Розділ 2

Того дня я знову вирушила на прогулянку. Після зустрічі з лисицею мені ще більше хотілося досліджувати світ тварин. Я взяла свій блокнот, олівець і вирішила пройтися стежкою біля дерев.

Я уважно розглядала гілки, прислухалася до співу птахів і шукала сліди лісових мешканців.

Раптом над моєю головою щось зашурхотіло.

Я підняла очі.

На гілці сиділа білка!

Її руда шерстка виділялася на тлі кори, а великий пухнастий хвіст вигинався дугою за спиною. Маленькими передніми лапками вона тримала горішок і швидко його обгризала.

— Привіт, маленька непосидо! — тихо промовила я.

Білка завмерла.

Її темні очі дивилися просто на мене. Потім вона блискавично метнулася по стовбуру, перестрибнула на сусідню гілку й зупинилася там, наче хотіла перевірити, чи я ще стою внизу.

Я дістала блокнот.

— Розділ другий, — прошепотіла я. — Зустріч із рудою білкою.

Я вирішила трохи постояти й поспостерігати.

Білка тримала горішок, але раптом почала озиратися. Потім схопила його й побігла вздовж гілки. Її рухи були настільки швидкими, що я ледве встигала стежити за нею поглядом.

Невдовзі вона спустилася нижче, перестрибнула на інше дерево й зникла за густим листям.

— Куди ж ти побігла? — запитала я, хоча й розуміла, що відповіді не буде.

Я не стала йти за нею. Натомість оглянула землю біля дерева. Там лежала маленька порожня шкаралупка.

Я усміхнулася.

Можливо, білка вже знайшла собі інше місце для перекусу. А можливо, поспішала заховати запас їжі.

Я записала цю думку до блокнота, а потім намалювала пухнастий хвіст і маленькі лапки.

Мені захотілося дізнатися, скільки ще секретів приховують ці спритні тваринки.

Я вже збиралася додому, коли почула знайомий шурхіт.

На тому самому дереві знову з'явилася білка.

Цього разу вона сиділа на нижчій гілці й уважно розглядала землю. Потім підстрибнула, вхопилася лапками за кору та почала підніматися вгору.

Я завмерла, боячись пропустити бодай один рух.

Білка раптом зупинилася, повернула голову й подивилася в мій бік.

— Я тебе не чіпатиму, — тихо сказала я.

Звичайно, я не знала, чи розуміє вона мої слова. Для неї я була просто людиною поруч із деревом. Але мені хотілося поводитися так, щоб не налякати маленьку мешканку лісу.

За кілька секунд білка зникла в кроні.

Я ще трохи постояла, а потім записала в блокноті:

«Сьогодні я спостерігала за білкою. Вона була швидкою, уважною й дуже спритною. Мені здається, я могла б годинами дивитися, як вона стрибає між гілками».

Я закрила блокнот.

Тепер у моїй експедиції було вже дві героїні — руда лисиця та руда білка. І кожна відкрила мені щось нове.

Я рушила додому, думаючи про наступну зустріч.

Може, наступного разу на моєму шляху з'явиться птах із яскравими крилами? Або хтось, кого я навіть не сподіваюся побачити?

Я не знала.

Але вже хотіла продовження.