Розділ 4

Того ранку я вийшла надвір, щоб перевірити, чи не з'явилося чогось нового для моєї експедиції.
Лисиця вже отримала свою сторінку в моєму блокноті. Білка теж. А після історії про сову мені захотілося написати про тварину, яку можна зустріти набагато ближче до дому.
Я саме збиралася оглянути сад, коли біля ґанку почулося знайоме:

— Мяу-у!
Я повернула голову.
На доріжці сидів кіт. Рудо-біла шерсть виблискувала на сонці, а хвіст повільно погойдувався з боку в бік. Він дивився на мене так серйозно, ніби чекав, коли я нарешті зверну на нього увагу.
— Привіт, пухнастий досліднику! — сказала я.
Кіт підвівся, потягнувся передніми лапами й неквапливо пішов до кущів.
Я усміхнулася.
Схоже, сьогодні в мене буде новий супутник!

Я пішла за котом, але зупинилася на доріжці, залишивши йому достатньо місця. Він не був схожий на тварину, яка поспішала кудись у важливих справах. Навпаки, він ретельно оглядав кожен куточок.
Спершу кіт понюхав траву.
Потім прислухався.
А тоді раптом завмер, втупившись поглядом у кущ.
Я теж подивилася туди.
Між листочками щось ворухнулося!
Кіт пригнувся й почав повільно наближатися. Його вуха дивилися вперед, а хвіст завмер.
Я затамувала подих.
Невже він щось знайшов?

За мить із куща вилетів маленький метелик. Кіт підстрибнув, але метелик легко злетів угору й сів на квітку неподалік.
Кіт залишився стояти, дивлячись на нього з таким виглядом, наче метелик щойно порушив усі правила гри.
Я не втрималася й засміялася.
— Оце так мисливець!
Кіт озирнувся на мене, а потім знову подивився на квітку.
Я вирішила, що це буде найкумедніший запис у моєму блокноті.

Трохи згодом кіт вмостився на сонячному місці біля паркану. Він обережно обернувся кілька разів, підібрав лапки під себе й заплющив очі.
Я сіла неподалік і відкрила блокнот.
— Отже, пане коте, — прошепотіла я, — які таємниці ти приховуєш?
Відповіді не було. Лише тихе муркотіння.
Я почала записувати, що помітила.

Коти багато сплять, ретельно вмиваються язиком і лапами, а ще мають дуже чутливий слух. Вони можуть довго спостерігати за найменшим рухом, а потім миттєво кинутися за іграшкою або комахою.
Але найбільше мене вразило інше.
Кіт міг бути грайливим мисливцем, допитливим мандрівником і сонним пухнастиком — усе протягом одного ранку!
Я глянула на нього. Він уже спав, підставивши сонцю білу мордочку.

— Гаразд, — прошепотіла я. — Твої таємниці залишаться з тобою.
Я закрила блокнот і ще трохи посиділа в саду.
Іноді для цікавої експедиції зовсім не потрібно вирушати далеко. Достатньо уважно подивитися на тварину, яка живе поруч.