Розділ 4. Піддослідна.

Крізь сон Аврора почала відчувати сильний головний біль. Вона згадала, як їхала на таксі та знову потрапила в аварію, на мить їй здалося, що вона вже на тому світі, але головний біль тільки посилювався, ще й у вухах дзвеніти почало. Дівчина хотіла доторкнутися до болючого місця рукою, але раптом не змогла нею поворушити.

«Що за чорт?»

З великими зусиллями їй вдалося розплющити очі, і яскраве біле світло різало зіниці. Примружуючись, вона почала розглядати все навколо.

Вона знаходилася у якійсь білій кімнаті, де штучного світла було достатньо навіть для проведення важких хірургічних операцій. Аврора опустила очі та подивилася на себе. Вона була переодягнена у якусь піжаму, штани та сорочку. Лежала на лікарняному ліжку, а її кінцівки були туго прив’язані до нього ремінцями.

«Невже я в психушку потрапила?»

Це були перші її думки про місце, в якому вона опинилася. Якийсь час Аврора просто лежала, постійно прокручуючи в голові останні події. Вона намагалася пригадати кожну дрібницю, щоб здогадатися, хто помістив її в це місце, але за годину єдиним підозрюваним був тільки Вільям Ґрей, адже з її знайомих тільки він мав такий вплив у медичній сфері.

Раптом двері відчинилися, і до кімнати зайшло двоє людей у білих захисних костюмах. В одного з них в руках знаходився спеціальний контейнер із одноразовим набором для збору крові, а в іншого — автомат.

«Що тут відбувається? Чому вони ходять зі зброєю?»

— Гей! Хто ви такі? — крикнула Аврора. — Чому я тут? Чому мене прив’язали?

Люди в костюмах не вимовили ані слова, натомість на дівчину була націлена зброя. Аврора завмерла: звісно, вона не хотіла помирати, та ще й за таких обставин. В цей час інший чоловік підійшов до неї та розпочав забір крові.

— Що ви зібралися робити зі мною? Навіщо вам моя кров? — не припиняла запитувати Аврора.

Їй хотілося вхопитися хоча б за одну соломинку, щоб врятуватися, але вони продовжували мовчати. Її проігнорували, а зробивши свою справу, вони просто пішли геть. Дівчина знову залишилася одна, а навколо була тільки повна тиша, що по троху поглинала всі її думки. Згодом вона стомилася та задрімала.

Аврору розбудила раптова метушня, що почалася навколо неї, як тільки відчинилися двері. До кімнати завезли цілу купу електричних приладів, які по черзі почали під’єднувати до її тіла присосками, прищіпками чи голками.

Усі ці люди були в захисних костюмах, і не можна було розгледіти навіть їхніх облич за масками. Через це Аврора відчувала себе розносником якоїсь чуми. Вони в гумових рукавичках торкалися її тіла так, наче вона не була живою людиною, а предметом, цікавою диковинкою, яку їм хотілося вивчити. Було страшно від усього, що відбувається навколо, усі ці люди поводилися з нею грубо, до того ж їй постійно здавалося, що за вікном за нею хтось спостерігає. Вона бачила тільки своє відображення у склі та все, що відбувалося у кімнаті, але її погляд постійно озирався на те вікно.

Тим часом за товстим склом високий чоловік у білому халаті уважно спостерігав за всім тим дійством. З його обличчя не сходила самовдоволена посмішка, одразу було помітно, наскільки він задоволений тим, що відбувається.

— Лікарю Ґрей, все готово, — відзвітував підлеглий у захисному костюмі.

— Розпочинайте експеримент, — кивнув чоловік.

До кімнати Аврори занесли великий сталевий кейс, а коли його відкрили, всередині зберігалося п’ять ампул із рідиною яскраво-червоного кольору та лише одна блакитна. Один із людей узяв ампулу та заправив її до приладу, схожого на крапельницю, що був під’єднаний голкою прямо до її вен на руках та ногах.

— Розпочинаємо введення збудника сплячих клітин, — заговорив чоловік у захисному костюмі.

Блакитна рідина повільно почала циркулювати тоненькими прозорими трубками, все ближче наближаючись до її тіла.

З самого початку Аврора здогадалася, що попереду на неї чекає щось страшне. Коли до неї почали під’єднувати усі ці штуки, страх уже охопив її. Але що б вона не робила, на неї ніхто не звертав уваги. Усі ці люди в костюмах, наче бездушні роботи, просто виконували свою роботу без зайвих слів. Коли вона почала спостерігати за невідомою субстанцією, що от-от почне вливатися в її тіло, її охопила паніка. Вона почала метатися на ліжку, намагаючись вирватися з кайданів.

— Що це? Не треба! Прошу вас, не треба! Будь ласка, приберіть це! Не робіть цього! Ви чуєте?

Вона кричала так, що горло почало боліти, і її голос хрипів. Але замість того, щоб прислухатися до дівчини, на неї натягнули кляп, затиснувши його тверду частину між зубами, а ремінці туго затягнули на потилиці, щоб вона не могла його скинути.

— Уууу! Уууу!

Тепер вона не могла навіть слова вимовити.

Коли блакитна рідина таки потрапила до її організму, Аврорі здалося, наче її опустили до розпеченої лави. Все її тіло відчуло різкий жар, серце шалено забилося, і кожна клітинка її тіла швидко відгукнулася на невідому рідину. Через кілька секунд усі її внутрішні органи охопило пекельним полум’ям, біль був настільки сильним, що Аврорі здалося, ніби її от-от виверне на виворіт. Її шкіра швидко почервоніла, ніби від сонячних опіків, а вени надулися від напруження. Все її тіло вигиналося від страшенного болю. Та як би вона не металася на ліжку, міцні ремені не дозволяли їй піднятися, а кляп у роті все ще заважав кликати на допомогу.