Розділ 3

Ніч минула спокійно, тому не дивно, що Ліліан добряче виспалася.
   Дівчина повільно розплющила очі, але очманіла від побаченего перед собою.
– Якого біса?! 
   Вона насупилася, дивлячись на Кевіна, що вже спав поруч із нею. Схоже, її крики розбудили його, бо чоловік щось сонно пробурмотів і покраще натягнув на себе ковдру.
– Вночі я помітив, що ти спала лише на одній половині ліжка, – буркнув він, не розплющуючи очей. – Тому вирішив, що ти навіть не помітиш, якщо я займу вільну частину. 
   Зітхнувши та похитавши головою, Ліл підвелася і взяла свій одяг. Лише одна думка про те, що вони спали поряд, дратувала її. 
– Ти куди? – запитав Кевін і дівчина подивилася на нього.
   Його карі очі зараз виглядали ще красивішими. Парубок виглядав розгубленим: він потер обличчя, після чого і собі підвівся.
– Тікаю від тебе, – лише кинула Лілі йому перед тим, як зайти у ванну кімнату.
   Дівчина підійшла до дзеркала і, подивившись на своє відображення, подумала, що виглядає непогано: сорочка чоловіка ніби на неї сшита, русяве волосся трохи розпатлане, але це навіть мило. У будь–якому разі, якщо цьому нахабі потрібна її допомога, він мусить звикнути до її зовнішнього вигляду зранку.
   Ліл замислилася, думаючи про те, як вони будуть спати в будинку його батьків. Вона розуміла, що їм можуть виділити одну кімнату, але надії на окреме ліжко були.
   Невдовзі дівчина переодяглася і повернулась до кімнати. Вона здивовано дивилася на сніданок, який замовив Кевін.
– Твоя кава ще не охолола, пий швидше,– сказав він, сидячи у кріслі й дивлячись на екран свого телефону. – До речі, твою валізу знайшли, її скоро привезуть.
   Зрадівши та заспокоївшись, Ліліан посміхнулася. Схоже, день все ж таки починається добре…
– Дякую, – відповіла вона і взяла чашку, насолоджуючись теплим напоєм.
– У тебе є якісь особливості харчування? Алергії чи, можливо, тобі щось не подобається? – запитав Кевін, і вони мовчки подивились одне на одного, тому він додав: – Ти сама казала, що треба знати щось одне про одного. Тим паче ця інформація може врятувати тобі життя, бо, якщо в тебе алергія…
– У мене немає алергій, – відповіла вона спокійно і почала їсти яєчню. – І я не примхлива щодо харчування.
   Чоловік кивнув і відклав свій телефон, спостерігаючи за Ліліан. Помітивши це, дівчина вигнула брову і ніяково попросила:
– Ем… Можеш так пильно не дивитися на мене? Це, щоб ти знав, не дуже…
– Так, вибач, – відповів той і підвівся. – Я піду віднесу речі до машини. Чекаю на тебе на вулиці.
   Кевін забрав їх валізи і залишив номер, поки Ліл провела його поглядом. Він був трохи дивним час від часу, проте його піклування подобалося дівчині. Так, у її житті були чоловіки, але вона не пам'ятає, щоб хтось ночував з нею, а зранку замовляв чи готував сніданок. До того ж, Кевін навіть запам'ятав її любов до кави…
   Хоча, можливо, це просто збіг. Більшість людей не проти кави зранку, еге ж?
   Завершивши зі сніданком, Ліліан почала збиратися. 

– Він тебе не ображає? Не чіпляється?
   Ліл, що розмовляла по телефону з Метью, косо глянула на Кевіна, що сидів за кермом. Чоловік лише закотив очі, адже знову чув усі їх розмови.
– Не хвилюйся, він слухняний, – посміхнулася дівчина і подивилася у вікно. – Господи, тут так красиво, ви з Авою повинні це побачити. Я обов'язково зроблю фото. 
– Не думай про нас, відпочивай і… наглядай за цим своїм шибеником. Я йому не довіряю, обережно там, зрозуміла? – у голосі хлопця чулась тривога, адже він дійсно хвилювався за подругу, що була йому вже як сестра.
– Добре, татку, – відповіла вона, закотивши очі. – Я напишу вам ввечері. Люблю.
   Ліл скинула виклик і невдовзі почала фотографувати ту красу, що була за вікном. 
   Зелені галявини простягалися по обидва боки від дороги, яку відділяли невеликі кам'яні огорожі. Сіре небо, що от–от було ладне заплакати, пасувало усій цій картині.
– Дуже гарно, – пробурмотіла дівчина, із цікавістю роздивляючись нові землі.
   Вона не бачила свого співрозмовника, але почула, як він усміхнувся.
– Так. Я був такої ж думки, коли приїхав сюди вперше, – відповів він і зітхнув. – Іноді я розумію, чому батьки обрали саме це місце. Люди і природа тут поєднані, тут відчуваєш такий спокій, який не відчуєш навіть у власній квартирі.
   Кевін задумався і натиснув якусь кнопку, через це вікно Ліл трохи опустилося.
– Що ти робиш?
– Заплющ очі, – коротко відказав він, поки вони їхали пустою та нескінченною дорогою, що тягнулась ніби стрічка.
   Дівчина слухняно заплющила очі, хоча спочатку подумала, що той глузує з неї.
Чоловік тим часом спостерігав за дорогою, але іноді дивився і на дівчину.
– Просто дихай, – додав він. – Відчуваєш?
   Ліл вигнула брову, але вже за хвилину почала відчувати прохолодне повітря, насичене приємним та освіжаючим запахом моря. Це було фантастично.
– Ми вже під'їжджаємо до Баллівону, – пояснив Кевін і був задоволений, побачивши посмішку дівчини.
– Ти не казав, що це біля моря.
– А ти і не питала, – відповів він, знизавши плечима. – Це північна частина Атлантичного океану. Я сподіваюся, що тобі тут сподобається. Можливо, так тобі буде легше вдавати, ніби ти справді приїхала з коханим на відпочинок.
   Ліліан майже прилипла до вікна. Вона подивилася на Кевіна лише за двадцять хвилин, адже вони якраз проїхали повз вказівника з назвою селища.
– Ми вже приїхали? – запитала вона, поки вони оминали перші будинки.
– Так, ще декілька хвилин, – посміхнувся молодик і вигнув брову. – Подобається?
– Поки що, – відповіла вона, після чого замислилася і запитала: – Ти знайомив батьків з іншими дівчатами? Як вони…?
– Ні, – перебив її той спокійно. – Не знайомив. Саме тому вони дуже раді і з нетерпінням чекають на нас.
   Ліл лише кивнула, тільки зараз відчувши занепокоєння та страх. Вони зав'язалися у вузол десь у животі, тому навіть морське повітря вже не заспокоювало.
   З одного боку дівчині не варто хвилюватися, адже це незнайомі люди, вона більше ніколи їх потім не побачить. З іншого – вони можуть виявитися дуже добрими та чемними. А обманювати таких людей складно і незручно.
– Чого притихла? – запитав Кевін, помітивши її хвилювання. – Розслабся.
   Чоловік поклав свою долоню на її коліно і, хоча він торкався лише тканини штанів, Ліл відчула, як від цього дотику по шкірі пробіглися мурахи.
   Дівчина намагалася роздивлятися селище, але зараз зосередитися було важко.
– Ліл, дихай, все добре, – пожартував Кевін. – Ти у літаку менше переймалася…
– Тобі здається, – відказала та, хоч і зітхнула. 
   Майстерно повернувши кермо, чоловік спрямував машину до якогось будиночку, що був подалі від інших. Він знаходився найближче до моря.
   Поки Кевін паркувався, Ліліан думала про те, що вже за декілька хвилин вони вперше вдаватимуть реальну пару. Можливо, варто було порепетирувати десь? 
– Готова? – запитав чоловік, побачивши, що до них вже вийшли батьки. – Лілі?
   Та мовчки подивилася на нього, а потім кивнула.
   Кевін зітхнув, хоч його вуста і розтанули в посмішці.
– Якщо будеш слухняною, то я придбаю тобі найкращу каву тут.
   Він вийшов із машини, після чого швидко обійшов її і відкрив дверцята зі сторони дівчини. Ліліан взялась за простягнуту їй чоловічу долоню і також залишила авто.
– Кевіне! Як я рада тебе бачити!
   Не встигли вони і відійти від машини, як невисока жінка вже обіймала парубка. 
   Навіть якби тут було ще сто жінок – Ліліан однаково зрозуміла б, де саме матір Кевіна, бо він був її копією. Вона також мала темне волосся, а її лагідна посмішка змусила і Лілі посміхнутися.
– Мамо, я також радий, так, – відповів чоловік, обіймаючи її у відповідь, поки його батько та Ліл стояли і обмінювались ніяковими поглядами. – Але давай я спочатку все ж познайомлю вас із дівчиною моєї мрії.
   Стримавшись, щоб не фиркнути, Ліл подумала про те, що із нього був би гарний актор. А наступної миті дівчина вже відчувала, як його міцна рука ніжно обвивала її талію. Кевін пригорнув ту до себе, подивившись у її очі. Один його погляд змусив Ліл трохи розслабитися. Вона знітилася, але посміхнулася і подивилася на батьків молодика.
– Мамо, тату, – почав чоловік, усміхаючись. – Це Ліліан, моя кохана дівчина. Ліліан, це Зої та Джон, мої батьки.
   Ті посміхнулася і Ліліан здалося, що їх сімейна реліквія це саме ця широка посмішка.
   Зої була дуже маленькою, стоячи поряд зі своїм чоловіком–велетнем. Джон мав трохи світліше волосся, проте риси його обличчя були благородними, хоч і трохи грубими. На відміну від дружини і сина, його очі нагадували дві краплини чистої води. Коли він посміхався, його вуса та коротка борода ледь ворушились.
– Я дуже рада знайомству, містере і місіс…
– Ох, любо, що ти, – почала Зої, підійшовши до дівчини. – Можна звертатися просто на ім'я, не треба формальностей.
   Жінка усміхнулася, розглядаючи дівчину і стримуючись, щоб не задушити її в обіймах.
– Ти навіть не уявляєш, як ми чекали на вас. Джоне, допоможеш Кевіну з валізами? На вулиці холодно, я не хочу, щоб Ліліан змерзла.
   Зої обійняла дівчину за плечі й повела її до будинку, який вона ще навіть не встигла роздивитися.
   Ліл ніяково оглядалась, але усе відбувалося надто швидко.
   Будинок зсередини нагадував затишне сімейне гніздечко: усюди були світлі меблі з дерева, на стінах висіли милі фото, десь на підлозі лежали дитячі іграшки…
– Можливо, почекаємо Кевіна? – тихо почала Ліл, відчуваючи себе зайвою і бажаючи десь заховатися.
– Дядько вже приїхав?! – почувся солодкий дитячий голос.
   Ліліан подивилася на маленьку дівчинку років п'яти, яка, напевно, ще і в школі не вчилася. Вона мала кучеряве світле волосся, а на її обличчя розсипалось ластовиння. Карі оченята з цікавістю дивилися на незнайомку.
– Так, Амелі, зараз він прийде, – відказала Зої, яка все ще обіймала Лілі. – Знайомся, це Ліліан. Пам'ятаєш, я говорила, що Кевін приїде зі своєю дівчиною? Це вона, знайомся. Ліліан, це донька моєї доньки. Вибач за плутанину, це моя онука.
   Зої тихо засміялася і Ліліан намагалася розслабитися та щось сказати, але не вийшло. Вона оглянулася, сподіваючись побачити поряд Кевіна.
– Невже цей дурник вже приїхав, мамо? О, це його краля? – почувся ще один новий голос.
   Незнайомка раптово з'явилася у кімнаті, поки Зої зітхнула, відказавши:
– Елло, припини, це ж не ввічливо.
– Я просто жартую, все добре, – відповіла та і подивилася своїми синіми очима на Ліл, простягнувши їй руку. – Привіт. Мені приємно познайомитись, я – сестра Кевіна. Елла.
   Ліліан думала, що ось–ось втратить здоровий глузд: десь неподалік працював телевізор, сміялася дівчинка, поряд Зої щось пояснювала, а Елла – запитувала…
– Господи, та що ж ви її так засоромили? 
   Ось. Нарешті. Почувши голос Кевіна, Ліліан вмить ступила назад, підходячи до нього. Тільки коли його рука лягла на її спину, Ліл змогла спокійно видихнути, ніби могла робити це тільки з його дозволу. 
   Дівчини не помітила, як сама намацала його вільну долоню, схопившись за неї і так тримаючись.
– Я вас всіх дуже люблю і, сподіваюся, Ліліан також полюбить, – сказав Кевін, не випускаючи дівча з обіймів. – Але ви ж розумієте, що вона трохи втомилася, та й наша шалена сімейка, напевно, здалася їй ще божевільнішою, ніж є.
   Зої ніяково посміхнулася і подивилася на Ліл, мовивши:
– Так, напевно, ми дійсно трохи налякали тебе усім цим галасом та плутаниною… Вибач, любо. 
– Мені здається, що зайвим зараз не буде відпочинок, – раптом сказав Джон, що також зайшов до будинку. – Кевіне, йдіть відпочивайте, ми постелили вам у гостьовій зліва. А за вечерею вже познайомимося ближче з твоєю коханою. 
   Ліліан ще не знала батька Кевіна добре, але він зараз казав те, від чого їй легшало щосекунди ще більше.
– Дякую, – вичавила вона з себе і посміхнулася. – І вибачте…
   Батьки чоловіка лише посміхнулися, вже поглядами відповідаючи, що все добре.