Розділ 6

Небо швидко затягнулося хмарами, тому вже за годину пара поїхала додому.

   Проте навіть залишивши те чарівне місце, Ліліан та Кевін ніяк не могли зібратися зі своїми думками.

   Усю дорогу у машині висіла тиша, яку ніхто не намагався порушити. Якоїсь миті чоловік випадково торкнувся долоні Ліл. Тоді він спокійно вибачився і… все. Це трохи лякало дівчину. Невже він так швидко пожалкував про ті милі та теплі обійми?

– Я тут подумав.., – несподівано почав Кевін, вже коли вони під'їжджали до Баллівону. – У мене є друзі тут, я планував зустрітися з ними. Не хочеш піти разом зі мною? Думаю, ти б добряче повеселилася.

– Ну, напевно, як твоя фіктивна дівчина, я повинна погодитися? – запитала та, але посміхнулася. – Із задоволення доєднаюсь. Дякую.

   Вуста парубка також розтанули у посмішці. Схоже, він не жалкував.

Кевін припаркував машину, після чого допоміг дівчині вийти, відкривши їй дверцята.

– Ну?! Як відпочили?

   Ліл не звикла до таких несподіваних появ Елли, але вона посміхнулася тій.

– Це було неперевершено, мені дуже сподобалося, – відповіла вона і подивилася на небо. – А погода у вас і справді дуже мінлива…

– Так, думаю, що за годину буде дощ, – погодилася Елла, поки на двір вибігла її донечка у жовтому плащі. – Прогуляємося? Чи ви маєте справи?

– Мені треба подзвонити декому, а потім можемо їхати, Ліл, – сказав Кевін, знизавши плечима і подивившись на свою дівчину поряд. – Тому в тебе є десь півгодини.

   Молодик несподівано ніжно обійняв кохану, і вже за мить його вуста торкнулися її скроні. Проте Кевін відсторонився від дівчини так само швидко, як і наблизився. Він пішов і по собі лишив лише рум'янець на щоках Ліл.

– О Господи, невже мій брат здатен на такі ніжності? – хитро запитала Елла,  підморгнувши тій.

– Як бачиш, – пробурмотіла Ліліан, але посміхнулася, спостерігаючи за Амелі, що копирсалась у багнюці неподалік. – Елло, мені здається чи саме час її зупинити?..

   Старша вигнула брову, та потім подивилася на свою доньку, яка вже вся була брудна.

– Амелі, що ж ти робиш?! Поросятко моє, припини! – почала вона голосно, підбігаючи до дитини. – Господи, бачив би тебе твій татко!

   Ліл усміхнулася і вже хотіла піти за Еллою, як у її кишені задзвонив телефон.

   Напевно, це була Ава або Метью. А може, і тітка Софі. Ліліан з самого ранку ще не писала та не дзвонила їм, тому вони хвилюються і вирішили перевірити, як вона там. Саме через це Лілі зі спокійною посмішкою дістала телефон. І саме через це вона завмерла, коли прочитала на екрані ім'я "Грейс".

– Я в лайні, – зітхнула дівчина, вже передчуваючи біду.

   Та вона не наважилася проігнорувати дзвінок, а тому піднесла телефон до вуха.

– Алло? Добрий день, Грейс. Щось трапилося?

   Чекаючи на відповідь, дівчина подивилася на Еллу, що вже бігала з Амелі, дуркуючи з нею. 

– Привіт, Ліліан, – мовила Грейс і голос її був серйознішим, ніж завжди. – Як ти? Як відпочинок?

   Згадавши про Кевіна та свої враження від цієї поїздки, вона вирішила не брехати, тому відказала:

– Все добре. Я… Я зараз у фантастичному місці, відпочиваю, як ти і радила. Набираюсь сил і вже думаю над новими статтями, тому…

– Ліліан, мені дуже прикро, але моє керівництво змушує мене звільнити тебе. Вибач, це не мій вибір, я розумію, що в тебе, можливо, був важкий період. Також я розумію, що для тебе ця робота була важливою, але… Мої руки зв'язані, пробач. 

   Схоже, біла полоса у житті Ліл закінчувалась саме зараз. І? Що їй робити тепер? Сподіватися на те, що на її життя їй вистачить грошей Кевіна? А далі? Що робити далі? Як довго вона буде шукати роботу?

– Лілі? Ти ще тут?

   Грейс відчувала провину, але зробити нічого не могла.

– Так, – тихо відповіла дівчина, відкашлявшись, щоб її голос не був таким здавленим і нещасним. – Дякую, що подзвонила.

– Лілі, не засмучуйся. Ти талановита та амбітна. Я надішлю тобі на пошту номери телефонів своїх колег. Можливо, вони візьмуть тебе у свої видавництва, журнали, газети… Добре? Мені дуже шкода, Ліл. 

– Я розумію, дякую, – лише мовила та, після чого швидко додала: – Хай щастить, Грейс, бувай.

   Дівчина скинула виклик і мовчки подивилася собі під ноги, не вірячи в те, що вона стала безробітною. Чудово, чорт забирай.

– Все добре?

   Голос Кевіна змусив дівчину стримати емоції та взяти себе в руки. Вона сховала телефон у кишеню пальто, після чого повернулась до чоловіка і кивнула.

– Так. Ми їдемо?

   Вона сподівалася, що той не помітить її настрою, але сподівання виявилися марними.

– Ліл, що сталося? – спокійно та терпляче запитав Кевін, підозріло дивлячись на неї, намагаючись зловити її погляд.

   Лілі закотила очі, зітхнувши і вже думаючи знову відмахнутися. Та молодик додав:

– Кажи так, як є. 

– Мене звільнили. Це має значення для тебе? 

– І тому ти так засмутилася? – запитав він і торкнувся її плеча. – Лілі, ти чудова! Не хвилюйся, все буде добре. Вони ще пожалкують, що звільнили такого автора, як ти, і…

– Навіщо ти це кажеш? – перебила вона його, пирхнувши і скинувши його долоню. – Ти зараз серйозно?

   Елла з донькою була надто далеко, щоб їх чути, та й інших поряд не було. Це дозволило Лілі продовжити:

– Намагаєшся заспокоїти мене, щоб я не поїхала звідси? Щоб увесь твій "сценарій" не пішов коту під хвіст? Звідки тобі знати, що я – чудовий автор? Ти ж навіть не читав мої статті, Кевіне. Ти не знаєш мене, чорт забирай.

   Поки дівчина переводила подих, чоловік уважно дивився на неї, слухаючи усе, що вона каже. Він навіть не ворушився, хоча його брови і трохи насупилися. 

– Я намагався бути ввічливим і просто хотів заспокоїти тебе, – відказав він таким холодним тоном, що у дівчини по шкірі пробіглися мурахи. 

– Так? Просто ввічливість? – перепитала Ліл, фиркнувши та провівши долонею по волоссю, яке куйовдив вітер. – І ти будеш не проти, якщо я зараз все кину та поїду? Та тобі начхати і на мене, і на моє життя. Ти будеш робити все для того, аби я протрималася тут ще кілька днів. А потім ми поїдемо додому і тобі знову стане начхати на мене! Я маю рацію?