Розділ 6. Місто мертвих.

Аврора минула ще один коридор, та почала спускатися в низ аварійними сходами. Їй слід було спуститися на десять поверхів вниз, іноді проходячи повз якийсь з поверхів вона чула страшні крики мерців, звісно, це її лякало, але памʼятаючи слова Джейсона про те, що вона не може бути інфікована їй стало трохи спокійніше. Ще більше впевненості їй додавала металева ніжка від стільця, яку вона відкрутила по дорозі.

Спустившись до самого низу, Аврора зрозуміла, що електроенергія була відсутня, а верхні поверхи, схоже, досі освітлювалися на резервному живленні. Попереду їй потрібно пройти транспортний тунель довжиною пʼятсот метрів. Цей тунель був призначений тільки для вантажних перевезень тому тут не повинно було знаходитися багато автомобілів чи людей, але все ж не хотілося йти в повній темряві. Аврора деякий час не наважувалася увійти в темряву, а коли вирішила більше не тягнути час, то краєм ока побачила з правого боку великий пожежний стенд. Там знаходився кран для подачі води, сокира та ліхтар. Це було саме вчасно, вона взяла сокиру, увімкнула ліхтар, та рушила вперед.

Аврора тихо йшла темним тунелем, намагаючись не створювати зайвого шуму. Освітлюючи собі дорогу, іноді вона бачила калюжі крові, потім було кілька перекинутих автомобілів. Коли дівчина підійшла ближче, щоб обійти один автомобіль, вона посвітила в салон, і побачила там мерця, який сидів пристебнутий паском безпеки. Він намагався піднятися з місця, але не міг. Аврора здригнулася з переляку, а потім пішла далі, та щойно вона вийшла з-за автомобіля, як натрапила на високого чоловіка. Він стояв за два кроки від неї, у нього був пошматований одяг, та червоні плями від крові по всьому тілу. Аврора не свідомо зробила крок назад, створивши човгаю-чий звук ногою по підлозі, і чоловік обернувся. Він швидко зробив кілька кроків вперед, прямуючи на звук, його червоні зіниці подивилися на дівчину, він розкрив свої закривавлені щелепи, та видав хриплий  звірячий звук, але чомусь не кинувся на неї. Він трохи дивно хитав головою, ніби намагався почути чи розгледіти когось, але не міг. Аврора не хотіла більше ризикувати, вона швидко затиснула маленький ліхтарик зубами, взяла сокиру обома руками, та з розмаху встромила її мерцеві в голову. Здавалося, Аврора не велика дівчинка, але чомусь її сокира легко пройшла крізь голову зомбі, і верхня її частина просто відлетіла. Тіло мерця впало на землю, і Аврора з дивними почуттями стояла там ще кілька секунд, дивлячись в порожнечу тупим поглядом. В цю мить вона не могла зрозуміти, що саме вона відчуває, адже щойно вона вбила людину. Чи не занадто легко вона прийняла той факт, що зомбі це більше не люди? Як пояснити її душевний спокій після першого вбивства?

Можливо її здатність відчувати та виражати емоції притупилася після пережитого в лабораторії? А може це почалося навіть раніше. У неї не було відповіді, вона просто прийняла себе такою. Зараз вона спокійна, і здається, так навіть краще, адже в нинішній ситуації паніка, хвилювання та не стабільний психоемоційний стан може коштувати власного життя.

Окрім цього, їй все ще було дивно, чи то сокира була занадто гостра та легка, чи то голова мерця була занадто м'яка. Вона якось підозріло швидко розібралася з цим зомбі. А ще більш дивним було те, що здається, вона взагалі не цікавила його, інакше як пояснити те, що стоячи прямо перед ним, він не кинувся її їсти, а продовжував шукати іншу здобич. Якщо пригадати те, що говорив їй Джейсон, то здається логічно, що після стількох доз введеного вірусу в її організм, навіть зомбі нею не цікавляться, а можливо навіть, приймають за одну з них. Ця думка зацікавила Аврору, і вона вирішила звернути на це особливу увагу в майбутньому.

Дівчина пішла далі, все частіше під ноги їй почали траплятися шматки цегли, цементу, та різної арматури, і вона освітила ліхтарем свій шлях. Схоже, по переду вантажівка врізалася в стіну тунелю, та вибухнула, від чого половина шляху була завалена. Аврора боялася, що після того, як вона подолала такий шлях, вихід виявиться перекритий, тому вона не терпляче поспішила вибратися з цього темного місця.

Обійшовши завал, дівчина нарешті побачила яскраве сонячне світло, що пробивалося у відчинені ворота, залишилося пройти близько ста метрів, і вона на волі. Втративши пильність, вона не обережно ступила, штовхнула не великий камінь, що з брязкотом відкотився по цементній підлозі,  та дзвінко вдарився в сталеву трубу, що опинилася там після обвалу. Відлуння розійшлося по всьому тунелю, і по заду почулися крики декількох голодних мерців. Аврора різко обернулася, і впевнившись, що її ще не знайшли, вона кинулася до виходу.

Яскраве сонячне світло сліпило очі, а спека подразнювала шкіру, від гарячого асфальту її босі ноги почали боліти, і вона не змогла встояти на місці. Оглянувши все навколо, вона побігла до узбіччя, та ступила на траву. Хоч земля була зовсім сухою, і трава вже майже посохла, та все ж це було не так гаряче, як на асфальті.

Тільки тепер вона звернула увагу, що виявляється лабораторія знаходилася на околиці міста, на горі, чи точніше в самій горі. Зараз все місто лежало внизу, вона бачила його, як на долонях.

Дороги з покинутими, чи розбитими автомобілями, багато сміття та розкиданих речей. Магазини з розбитими вітринами, що постраждали від мародерів, деякі з них були спалені, а деякі просто розграбовані. З багатьох будівель, що постраждали від вибухів чи пожеж, досі піднімався дим. І в усьому місті не видно було живих людей, тільки мерці, що повільно волочилися вулицями в пошуках здобичі.

Аврора подивилася в небо, сонце зараз було високо, можна припустити, що зараз близько о півдні, їй потрібно скоріше спуститися з гори, та до настання темряви знайти собі речі першої необхідності та місце для ночівлі.