Розділ 1

Її пальці швидко та вправно бігали клавіатурою. Але варто було дівчині написати нове речення, як вже за декілька секунд вона його видаляла. Усе не так. Це не те.

   Ліліан вже третю годину сиділа за своїм новеньким ноутбуком, намагаючись зібрати до купи усі свої думки. Вона знала, що їй потрібно написати та як. І, здавалося, потрібні слова були десь там глибоко у її перевантажених мізках, але витягти їх звідти вона не могла.

   Чорт забирай. Вона ж не вперше пише звичайну статтю для звичайного жіночого журналу з химерною назвою "Красуня". Так, нехай назва банальна, а заробітня плата невисока, але наразі це був єдиний журнал, який міг взяти на роботу таку недосвідчену особу, як Ліліан.

– Я вже починаю проклинати той день, коли захотіла займатися цієї писаниною, – пробурмотіла дівчина, згадуючи, з яким ентузіазмом вступала до університету, щоб стати журналістом.

   Зітхання її було єдиним звуком, що пролунав у невеликій квартирі. Меблів тут було небагато. Але дрібні деталі займали занадто багато простору: усюди стояли брудні чашки з–під кави, десь були переповнені попільнички, підлогою розкидано усілякий одяг. Можливо, сьогодні Ліліан змогла б зайнятися прибиранням. Якби вчасно дописала статтю.

   Дівчина знову подивилася на екран ноутбука, а потім приречено закотила очі. Пустий аркуш вже починав бісити її, але вона не могла не відправити редактору свою статтю. Отже, треба щось писати.

   Але що? Чим можна здивувати читачів? Черговою писаниною про останні цікавинки моди? Чи знову писати щось про саморозвиток і впевненість у собі?

   Ліліан зараз не могла зв'язати і двох слів, а тому, коли із сусідньої квартири почала лунати гучна музика, вона взагалі очманіла.

   Що це в біса таке?! Яке створіння влаштовує дискотеку майже опівночі?

Дівчина зробила вдих і закрила очі, щоб розслабитися. Але музику за стіною ніяк не можна було не помічати. Щось на кшталт репу зараз майже розривало їй вуха. І вона не збиралася сидіти і слухати це далі.

   Лілі рішуче підвелася і за мить вже прямувала до дверей. Вона залишила свою квартиру, а невдовзі почала дзвонити до сусіда. Але, схоже, дзвінок не чув ніхто, судячи з веселих криків та сміху за дверима.

– Тоді план "Б", – зітхнула та і почала щосили гамселити кулаком у двері.

   Секунда. Дві. Ліліан вже не сподівалася, що її почують, як раптом музика стихла. Вона почула, як хтось відмикає двері ключем, тому і собі припинила стукати.

– Чимось можу допомогти?

   Лілі з подивом дивилася на красеня, що вийшов до неї. Його знайоме обличчя повернуло її на декілька днів назад і вона згадала, де саме і як його бачила.

   Це був той чоловік, що ще нещодавно тягав їх під'їздом великі коробки з речами. Він був новеньким, але у той день Лілі занадто поспішала назустріч, щоб поговорити з ним і дізнатися, чиїм новим сусідом він стане.

   Дівчина і повірити не могла, що саме цей чоловік, який їй тоді здався досить милим та привабливим, зараз не дає їй зосередитися.

– Вітаю, – все ж почала вона, прочистивши горло. – Я ваша сусідка і…

   Той посміхнувся і ця посмішка, напевно, звела з розуму не одну дівчину у світі. 

– Дуже приємно познайомитись, – мовив той і простягнув їй велику долоню. – Я – Кевін. Бачив вас раніше, але не знав, що така красуня живе поряд зі мною…

   Вона вже хотіла протягнути свою долоню у відповідь, але стрималася. Він зараз намагається склеїти її? Якого біса?

– Так, Я – Ліліан, – відповіла та і склала руки на грудях. – Вибачте, але в мене немає зараз вільного часу. Я працюю. І для мене це дуже важливо. А ваша музика заважає мені.

   Кевін вигнув брову, після чого також склав руки на грудях. Через це чорна футболка з якимось написом, що була на ньому, обтягнула його сильні руки.

– Он як, – хмикнув він і знизав плечима. – Ну, мені дуже шкода, Ліліан, але я нічого не можу вдіяти.

   Дівчина шоковано подивилася на нього, адже не очікувала такого нахабства.

– Правда? – перепитала вона і фиркнула. – А мені здається, що ви можете поставитися із розумінням і зробити трохи тихіше. 

   Його карі очі, що пробіглися по її тілу, не мали й натяку на жалість. От козел.

– А мені здається, що ви можете поставитися із розумінням і не чіпати мене та моїх друзів. Я весь тиждень працював, а тепер хочу нарешті відірватися і відпочити, – відповів Кевін і знову ковзнув поглядом по її тілу. Він несподівано посміхнувся. – До речі, миле вбрання.

   Ліліан трохи почервоніла, усвідомлюючи, що стоїть в своїх домашніх коротких шортах та простій футболці з якимось квіточками. До того ж, на голові в неї, напевно, зараз справжнє пташине гніздо.

– Ще щось, Ліліан? – запитав Кевін люб'язно, знову посміхаючись на всі зуби. – Можеш долучитися до нас, якщо хочеш.

   Дівчина спопеляла його поглядом. Його чорняве волосся, чіткі риси обличчя. Його підступні карі очі, пухкі губи… Та усього його, бо цей телепень зараз бісив її лише однією своєю присутністю.

– Я викличу поліцію, – пригрозила вона, насупившись.

– Сумніваюсь, що тобі потрібен цей клопіт із паперами, – спокійно відповів він їй, після чого послав поцілунок. – На добраніч, люба.

   Ліліан хотіла щось сказати, але двері перед її обличчям зачинилися. Дівчина вилаялася, зітхнула і, розуміючи, що нічого не вдіяти, повернулася до себе. Вже за мить музику увімкнули знову. Схоже, заважала вона лише їй.

   Знову сівши за роботу, Лілі почала зі злістю стукати пальцями по клавіатурі. Вона точно знала, що помститься Кевіну, як тільки з'явиться нагода, а поки що треба працювати.

   Дівчина була втомленою, тому, коли вже вкладалася у ліжко спати, навіть не звертала уваги на стогони за стіною.

   О дев'ятій ранку, коли Ліліан бачила вже третій сон, у якому вона душить самозакоханого Кевіна, дівчину раптово розбудив телефонний дзвінок. Та тихо простогнала і, не розплющивши очі, почала нишпорити рукою по тумбі поруч. Невдовзі їй вдалося знайти телефон.