Розділ 1. Аврора.

В кімнаті стояла страшенна літня спека, хоча зараз все ще була ніч, штори були щільно закриті, а з відчиненого вікна не було чутно навіть подиху вітру. Сама кімната була не великою, умовно розділеною на кухню та спальню. Тьмʼяні шпалери на стінах, і деякі старі, потерті меблі. Тут майже не було ознак людського перебування, оскільки з особистих речей, був лише якийсь необхідний мінімум, наче в цій кімнаті і зовсім ніхто не жив.

Та якщо придивитися, можна помітити фігуру дівчини, що зігнулася клубком на деревʼяній підлозі, біля ліжка.

«Знову цей сон!» — думала дівчина.

До сімнадцяти років, Аврора щасливо жила разом з батьком, у великому, просторому будинку. Її батько Томас Райт, був надзвичайним сімейним лікарем, що за довгі роки праці, зміг зібрати деякий капітал, та заснувати невелику приватну клініку. У нього було двоє друзів, що завжди його підтримували. Однак перед самим заснуванням клініки, двоє друзів посварилися між собою, батько став на бік свого двоюрідного брата, Вільяма Ґрея, ким являвся один з його друзів, тоді як інший — Макс Еванс, наймолодший з них, вирішив піти на якийсь час, тому поїхав з країни.

По професії Томас був лікарем, Вільям — фармацевтом, а Макс був військовим. Коли Вільям почув що його друг вже на порозі заснування власної клініки, тоді як він сам все ще працював штатним дослідником в одній фармацевтичний компанії, то попросився в частку. Внісши невеличкий капітал, він став першим інвестором приватної клініки широкого профілю, разом з Томасом.

Клініка росла та набирала успіху, і за десять років стала відомою не в одному місті. Всі лікарі, що там працювали, були виключно професіоналами, тому пацієнти приходили з усіх куточків країни і клініка швидко досягла успіху. Коли Аврорі було сімнадцять років, і вона щойно закінчила школу, та вступила до університету, сталася велика автомобільна аварія, вони з батьком обоє постраждали. В той день, після зіткнення кількох автомобілів, дівчина прийшла до тями в понівеченій автівці, перекинутій догори. Добре, що пасок безпеки вона завжди затягувала, а інакше, судячи з розбитого лобового скла, та зімʼятої передньої частини авто, можна було навчитися літати, на останок.

— Доню, донечко, ти чуєш?

Пролунав тихий чоловічий голос, і дівчинка важко обернула голову. Тупий біль в шиї та голові не давав їй вільно рухатися, та і взагалі важко рухатися, коли ти сидиш догори ногами.

Вона обернулася та побачила залите кровʼю обличчя свого батька, що знаходився у такому ж положенні, що і вона.

— Тату...

— Доню, послухай... Не довіряй людям просто так, справжні друзі пізнаються в біді... Єдина людина, якій ти повністю можеш довіряти — це ти сама... Але, якщо стане зовсім скрутно, звернися до Макса... Я дуже завинив перед ним... Я... Доню...

Його очі закривалися, і дівчина почала плакати, не знаючи, що зробити, вона досі була пристебнута паском, а десь з далеку вже чулися сирени швидкої допомоги.

— Тату! Ще трошки, швидка вже їде!

— Люблю тебе...

В голові лунав дзвін, а біль сліпив очі, Аврора тільки побачила як підбігли рятувальники, і сама знепритомніла. А коли прийшла до тями, виявилося, що минув уже цілий місяць, батько помер, і дядько Вільям швидко поховав його, і не тільки поховав, а ще й умудрився прибрати до рук усю клініку, і навіть їхній будинок. В неї нічого не лишилося, тільки особисті речі, що були з нею на час аварії.

Після виписки з лікарні, дядько навіть на поріг її не впустив, а просто відправив охоронців, щоб ті прогнали її геть, тож вона поїхала до університету. Пощастило, що вони з батьком одразу внесли повну оплату за навчання та гуртожиток, тож з цим проблем не було. Аварія сталася коли вони перевозили для неї речі першої необхідності до гуртожитку, тож в неї залишилася тільки одна валіза основних речей. Найближчі кілька років вона не могла навіть повноцінно харчуватися, не говорячи вже про покупку чогось зайвого. Їй довелося поєднувати навчання та підробітки, щоб хоча б трохи було за що жити. Так минуло пʼять років, а коли навчання в університеті закінчилося, настала черга проходити інтернатуру, а також їй необхідно було шукати нове житло та роботу. Але, не відомо, що той дядько Вільям зробив, та її не хотіли брати в жодну державну чи приватну клініку, тож довелося знову перебиватися тимчасовими підробітками. Вона знайшла дешеву кімнатку, в старенькому гуртожитку в передмісті, і поселилася там. Та її емоційний стан ставав все гірше, вночі її мучили жахіття, а вдень — нескінченні думки про те, що відбулося за останні пʼять років, чому все це сталося саме з нею, і чому в неї така тяжка доля, вона думала про це постійно, забуваючи їсти чи пити. Згодом через її неуважність, її звільнили з останньої роботи, і вона закрилася вдома, знову руйнуючи себе нескінченними думками про не справедливість власної долі. Але чому вона так просто здалася? Чому нікуди не звернулася за допомогою, адже це вона мала законно успадкувати батькове майно, та частину клініки, тоді чому ж вона змирилася з тим, що її просто викинули на вулицю з власного дому?

Вона лежала на підлозі, і мало не задихалася з переляку. Аврора згадувала ті страшні кадри зі свого сну. Вона знову бачила момент аварії, і знову висіла до гори ногами в перекинутій автівці. Вона подивилася ліворуч від себе, і побачила свого батька, точнісінько як і тоді. Він був не притомний, пристебнутий паском до сидіння, звисав до гори ногами. Його голова була сильно поранена, і кров швидко капала, стікаючи по його руках, що знесилено звисали до низу. Ава завмерла, і пригледівшись, помітила, що він все ще ледве дихає, створюючи при цьому якісь дивні хриплячі звуки.