Екскурсія з екстремальним присмаком

Екскурсія з екстремальним присмаком

Я прокинулася у темній кімнаті. Нещадно боліла голова, та коли я спробувала поворухнути рукою аби розтерти скроні, зрозуміла, що кінцівки міцно зв’язані мотузкою. Я спробувала сяк-так роздивитися кімнату, та мені то погано вдалося, бо зір в мене не дуже гострий, а світла в кімнаті малувато. Навколо лиш сірі стіни, старі дерев’яні меблі та дивна місцева лампа. Джерело світла виглядало, наче скляний шар підсвічений густо-зеленим і закріплений на кованій підставці.

Детально вивчити інтер'єр я не мала ані бажання, ані змоги. Хтось вдерся до моєї похмурої клітки прикрашеної пліснявою на дальній стіні. Двері відчинилися й до кімнати вступила темна постать. Підійшовши ближче, постать у чорному балахоні відкинула капюшона показуючи мені незнайоме вузьке та неймовірно бліде обличчя оповите довгим прямим темним волоссям.

Я рефлекторно відсахнулася, бо персонаж здався мені схожим на смерть з фільмів жахів. І поки від неквапливо наближався до ліжка на якому я до того сиділа, а тепер нервово забилася у куток, я намагалася зібратися та згадати інструктаж який нам давали перед екскурсією у цей чудернацький світ.

Те що світ був магічним, то було, очевидно, адже наявність надприродних здібностей у похмурого візитера підтверджував дивний блиск в болотяно-зелених очах персонажа. Пізніше, до того ще додалися зеленуваті спалахи на кінчиках пальців: -«Отже, доброзичливим до мене він точно не буде».

- Можна мені повернутися до своїх? Мабуть, сталася якась помилка…

- Цить!- шикнув на мене мій «тюремник», і вже абсолютно зловісним тоном приправленим хриплуватим, наче простудженим голосом, пояснив: - Нікуди я тебе не відпущу, іншосвітянко. Ти мені потрібна для дослідів. – далі тон його голосу змінився, ставши величним та натхненним: - Якщо моя теорія підтвердиться, то буде прорив в магічній науці.

Мене від його одкровень аж перекосило: - «З мене знущатиметься цей ненормальний! Б-р…»

Та ця істота вже наблизилася до мого ліжка й простягнула руку. Я сіпнулася намагаючись втекти, та мені не вдалося. Він схопив мене й спробував кудись потягти, та одночасно з цим лівою рукою витяг з кишені невелику колбочку з якоюсь синюватою рідиною. Він спробував мене напоїти тим невідомим зіллям, але я вже в край збожеволіла від жаху тож активно махала руками намагаючись виплутатися з його захвату. Панічно відбиваючись від божевільного вченого, я зачепила його руку й колба вислизнула з його пальців, стрімко наблизилася до землі та розкололася зустрівшись з брудними кахлями підлоги. Агресор вилаявся, та стримуючи мене одною рукою, іншою дістав з кишені пробірку, цього разу порожню. Він відпустив мене, одночасно видираючи жмут мого волосся.

- Зробимо аналізи… вивчимо матеріал… підберемо тестовий варіант еліксиру… - пробурмотів він, запакував жмут мого волосся у колбу й хутко залишив мою «камеру», не забувши при тому зачинити мене в ній.

Я втомлено вмостилася на вузькому жорсткому ліжку. Скрутилася й втупила підсліпуватий погляд на вузеньке віконечко навпроти. Хотілося не те що плакати, а просто вити в голос від перспективи стати піддослідною в якомусь явно магічному експерименті.

- Я маю вибратися звідси, знайти вихід. Не заради себе, а заради інших, заради коханого. – я хлюпнула носом, та сльози не потекли. Очі пекло, проте вологи так і не було. Мене охопило абсолютне спустошення.

Аж раптом, почувся шурхіт біля віконця. Я придивилася намагаючись розгледіти що воно таке. На підвіконня сіла якась іншосвітна птаха. Невеличка така, з сірими крилами та білою грудкою. На голові вона мала охайненьку пляму тьмяно-рудого пір’я.

Ця істота вивела мене зі зціпеніння. Я розуміла що маю вибратися звідси та сили діяти не мала. – «Хоча б вигадаю поки сякий-такий план втечі». – прийняла я рішення та замислилася.

«Спершу треба зрозуміти хто полонив мене та чим мені загрожує ця ситуація». – подумала я та почала згадувати інструктаж який ми проходили перед екскурсією в цей світ. Окрім характеристик світу, та правил поведінки в ньому, нам ще розповідали про істот які його населяють.

Те що мене полонила не тварина і не монстр і так зрозуміло. Агресор не може бути ані драконом, бо вони тут не мають людської іпостасі, ані перевертнем, бо ці зазвичай мають кремезну статуру, а та істота що тримає мене тут – висока та худа. Він не слабкий, а я б сказала жилавий, адже тримав він мене доволі сильно. До того ж блідий та зеленоокий. З цього всього можна зробити висновок, що він не якась там магічна істота, а людина наділена даром.

Тепер головне зрозуміти, якої він раси, чи яку магію має. Отже, на ельфа він не схожий, та і їх тут вкрай мало, тож за цією расою ретельно стежать. Гномом він бути ну ніяк не може. Далі хто там ще був…

Я замислилася прокручуючи в голові підготовчі лекції та охолола коли мені спало на думку ким вірогідно є мій тюремник: - «Він справжнісінький некромант. А це означає, що мене точно вб’ють. Ой лишенько… Тікати треба з цього застиглого пекла».

Я заклякла сидячи на ліжку і панічно вигадуючи швидкій спосіб втечі. Та мозок відмовлявся ясно працювати. Мене знов накрила паніка й тепер я вже почала вити вголос хитаючись на старому дерев’яному ліжку.

Замок знову заскреготів і до кімнати зайшов мій викрадач. Я підскочила та спробувала вибігти з кімнати, але він перекрив мені вихід, знову загнавши у кут. Поставив на столику біля ліжка металічну миску з чимось рідким, поклав поруч ложку та звернувся до мене:

- Ти чого скиглиш?

- Жити хочу. – огризнулася я.

Тепер, коли я знову з ним зустрілася, уже розуміючи що це за особистість, мене накрила злість. Тож зараз я випромінювала безсилу агресію.