Розділ 8. Людська невдячність.

Гучний шум сирени доносився здалеку, яскраві ліхтарі світили в обличчя, а запах бензину, змішаний із запахом диму та розплавленої проводки, подразнював нюх. Перекинутий автомобіль, розбите лобове скло...

«Все здається таким знайомим... Але чому болить рука, наче вона заніміла? Тоді у мене боліла голова, шия... Але не рука...»

Аврора повільно розплющила очі і виявила, що вона знову повернулася в день аварії, її серце затремтіло, і вона обернулася.

— Батьку?

Як і того разу, він був непритомний, висів догори ногами, пристебнутий до сидіння, а кров з його чола великими краплями стікала вниз.

«О ні! Чому знову цей день?» — думала Аврора.

Їй було страшно знову опинитися у цьому місці. Довгі роки вона бачила цей момент у жахіттях. Вона не хотіла знову бачити страшне, закривавлене обличчя свого батька. Сльози почали котитися по її щоках, і вона міцно заплющила очі, не бажаючи бачити продовження.

«Це просто страшний сон... Це просто сон... Прокинься, ну ж бо!» — бурчала вона, плачучи та махаючи головою, аж доки не почала чути чийсь голос:

— Прокидайся...

«Що?..»

Це було щось нове, тому від здивування Аврора вже забула, що знаходиться у своєму кошмарі, і розплющила очі, щоб подивитися на батька.

Та чоловік, як і раніше, вже перетворився на мерця. Він дивився на неї своїми страшними очима, широко розкрив свої закривавлені щелепи та різко кинувся на неї, видаючи скажений звірячий звук.

Аврора чомусь інстинктивно схопилася за руків’я свого меча з метою швидко розправитися з нападником, та чужий голос знову гучно її покликав:

— Прокидайся!

Аврора різко розплющила очі, схопившись за руків’я катани. Але не встигла вона навіть до половини вийняти його з футляра, як мусила зупинитися, адже прямо перед її носом знаходилося дуло військового автомата.

— Що за? — здивувалася дівчина.

Трохи примружуючись від яскравого світла, вона намагалася зрозуміти, що взагалі відбувається. Аврора все ще знаходилася в читальному залі, але світло було таким яскравим, що, схоже, вона таки заснула. Але вона навіть не уявляла, що матиме такий міцний сон, що не почує навіть, як до зали прийшов десяток людей.

— Ти хто така, і що ти зробила з Чарлі? — запитував чоловік з автоматом. — Чому він у такому стані?

Дівчина подивилася на прив’язаного до столу Чарлі та згадала вчорашню ніч. Ближче до опівночі у нього з’явився жар, довелося давати йому жарознижувальні, але з того часу він так і не приходив до тями. Бен та Ліза домовилися, що підуть зранку по свій автомобіль з припасами, які вони зібрали до того, як зустріли Аврору. Щоб бути зранку в формі, вони рано заснули. Боячись, що Чарлі може перетворитися на зомбі і напасти на своїх товаришів, дівчина просто прив’язала його за руки до столу мотузкою. І схоже, що Бен та Ліза таки пішли рано вранці, не збудивши Аврору та не ризикнувши розв’язувати непритомного товариша. Далі, логічно подумавши, можна дійти висновку, що ті двоє пішли, передавши свої координати іншим військовим учасникам місії, і, оскільки Аврора спала, двері зачинити було нікому, тож усі вони легко зайшли всередину. Але Аврора зараз хвилювалася не про це.

«От же ж! Як можна так міцно спати? А раптом зомбі?... А, їм же чхати на мене... А ось люди страшніші за мерців...» — зітхала в душі дівчина, дивлячись на дуло автомата, що все ще цілилося в її обличчя.

— Чого мовчиш? Німа чи що? — бісився чоловік.

— Сам ти німий! — обурилася дівчина. — З ним все нормально.

— Він непритомний, хіба це нормально? — заговорив інший чоловік у військовій формі.

— Напевно. Ще не перевіряла після вчорашнього.

— Та ти просто знущаєшся? — втрутилася третя людина. — Він прив’язаний, як ти це поясниш?

— Я, якщо ти не помітив, тут спала, а його вчора якісь виродки підстрелили, довелося рану зашивати, опівночі його почало лихоманити, боялася, що він перетвориться на зомбі, от і прив’язала, — дратувалася Аврора.

— Так ти говориш, що врятувала його? — недовірливо запитав чоловік зі зброєю.

— Еге ж, — зітхнула дівчина. — Нормальні люди зранку каву пропонують, а не автоматом тицяють в обличчя.

— Ой!

Чоловікові стало трохи ніяково, і він уже почав опускати зброю, коли хтось із натовпу зупинив його:

— Послухайте, не варто їй ось так одразу вірити, а раптом вона його тут у полоні тримала? Недарма ж він прив’язаний!

— Точно. Краще зачекаємо, доки ваш колега прийде до тями та підтвердить її слова.

Окрім чотирьох військових, до читальної зали прийшли ще десятеро людей, їх, напевно, щойно знайшли та забрали з собою для евакуації. Серед них була пара літнього віку, двоє молодих студентів-хлопців та одна дівчина, що ховалася за їхніми спинами, жінка середнього віку з дитиною близько десяти років та троє чоловіків середнього віку. Саме вони найбільше протестували, щоб просто відпустити Аврору.

Один із військових підійшов до Чарлі та оглянув його, після чого уважно подивився на Аврору.