Розділ 2

Видихнувши чергову порцію диму, Ліліан, що лежала на дивані у вітальні й розмірковувала над пропозицією козла із сусідньої квартири, зупинилася на думці, що все не так і погано. Схоже, ось її безкоштовна путівка на відпочинок. Вона відпочине, розслабиться, побісить Кевіна… Уявляючи це, дівчина вдоволено посміхається. Вона з'їсть мізки Кевіна за його нахабство.

   Коли у двері дівчини подзвонили, вона миттю підвелася. Кинувши недопалок у попільничку, Ліл попрямувала квартирою, адже знала, що це прийшов Кевін. Вони домовилися зустрітися ввечері того ж дня, щоб обговорити деталі свого чудового плану.

– А де ті шортики? Я думав, що ти знову будеш у них, тому і погодився зустрітися тут, – спокійно мовив Кевін, поки його губ торкнулася хитра посмішка.

   Ліліан мовчки дивилася на цього представника чоловічого роду. Можливо, варто саме зараз луснути його дверима, закривши їх? Це було б досить епічно.

   Але в останню мить дівчина відмовилася від цього і пропустила парубка у квартиру.

– Якщо ти ще раз скажеш щось таке – я попруся з тобою в Ірландії і самостійно розкажу твоїм батькам правду, – сказала вона і пройшла на свою невелику кухню. – Будеш каву?

   Ліліан вже діставала чашки, коли почула кроки чоловіка. Він відставив стілець від столу і сів, слухняно спостерігаючи за господаркою.

– Я буду чай.

– Я не пропонувала чай. Я пропонувала каву.

– Яка ти гостинна, – фиркнув він і зітхнув. – Добре, я буду каву. 

   Дівчина змовчала і почала готувати їм їх напої, після чого порушила тишу, запитавши:

– Нагадай мені, чому твоя дівчина не може поїхати з тобою?

   Лілі не бачила чоловіка, але щось їй підказувало, що той невдоволено закотив очі. Почулося тяжке зітхання.

– Ще раз повторюю: у мене немає дівчини.

– Але вчора…

– Подруга. Вчора ти чула мою подругу, так сталося, буває, – перебив він її, після чого склав руки на грудях. – Вона повинна була поїхати зі мною. Але в останній момент у неї з'явилися плани.

– І невже у тебе більше немає подруг? – фиркнула Ліл і невдовзі поставила перед ним його каву. – Здається, у таких чоловіків багато "подруг". Ну, а ще можна зняти "подругу" за символічну ціну і…

– Так, але поїхати з тобою буде дешевше, – відповів Кевін і дівчина насупилася. – Добре, жартую. Я обрав тебе, бо ти виглядаєш… Ну… Вихованою. Милою, вихованою, лагідною. Якось так. Сімейною. Моїм батькам ти точно сподобаєшся, вони неодмінно нам повірять.

   Ліліан задумливо спостерігала за ним. Чоловік подивився на їх каву і поміняв чашки місцями. Помітивши зацікавлений погляд Ліл, він пояснив:

– На випадок, якщо там отрута. Дякую.

   Дівчина зітхнула і похитала головою. Схоже, цього "жартівника" їй доведеться терпіти ще довго…

– І куди ми їдемо? Коли повернемося?

– Ірландія, – спокійно відповів Кевін, спостерігаючи за її реакцією.

   Почувши відповідь, Ліл мало не вдавилася кавою. Вона вигнула брову, адже сподівалася поїхати у сусіднє місто чи штат. Але не на сусідній материк.

– Дочекаємось там Різдва, відсвяткуємо і поїдемо. Десь тиждень, – додав чоловік і відпив трохи кави. – Господи, як ти п'єш цю гидоту?

– Мовчки, – коротко відповіла Ліл і відвела погляд, роздумуючи над усім цим. – І літак вже завтра, так?

   Кевін кивнув головою, поки вона зітхнула, бурмочучи:

– Схоже, я божевільна… Добре. Добре, я поїду з тобою.

   Як тільки дівчина це сказала, молодик широко посміхнувся. Той миттю кинувся до неї, щоб відірвати від стільця і закружити, але Ліл, зашарівшись, зупинила його. 

– Завтра о восьмій ранку я буду чекати тебе біля дверей твоєї квартири, – додав Кевін, після чого пішов геть, вже у коридорі крикнувши: – Збирай речі! Там буде холодно! На добраніч!

   Двері за ним зачинилися і Ліліан полегшено зітхнула. Що ж, Ірландіє, чекай на нас?..

– Тобто ти їдеш до Ірландії, щоб відсвяткувати Різдво з родиною того телепня?

– Так.

– Того телепня, що…?

– Того телепня, що живе у квартирі поруч, так, Аво.

– І ви будете вдавати з себе закохану пару?

– Так, – вкотре відповіла дівчина подрузі і зітхнула. – Він мене бісить. Дуже. Але він обіцяв заплатити, та й ви самі казали, що мені потрібен відпочинок. Так, відпочинок із цим дурнем це, напевно, не те, що ви з Метью мали на увазі, але…

– Слухай, Лілі, я все ще тут, поряд з тобою, – почувся невдоволений голос Кевіна, що стояв поруч із дівчиною і розбирався із документами.

   Ліліан косо глянула на нього і показала йому язика, після чого все ж мовила:

– Ех, мені шкода, Аво, але ми вже поспішаємо на літак. Якщо буде телефонувати моя тітка, то скажи, що я обов'язково з нею зв'яжусь пізніше! Передавай мої вітання Метью, люблю вас, цілую!

– Не хвилюйся, ми подбаємо про Софі. Але обережно там, Лілі! Любимо тебе, відпочинь.

   Дівчина прибрала телефон і зітхнула, роздивляючись велику залу аеропорту, де вони знаходились вже півгодини. Її трохи лякала кількість людей і якісь постійні оголошення, незнайомі звуки, адже раніше вона не була в аеропортах і не користувалася літаком. Тому подумки Ліліан дякувала Кевіну, що взяв на себе увесь клопіт з документами і таким іншим.

   Чоловік виглядав впевненим та спокійним. Спостерігаючи за ним, Лілі подумала про те, що, напевно, у звичайний день його життя сплановано похвилинно. Кевін був схожий на тих людей, що користуються щоденниками з графіками, де розписано усі їх плани, починаючи ранковою кавою і закінчуючи водними процедурами перед сном.

– Все добре?

   Дівчина, що розкачувалася на п'ятах, склавши руки за спиною, здавалася чоловіку стривоженою. Кевін вигнув брову, в очікуванні дивлячись на неї.

– Все чудово, – коротко відповіла Ліл.

– А мені здається, що ти боїшся, – сказав він і…

   Ну ось знову. Ось ця його хитра посмішка зводила її з розуму, Ліліан одразу ж хотілося стерти її з його обличчя.