Розділ 17. Авантюра

— Це вельми прикре розгортання подій, — глухо констатував Амалак, не відриваючи погляду від потоків даних, що бігли по монітору й надходили безпосередньо з глибин захопленої Вежі. В рубці «Людожера» запанувала важка, гнітюча тиша. — Капітане, мені потрібно негайно дістатися до центральної панелі керування на самій станції. Фізично.

— Ну, раз треба — то полетіли, — Квінт похмуро крутанув штурвал, плавно спрямовуючи важкий «Людожер» до розчинених, понівечених вогнем бронедверей головного ангару.

— Вони помітять нас приблизно за дві години, — додав Амалак, вивіряючи тактичні вектори на приладовій панелі.

— Дивно, що так довго, — засумнівався Квінт. — Чому датчики крейсерів Адохай не засікли нас одразу під час виходу з гіперпростору?

У цю мить на приладовій панелі замиготів зелений вогник внутрішньої лінії зв'язку — на екранах соткалося суворе, зосереджене обличчя префекта.

— Доповіжте про становище, Амалак, — зажадав Юстиніан.

— Ми маємо приблизно дві години, pane префекте, поки вони на своїх крейсерах остаточно не збагнуть, що станцію повністю захоплено, — рівним голосом відповів колишній Координатор.

— Чому так довго? — луною повторив запитання префект.

— Відповідно до стандартного протоколу, спочатку сектор досліджує передова група легких винищувачів. Це свого роду патруль, розвідка. І на їхньому борту зазвичай не встановлено потужних дальніх сенсорів — вони працюють лише у візуальному та ближньому радіолокаційному полі. Тільки після їхньої доповіді крейсери підійдуть на безпечну відстань і розпочнуть повне, глибоке сканування всієї системи. Ось тоді вони й побачать підозрілу активність на станції, якої там зараз не повинно бути: цілковиту відсутність зовнішнього захисного поля, теплові аномалії та купи свіжих уламків у вакуумі.

— Так, тут зіставити факти буде нескладно, — похмуро промовив префект.

— У тім-то й річ, що вони принципово не вміють зіставляти факти, — сказав Амалак, і в його білих очах промайнув холодний блиск. — Вони мислять категоріями закладених програм. Вони завжди діють читко за алгоритмом.

— У будь-якому разі нам потрібно негайно відходити, — вагомо відрізав префект, звіряючись зі своїми мапами. — Ми фізично не впораємося з двома важкими крейсерами. Сили надто нерівні на їхню користь.

— Доправте мене до пункту керування! — жорстко, тоном, що не припускав заперечень, зажадав Амалак, повернувшись до Квінта. — Мені потрібно щонайменше пів години, щоб особисто оцінити здатність цієї станції протистояти їм.

«Людожер» із важким гулом маневрових дюз акуратно приземлився на закопчену металеву підлогу ангару Вежі. Слабке, аварійне силове поле шлюзу ще сяк-так утримувало внутрішню атмосферу та захист від крижаного відкритого космосу при напіввідчинених велетенських дверях.

Амалак, вже вдягнений у щільний інженерний скафандр, разом із Квінтом стрімко вийшли зі шлюзу корабля. Навколо них, серед розкиданих уламків сріблястих дронів та захисних механізмів, щосили поралися ремонтні дроїди застави.

— Транспортер там! — коротко кинув Амалак, указуючи рукою в глиб темного тунелю ангару, що йшов угору.

За п'ять хвилин вони вже стояли в просторому, припалому пилом приміщенні центрального пункту керування. Амалак одразу ж кинувся до терміналів, на ходу активував контрольні екрани і безжально здирав нашарування тисячолітньої вапняної кірки з миготливих індикаторів. Його пальці замиготіли над клавішами з шаленою швидкістю, запускаючи глибокий перегляд системних даних.

— Накажіть усім нашим кораблям і перехоплювачам поки що терміново приземлитися всередині ангару, але в жодному разі не виходити назовні, — попросив він префекта по рації. — Нам потрібна цілковита радіотиша.

Минуло рівно пів години, сповнених монотонним писком приладів, що оживали. Нарешті Амалак випростався і викликав префекта на пряму лінію:

— Новини такі, стисло. Колишній Координатор цієї станції мертвий, до того ж це сталося дуже й дуже давно. Тому раптова поява тут двох крейсерів найімовірніше пов'язана саме з фіксацією його біологічної смерті автоматичними системами мережі, ну й ще тим, що ми так вдало заглушили всі вихідні сигнали. Далі... Резервні реактори цілі, і їх просто зараз можна запустити вручну. Вони цілком підтримають захисне поле станції. Недовго, звісно, але для нашої мети має цілком вистачити.

— Вибачте, а для чого саме має вистачити? — здивовано запитав Квінт, притулившись до сталевої перебірки містка.

— Для того, капітане, щоб раз і назавжди позбутися цих крейсерів. Тобто — змусити їх добровільно піти з цієї системи. Нам життєво необхідні приховані ресурси самої цієї станції.

— Пропонуйте, — коротко й сухо кинув префект. — Час минає.

— Підключіть до каналу Кірна, — попросив Амалак.

Повітря поруч із пультом звично замиготіло, і перед ними виткалася об'ємна голограма хлопчика. Кадет сидів у своєму кріслі в стійбищі, його обличчя виражало найвищий ступінь зосередженості.

— Кірне, тобі та твоїм крилатим хлопцям зараз належить здійснити одну вкрай небезпечну, але необхідну провокацію, — серйозно промовив Амалак.

— Не зрозумів... — хлопчик здивовано хитнув головою, насупившись. — Яку ще провокацію?

— Потрібно завдати стрімкого, несподіваного удару по Омуту. Але зробити це так, щоб на крейсерах Адохай, які прибули, твердо вирішили, ніби це саме Вежа та її автоматичні сили раптово атакували планету.

— О, та без проблем! — обличчя Кірна вмить осяялося шаленою хлопчачою усмішкою. — Я давно хотів цього місцевого сьоґуна як слід покарати. Мерзенний, огидний тип, скажу я вам.

— Під нами зараз розташоване твоє рідне місто, чи не так? — уточнив Амалак.

— Так, цей смердючий смітник називається Кайларан, — без тіні жалю відповів Кірн.

— У сьоґуна є в наявності бойові кораблі, які здатні оперативно вийти у відкритий космос?

— Є, звісно! Він постійно контрабанду возить, купує зброю у нелегальних торговців із дальніх фронтирів. Цілу ескадру собі відбудував.