Розділ 3

Того вечора я довше, ніж зазвичай, сиділа біля вікна й дивилася на дерева. Сонце повільно ховалося за обрієм, небо ставало темно-синім, а навколо поступово запановувала тиша.
Я перегорнула сторінку свого блокнота.
На першій сторінці була руда лисиця. На другій — пухнаста білка.
— Цікаво, кого я зустріну наступним? — прошепотіла я.
Раптом із боку дерев долинув дивний звук.
— Угу-гу…
Я насторожилася.
Звук повторився — тихий, протяжний і трохи загадковий.

Я відклала олівець і прислухалася. Мені одразу згадалися сови, про яких я читала. Я ніколи не бачила сову наживо, але дуже хотіла хоча б раз зустріти одну в природі.
— Невже це вона? — подумала я.
Звичайно, лише за цим звуком я не могла знати напевно, який птах його видав. Але уява вже малювала мені нічний ліс, сріблясте місячне світло й велику сову на старій гілці.

Я вирішила: завтра, коли буде світло, я прогуляюся стежкою біля лісу. Можливо, мені вдасться помітити щось цікаве.

Наступного дня я взяла блокнот і вирушила на прогулянку.
Я йшла повільно, розглядаючи дерева. На землі лежало сухе листя, а над головою перегукувалися дрібні птахи.
Раптом я помітила незвичайну тінь на товстій гілці.
Я зупинилася.
На дереві сидів птах із круглою головою.
Він повернувся в мій бік, і я побачила великі очі та пір'яні пучки над головою, схожі на маленькі вушка.
Сова!

Я не могла повірити власним очам.
Вона сиділа майже нерухомо, ніби була частиною самого дерева. Її пір'я мало коричневі й сірі відтінки, які допомагали їй зливатися з корою.
Я повільно відкрила блокнот, але не наважилася підійти ближче.
Сова повернула голову, прислухаючись до лісу. Здавалося, вона помічала кожен шурхіт.
Я затамувала подих.
Мені хотілося роздивитися її краще, проте я розуміла, що не можна турбувати дику тварину заради цікавості. Тому залишилася на відстані.
За мить сова розправила крила й безшумно полетіла між деревами.

Я ще довго дивилася їй услід.
— Я колись обов'язково побачу тебе насправді, — тихо сказала я сама собі.

Повернувшись додому, я розгорнула блокнот і почала записувати все, що дізналася про сов.
Я уявляла, як вони літають над лісом у темряві, помічають найменші рухи й знаходять дорогу поміж дерев.
Мені особливо хотілося дізнатися, як сови чують здобич, навіть коли майже нічого не видно.
Я записала кілька запитань:

•Чому сови можуть добре бачити в сутінках?
•Як їхні пір'я допомагають літати майже беззвучно?
•Де вони ховаються вдень?
•Які сови живуть у лісах України?
Я зрозуміла, що зустріч із твариною — це лише початок. Щоб справді пізнати її світ, потрібно спостерігати, читати й ставити запитання.

На останньому рядку сторінки я написала:
«Сова — мовчазна загадка нічного лісу. Можливо, одного дня я зможу побачити її на власні очі й почути її голос серед справжніх дерев».
Я закрила блокнот.
Моя експедиція тривала, а попереду чекало ще багато невідомих мешканців природи.