Розділ 7. Група військових.

З супермаркета Аврора вийшла через задні двері, і далі пішла вузькою вуличкою, тут було дуже брудно, валялося багато сміття, кривавих слідів та людських трупів, яких нікому було за хоронити. Навколо стояв страшенний сморід, і Авора не могла більше його терпіти, тому знайшла прохід між парканом та високою цегляною будівлею, щоб вийти з заднього двору. Вийшовши на вулицю, вона відразу зіткнулася з двома зомбі, що погойдуючись тинялися біля обгорілого автомобіля. Почувши що хтось іде, вони кинулися на звук, і Аврора перемогла їх одного за іншим.

По переду дівчина знайшла аптеку, але на жаль, там уже було порожньо, тому вона пішла далі. Після цього, вона ходила ще пів години, доки знайшла аптеку з ліками. Це була велика аптека, де по центру торгової зали, та під  стінами стояли скляні стелажі для ліків, а зона для фармацевтів була відділена вітриною, ліки покупцям видавалися через віконце.

Тільки ступивши до приміщення, Аврора відразу почула гарчання багатьох зомбі, та глухий стукіт. Це було десь в зоні для фармацевтів, тому не відразу можна побачити, що там відбувається.

Вона підійшла ближче, і двері туди виявилися відчиненими. Ця частина приміщення була схожа на довгий коридор, що тягнувся вздовж стін торгового залу, а з двох його кінців були двері на склад, і одні з них були відчинені. Саме з цього боку і зайшла Аврора, вона кинула погляд на темний склад, але схоже, що ті, хто там був, зараз вже на іншому боці. Вона обійшла прилавок, і зупинилася, після того, як побачила пʼятьох зомбі, що кидалися на зачинені двері.

Тільки зараз Аврора помітила, що скляні двері аптеки, а також декілька вітрин в середині були розбитими, а по підлозі від самого залу до дверей складу вели сліди свіжої крові. Схоже, що там ховався хтось поранений, та це не її справа. Головне, що на вітрині, за спинами цих зобі ще лежали якісь ліки, це те,  що було потрібно Аврорі. Вона вийняла свій меч, та по черзі розправилася з мерцями. Вчиняючи так, вона почувалася трохи дивно, напевно, було б краще, якби вони опиралися, чи нападали на неї. Але цих людей вже не можливо врятувати, все, чим можна їм допомогти, це подарувати їм вічний спокій.

Коли з останнім було покінчено, вона не зайшла до складу, а пройшла повз, щоб перевірити ті ліки, що залишилися на полиці. Трохи порившись, вона знайшла спирт, кілька бинтів, упаковку з ампулами для інʼєкцій зі знеболювальним, кілька пластинок з капсулами антибіотиків, і дитячий сироп від грипу, а на підлозі вона знайшла упаковку жарознижувальних таблеток. Це було не багато, не вистачало ще деяких основних ліків, але принаймні хоча б такий мінімум знайшовся. Вона збиралася вже йти геть, та як тільки пройшла двері складу, вони повільно відчинилися.

З дверей вийшов чоловік у військовій формі, направляючи пістолет на неї, Аврора застигла на місці, кулі все ще могли її вбити, тож вона поки нічого не робитиме.

Чоловік уважно оглянув дівчину, потім подивився на зомбі, що лежали на підлозі, потім на меч в її руках, він повільно опустив зброю, та заговорив:

— Міс, це ви розібралися з ними?

Аврора кивнула.

— О, тоді ми повинні вам подякувати. — злегка посміхнувся чоловік. — Ми прийшли сюди в пошуках ліків, але натрапили на групу виживших з вогнепальною зброєю. Вони поранили одного з нас, та при манили цих зомбі, після чого ми опинилися в пастці.

Аврора подивилася на його пістолет, та насупилася, сумніваючись у сказаному.

— У нас залишилося всього кілька куль. — раптом пролунав голос жінки зі складу.

За спиною чоловіка зʼявилася жінка у такій самій формі, схоже, вони були напарниками.

— Привіт, мене звуть Ліза, а це Бен, а той нещасний, в якого стріляли це Чарлі. Ти тут сама?

Аврора знову кивнула, потім трохи подумала, та запитала.

— У вас стріляли цивільні?

Двоє людей, на мить за вагалися, а потім відповіли:

— Так, ми натрапили на групу озброєних людей, але схоже, в них теж закінчилися набої, тому вони відступили. Завтра ми вирушаємо до бази Західних гір, там безпечно, є їжа і дах над головою. Не хочеш піти з нами? — запитала Ліза.

— Ви більше не збиратимете виживших у цьому місті?

— Евакуація пройшла ще кілька днів тому, сьогодні ми прибули сюди на спеціальне завдання, наш командир розділив нас на три групи, одна пішла шукати ліки, інша — їжу, а сам командир Еванс, разом з третьою групою пішли виконувати завдання. Перед  цим він попередив усіх, якщо ми зустрінемо мирних виживших, маємо забирати їх з собою. — пояснив Бен.

Аврора спочатку не дуже хотіла приєднуватися до якоїсь команди, їй було б спокійніше подолати цей шлях самій, але коли вона почула імʼя Еванса, вона дуже здивувалася. Хіба цей чоловік не був молодшим другом її покійного батька? Якщо це й справді він, то вона хоче з ним познайомитися. В останню хвилину життя, батько дуже сумував за ним, і навіть говорив Аврорі, що вона може звертатися до нього якщо їй потрібна буде допомога. Але якщо це не той Еванс, тоді вона не хоче йти з ними, а продовжить свій шлях сама.

— Для початку давайте знайдемо безпечне місце для ночівлі, решту вирішимо завтра.

Люди у військовій формі погодилися, вони взяли свого пораненого товариша, та пішли на вулицю. Сонце вже почало заходити, вночі зомбі стають активнішими, а чоловік з вогнепальною раною як  жива приманка. Зомбі швидко реагують на гучні звуки, та запах свіжої крові.