Розділ 5. Втеча.

Минуло кілька годин, а Аврора все ще лежала прив’язаною до ліжка. Вона спробувала докласти всю свою силу, щоб розірвати чи хоча б послабити ремені, якими була пристебнута до ліжка, але навіть після десятка спроб з’явилося всього кілька тріщин. За цей час вона налічила вже кілька великих вибухів, що сталися неподалік. Хоч кімната була добре ізольована, та від ударної хвилі все одно йшла чи мала вібрація по землі. Це ще більше непокоїло Аврору: вона боялася, що станеться пожежа, і вона задихнеться чи згорить заживо в цій кімнаті.

Раптом відчинилися двері, і до кімнати забіг переляканий Джейсон. Було видно, що він дуже поспішав: його чоло було мокрим від поту, одяг весь брудний та в залишках крові. Переступивши поріг, він спіткнувся та впав на коліна.

— Аврора...

— Джейсон? — здивувалася дівчина. — Що відбувається? Я чула вибухи, і що з твоїм виглядом? Ти поранений?

Джейсон швидко підійшов до дівчини та почав відстібати ремені на її ногах. Він часто дихав, а руки тремтіли.

— Мене вкусили, я скоро перетворюся, тож у нас мало часу...

— Що? Про що ти говориш? — не розуміла дівчина.

— Бачила фільми про зомбі? — запитав Джейсон. Коли Аврора кивнула, він продовжив: — Мій батько створив вірус R, але тіло звичайної людини недостатньо розвинуте, щоб витримати такі зміни, і всі його експерименти на людях досі провалювалися, а піддослідні перетворювалися на живих мерців. Нещодавно він зв’язався з таємною організацією, що раніше займалася створенням біологічної зброї — організацією, де раніше працював дядько, і звідти ж він викрав тебе. Ти мала стати неймовірною живою зброєю, але зникла. Коли дядько вивчив ті дослідження, він подумав, що за допомогою твого тіла та вірусу R людина зможе зробити стрибок в еволюції, але несподівано, через помилку персоналу, кілька працівників були інфіковані піддослідними. Люди приховували свій стан і повернулися по домівках. Далі за добу вірус передався сотням інших людей у місті, ще за добу — тисячам, а потім з’явилися десятки та сотні тисяч інфікованих. На вулицях панував справжній хаос, це поширювалося настільки швидко, що ні лікарі, ні поліція, ні військові не могли з цим справитися... Минув тиждень... Вірус R поширився на весь світ...

Він важко зітхнув і, звільнивши її ноги, повернувся до її рук, але застиг, дивлячись на потріскані ремені.

— Ти хочеш сказати, що через твого батька настав справжній зомбі-апокаліпсис, як у фільмах? — дивувалася дівчина. — Хіба таке можливо?

— Ава, що ти зробила? — запитав Джейсон, вказуючи на ремінь. — Цей ремінь спеціально виготовлений зі штучного волокна, він витримує вагу в тисячу тонн, його можна розрізати, але не можливо розірвати... Як ти...

Він подивився на дівчину, що тупо кліпала очима, взагалі не тямлячи, про що він говорить.

— Забудь. Коли ти вийдеш на вулицю, ти зрозумієш, що тепер відрізняєшся від простих людей. Не дай нікому себе обманути, не довіряй нікому. І ще дещо... Вірус R на тебе більше не діє, тому ти не перетворишся на зомбі навіть якщо тебе вкусять, і ти також не можеш бути його переносчиком. Але ти все ще можеш загинути, якщо зомбі почнуть розривати тебе на шматки, тож не ризикуй. І особливо будь обережна з живими людьми: вони зараз гірше за мерців.

Аврора нарешті звільнилася та вперше за тиждень змогла піднятися на ноги. Від довгого лежання кінцівки затекли, тому вона ще не могла міцно стояти. Але часу на реабілітацію не було, тож дівчині довелося пристосовуватися на ходу.

— Ходімо, — покликав її Джейсон. — Я проведу тебе стільки, скільки зможу.

Вони обережно вийшли з кімнати, хлопець постійно обертався та оглядав коридори. З першого кроку Аврора була шокована тим, що творилося в лабораторії. Скрізь були розкидані папери, медичне приладдя, підлога та стіни були забризкані кров’ю. Лампи в коридорах мерехтіли, наче у фільмі жахів.

Таким чином вони пройшли до кінця коридору. Перед тим як повернути за ріг, Джейсон обережно визирнув з-за стіни, щоб розвідати ситуацію, потім обернувся до Аврори та жестом показав:

— Там є мертві люди, поводься тихо, зомбі реагують на звук.

Аврора кивнула йому в знак згоди, і вони рушили вперед. Йдучи коридором, вони переступали розкидане медичне приладдя, кілька коробок, а обійшовши сталевий візок, Аврора побачила труп якогось чоловіка в білому халаті. Він сидів на підлозі, спершись спиною до стіни, на якій з гори вниз була велика пляма крові. Вся шия чоловіка була безжально роздерта, а його плоть звисала до плеча; на середині чола була діра від кулі.

Аврора на мить зупинилася, розглядаючи тіло незнайомого чоловіка, затулила рот рукою, перешкоджаючи появі нудоти. Джейсон помітив, як вона розглядала мерця, і пошепки пояснив:

— Вірус передається через кров, укус та подряпини. Зомбі можна вбити тільки зламавши їм шию, відрубавши голову або пошкодивши головний мозок; інші поранення не завдадуть їм шкоди. Вони не відчувають спеки чи холоду, болю чи страху. Це бездушні створіння, в яких залишився тільки один основний інстинкт — їсти. Вони перестають бути людьми, відколи перетворюються на зомбі, тож не вагайся, коли потрібно буде діяти, просто зроби те, що мусиш.

Аврора розуміла все, про що він говорив, їй нічого було додати і нічого запитати, тому вона просто кивнула та продовжила йти за ним.

За кілька метрів вони натрапили на інший труп. Цей чоловік, схоже, уже був перетворений на зомбі. Його шкіра була блідою, розкриті очі показували яскраві червоні зіниці, а судячи з закривавленого рота, було зрозуміло, що він встиг когось покусати перед тим, як йому всадили кулю в чоло. Аврора почувалася дивно: одна справа бачити таке на екрані телевізора, і зовсім інша — в реальному світі, прямо перед собою.