чого лице обплелося павутинням зморшок, після чого той мертвою хваткою обійняв свою дитину. Роберт Байронс не зупинявся повторювати одну фразу: «Мій орел!» і сильно плескати Аріона по плечу. Від такої гордості батько навіть… просльозився. Це було зовсім не схоже на те як він зустрів  мене. Кілька місяців його сина не було вдома і він плаче. Десять років мене не було у його життя і він проганяє. Чому? Чим я настільки гірша, що не варта того, аби він приділив мені таку ж увагу? Це якесь безглуздя. Але його хороший настрій не зникає, навіть тоді коли він вітається з тим негідником - Джеральд теж не втрачав можливості і крутився біля імператора як надоїдлива муха.

- Синку, а ти не на жарт підріс. Чув про твої успіхи в дослідженні крист. Звіти мене приємно вразили. Уже з нетерпінням чекаю, коли і сам зможу побачити твій винахід,- звернувся лорд Байронс до Джеральда.

- Батьку, у мене є чудова пропозиція: давайте після обіду зберемося і вирушимо на полювання в Чорний ліс. Зараз якраз відкриття сезону на райдужних качок і Джеральд у всій красі продемонструє роботу своєї нової зброї,- запропонував Аріон, побачивши як його друг зніяковів від раптової похвали.

- Не говори дурниць. Ви явно втомились після дороги. До того ж нам є про що з тобою поговорити,- сказала імператриця і, взявши руки сина у свої, міцно їх стиснула.

    Імператор проігнорував сказане жінкою, адже в його очах вже почав зароджуватись азарт.

- А як не мене чудова ідея, так і поступимо. Бредфорде,- покликав він дворецького,- скажи приготувати нам коней і мисливські костюми, аби після закінчення трапези все вже чекало. Ми поїдемо в Чорне угіддя, ближче до Дикого озера. І повідомте лорда Енгеля про наші наміри, хай приєднується.

- Звичайно, Ваша Величносте,- сказав мажордом і помчав своїми довгими стопами у нагальній справі, яка щойно з’явилася.

- Чого ж ви так довго стоїте, страви чекають на вас,- прощебетала старша принцеса і рукою запросила до столу.

         Після побаченого нічого в горло не лізло, живіт настільки розболівся, що я втратила апетит. Та мене хвилював не шлунок - зовсім інше, точніше інший. Значить от як він міг мене зустріти. А я вже почала оправдовувати його, що він чимось засмучений чи має багато проблем – наївна. Причина його дивного ставлення точно була, але яка…

- Джеральде, ви заговорили про нову зброю і мені стало цікаво, що ж це таке. Чи не могли б ви нам розповісти?- наче кішечка попросила Корделія.

- Знаєте, мій винахід ніщо без знань про кристи, з якими мені допоміг ваш син. Він як ніхто може вам повідати про силу цього чудового мінералу,- посміхаючись на всі тридцять два відповів хлопець.

- Братику розкажи, я згораю від цікавості,- збуджено проговорила Софі, яка клала собі на тарілку вже третю корзинку з паштетом.

- Наше дослідження почалось як тільки ми переступили поріг гвардії. Проблема в тому, що інформація про кристи була таємничо знищена, а сам камінь ми знайшли тільки тепер, тому нам довелось почати все з початку. Ці місяці були не легкими та ми все ж таки дещо змогли дізнатись. Справа в тому, що ніхто не знав навіщо вони потрібні і чи є в них якісь магічні властивості взагалі. Тепер я можу з впевненістю довести, що є. В ході експериментів виявилося, що кристи можуть слугувати каталізатором нашої сили. Якщо простою мовою: вони підсилюють і дозволяють збільшити концентрацію чар в десятки разів. Це щось неймовірне. Одного осколка достатньо щоб знищити з лиця землі цілий будинок. Що вже говорити про людей. Я впевнений в тому, що успіх теперішньої війни буде залежати виключно від них. Проте…

- Є проблема, Ваше Величносте,- сказав Джеральд.- Їх надзвичайно мало. Говорити про масове застосування не має сенсу.