ПРИНЦ І ВОРОН.1

        Обідня зала імператорського палацу нагадувала собою яскравий подарунок. Довкола кружляли червоні стрічки у супроводі лакеїв, а паркет виблискував так, що, здавалося, станеш на нього, і він трісне, як тонкий лід. Вона була досить просторою, як для кімнати з одним столом, який дами в чепчиках вже закінчували сервірувати. На зміну звичайним вікнам тут від підлоги до стелі красувались вітражі. Плафон¹ і сам був незвичайним – закругленим у формі арки.
        У кутку кімнати стояв високий дворецький з орлиним носом і пильно спостерігав за всім, що відбувалося навколо. У нього були надзвичайно великі ноги, вбрані в до блиску зачищені черевики, і дуже довгі пальці, особливо вказівний, якими він осудливо махав на все, що виглядало хоч трішки неідеально. Обідня і бальна зали явно готувалися до завтрашнього святкування, яке влаштовували в честь іменин принца Аріона і принцеси Софі. Якась низенька дівчинка в чорному чепчику і з мідною шкатулкою в руках, схоже, як і я запізнилась. Вона так швидко бігла, що не встигла побачити ніг дворецького і, перечепившись за них, з гуркотом впала. З скриньки висипалась купка миготливих іскринок, які були необхідні для подачі гарячих страв. Іскринки - це такі блискучі жовті плоди, які ростуть на дереві Змій. Вони призначені для підтримання сталої температури гарячих страв, а їсти їх категорично заборонено! Вживши одну таку можна не те що обпектися, а й дух спустити. Пощастить, якщо заживо не згориш. Крім іскринок існують ще холодинки. Їх навпаки добавляють в напитки і морозиво, аби ті лишалися холодними. Якщо вже випала доля проковтнути таку – миттю замерзнеш і перетворишся на крижану брилу. З ними треба дуже бережно поводитись, а ще обережніше з деревом Змій. Для того, аби зірвати кілька таких - потрібно серйозно підготуватися, адже якщо мовити правильно, то це не зовсім плоди, а яйця. Тутешні змії живуть і сплять на гілках, мов кажани і постійно несуться. Через те, що їх довгі хвости схожі на ліани, то їхнє кубло так і стали називати деревом. Це надзвичайно небезпечні тварини, їх отрута має ще сильнішу дію ніж блискучі яйця. Для початку необхідно вдіти мідні рукавиці, які вони обожнюють, і зробити все, аби ті не прокинулись. Крім рукавиць треба запастися ватними чоботами і, зайшовши до саду, одразу перестати дихати. Завидівши гадовище потрібно тихенько наблизитись і різко зірвати іскринки, які тримаються на лусочках, мов стиглі черешні. Тоді мідною поверхнею погладити місце пошкодження, адже цей метал заживляє їх рани і давати драла звідти. Якщо тобі не пощастить і вкусять, то вихід один – потрібно дістати протиотруту. Але це вже зовсім інша історія…

- І це ти хочеш кидати в суп? В суп!,- зарепетував чоловік з орлиним носом, а після того як побачив брудний слід на своїх бездоганних туфлях – ледь не зомлів. –Ти негайно все це позбираєш і підеш до саду, аби нарвати нових. Інакше я тобі їх у рота позапихаю! Знаєш які вони гарячі?- не переставав лементувати мажордом², вимовляючи кожне слово своїм твердим і владним акцентом, який був притаманним для жителів півдня. Та побачивши мене в дверях, поправив останніх три волоска на своїй лисій голові і привітно запросив до столу. Схоже, тут не звикли їсти в тиші, бо довкола тільки й було чутно вигуки, свист і цокання підошв слуг, які мили, чистили і прикрашали все, що бачили. А, може, сьогодні просто зробили виняток через бал і, аби не нашкодити творчому процесу, дали змогу розспіватися на повну? Мені таке дуже подобалось - це вдихало в палац життя.

         За столом вже чекали тітка Клер і принцеса, яка побачивши мене привітно помахало рукою. Мені відсунули стілець, обшитий жовтим оксамитом, і я зручно вмостилась. Софі, яка сиділа навпроти, помітно нервувалась, інакше навіщо їй голосно бити себе волоссям по голові. Це був ще той ритуал: спочатку вона брала пасмо за вухом, тоді химерно накручувала його на пальці так, що, забравши їх, волосся залишалося дуже натягнутим. Настільки, що підносячи його до лоба - тріскала себе. Я ще такого не зустрічала і непомітно спробувала повторити, але на жаль не вийшло. Софі побачила це і одразу перестала так робити.

- Тебе щось хвилює?- поцікавилась я.

- Так видно?- перепитала принцеса і знову потягнулася за прядкою. – Аріон і Джеральд вже приїхали, нікому не сказавши, уявляєш. Коли матінка дізнається, то вона таку бучу влаштує брату. Ховайся і не висовуйся – єдине правило, щоб вижити за таких обставин,- схвильовано проговорила вона.

- А де вони були, якщо не секрет?

- Декілька місяців перебували в гвардії. Сьогодні їхня служба закінчилась і хлопці повертаються. Щастя велике, що встигають на бал,- хитро посміхнулася Софі і додала,- з феєрверками,- тоді зговірливо підморгнула і ми обидві тихенько засміялись.

     Несподівано двері відчинилися і в кімнату захекано зайшло двоє хлопців, які побачивши нас струнко випрямилися і перестали важко дихати. Видно так не встигали, що довелося бігти. І це ще я думала, що як завжди запізнюся, а дзуськи вам. Пишаюсь своєю пунктуальністю.

     Як тільки вони підійшли ближче до столу, можна було детально розгледіти новоприбулих. Принц Аріон, якого здалеку було видно через срібну гриву, яку той акуратно закинув назад, був одним з тих, кого сміло могли назвати «героєм на білому коні». Всім своїм виглядом він просто кричав про голубу кров, а гостре наче лезо підборіддя, яке успадкував від матері, підкреслювало його рішучість. Мого поля зору не оминула і горда осанка, яка теж дісталась Аріону від імператриці. Колір очей нічим не відрізнявся від традиційного для цієї родини – блакитного. З його манерами і привабливістю чари були непотрібними - одного погляду було достатньо, щоб заполонити серце будь якої дівчини імперства, починаючи від юної міледі, закінчуючи старою тіткою Нене. Обидва були досить високими, проте Аріон був трохи нижчим від свого напарника, який виявився тим, кого б я воліла забути. Та чорні кучері відторгнули моє прохання і змусили мертвою хваткою вчепитися в нього поглядом. На відміну від принца, його волосся безладно лежало, прикриваючи собою небезпечні очі, які виблискували мідним кольором. Переді мною, як грім серед ясного неба, опинився хлопець від якого я намагалась втекти зранку. Що цей негідник тут забув!