Розділ 4

Усі члени сім'ї Рівера були ідеальними людьми. Вони нагадували Ліліан про те, що у цьому жорстокому сучасному світі ще є ті відчайдухи, які ладні допомогти незнайомцю чи віддати йому все, що в них є.
   Батьки Кевіна були зразковим подружжям, яке познайомилося ще під час навчання в школі. До пенсії Джон займався своєю адвокатською діяльністю, а Зої – виховувала дітей і відкрила затишний ресторан, яким зараз розпоряджалась її донька. 
   До речі, щодо Елли, то Лілі була в захваті. Ця вибухова брюнетка була активною і веселою, як і її матір, навіть маючи чоловіка та п'ятирічну доньку. Її коханого звали Бен і познайомилися вони тоді, коли почали працювати разом: відповідальна адміністратор ресторану віддала своє серце шеф–кухарю. Їх донька була копією батька, хоча колір оченяток успадкувала не від нього.
   Також варто згадати і найстаршого з сімейства Рівера. Генрі, батьку Джона, було вже сімдесят років, але він, як й інші в цій родині, не втратив оптимізму, почуття гумору і доброти. Звичайно, що його зовнішній вигляд вказував на те, що він давно не молодий: сиве коротке волосся та такі ж вуса, зморшки на обличчі, худе тіло… Проте він все одно був цікавим співрозмовником, батьком, дідусем, прадідусем…
– Отже, ти письменниця, Ліліан? – запитала Зої, коли вони всі сиділи у просторій вітальні й вечеряли.
   Жінка, що сиділа навпроти неї, посміхнулася, а Лілі миттю зашарілася. 
– Що? Ні, звичайно, що ні, ви перебільшуєте, – почала вона, ввічливо посміхаючись у відповідь і опустивши погляд у тарілку. – Писати статті для журналу це більше журналістика, ніж письменництво, напевно…
– Але ж ніколи не пізно почати щось нове, еге ж? – запитав Кевін, що сидів поряд і намагався допомогти Лілі з відповіддю на кожне запитання.
   Ліліан не хотіла визнавати те, що вони досить вправно вдавали закоханих: вона мило червоніла і пригорталася до нього, а він піклувався про неї і підтримував кожної хвилини. Також дівчині було складно подумати про те, що їй починає усе це подобатись…
– Ви такі гарнюні, – несподівано сказала Елла, поки її чоловік намагався вмовити Амелі скуштувати овочі. – Якщо сказати чесно, то я не думала, що Кевін дійсно приїде з дівчиною. Мені здавалося, що це жарт, він ніколи не знайомив нас зі своїми дівчатами, хоча їх було немало…
– Елло, – простогнав хлопець, закотивши очі. – Припини, я просто… Відчуваю, що це серйозно. Лілі мені дуже подобається, ось я і вирішив привезти її сюди. І я сподіваюсь, що всі насолодяться цим тижнем.
   Ліліан посміхнулася, щоб виглядати неймовірно закоханою і щасливою, хоча їй здавалося, що чоловік перебільшує.
– Ну, твої очі, Кевіне, говорять про те, що ця дівчина впливає на тебе у хорошому сенсі.., – сказав Генрі, хитро посміхнувшись, поки Джон похитав головою, спостерігаючи за старим.
– Слухай, Ліліан, я завтра планую походити по магазинах, – мовила Елла, вже в очікуванні дивлячись на дівчину. – Складеш мені компанію? Думаю, буде весело. Я дуже хотіла б краще дізнатися дівчину, яка обрала мого брата. 
   Від несподіванки Лілі завмерла, а потім знизала плечима, подивившись на Кевіна. Це непогана ідея, але що, якщо Елла почне питати про щось невідоме їй?..
– Так… Так, із задоволенням, – все ж відповіла вона, адже розуміла, що цього не оминути.
   До того ж, Елла їй здавалась привітною та щирою. 
– Чудово, – відказала сестра Кевіна і розмови за столом продовжились.

   Вже за півгодини усі дружньо прибирали: хтось носив брудний посуд, а хтось його мив та складав на свої місця. Тільки Генрі сидів біля каміна, читаючи якусь книжку, але на це ніхто і не жалівся.
   Коли прибирання було завершено, Елла і Бен з донькою пішли до своєї кімнати, побажавши усім міцного сну. Лілі помахала Еллі у відповідь, після чого оглянулась. Кевін про щось розмовляв з батьками, тому, не бажаючи їх відволікати, дівчина взяла своє пальто і непомітно вислизнула на вулицю.
   Ліліан вдихнула свіже нічне повітря і посміхнулася. Перед її очима був неперевершений вид на океан, що тихо шумів у місячному сяйві, заколисуючи лагідним звуком весь Баллівон. 
   Десь збоку від будинку Рівера виднілися й інші будівлі: в деяких з них ще горіло світло, в інших – вже панувала темрява.
   Кевін мав рацію: усе це місце змушує тебе відчувати спокій.
   Сунувши руку до кишені, дівчина намацала цигарки. Вона дістала їх, як двері позаду відчинилися.
– І що ж ми тут робимо?
   Ліл зітхнула з полегшенням, адже це був її "чоловік мрії", як раніше за вечерею вона сказала його батькам.
– Нічого забороненого, – відповіла вона, поки на її плечі ліг теплий плед. – До речі, завтра буду чекати на каву. Вважаю, що заслуговую на неї.
   Чоловік фиркнув, але згодом посміхнувся. 
– Добре, добре, – відказав він і ступив до неї ближче, тихіше додавши: – Не тремти, гаразд?..
   Вигнувши брову, Ліл вже хотіла перепитати, що він мав на увазі, як Кевін обережно і ніжно обійняв її зі спини. Той схилився до дівчини і підборіддям сперся на її плече.
Ліліан завмерла, червоніючи і відчуваючи його дихання біля вуха. 
– Твої батьки дивляться? – здогадалась вона, не відштовхуючи чоловіка.
– Так, потерпи, – прошепотів він їй на вухо і Ліл навіть здалося, ніби він торкнувся його губами.
   Дівчина не відповіла. Мабуть, це через те, що в глибині душі вона була не проти таких обіймів.
   Пальці дівчини почала діставати цигарку, але тепла чоловіча долоня зупинила їх.
– Ти знаєш, які вони шкідливі? – запитав він, вигнувши брову.
– Так, уяви собі, мені ж не десять років, – відповіла та, закотивши очі. 
– Я переймаюся за здоров'я своєї дівчини. Можливо, вона зможе забути про цигарки? М? Хоч на деякий час, спробуй. Ніколи не пізно кинути палити.
   М'який та ніжний голос Кевіна діяв на Ліліан дуже дивно. Якби хтось інший сказав їй щось подібне – вона вже побажала б нахабі "всього найкращого". Але зараз йому вона чомусь не змогла відповісти так.
– Добре, – зітхнула Ліл і сховала цигарки, поки молодик посміхнувся.
– Кава і тістечка. Задоволена? – запитав він, щоб підбадьорити її. 
– А це хіба не шкідливо? – фиркнула дівчина, проте потім і її вуста розтанули в посмішці.
– Ну, точно не таке шкідливе, як цигарки, – прошепотів Кевін і почулося його позіхання. – Ходімо в будинок? Я вже не проти відпочити.
   Ліліан була такої ж думки, адже день здавався надто довгим, тому вона кивнула.