Екскурсія

1

В одній із Харківських шкіл.

— Осе, у тебе є запасна ручка? — прошепотів до Остапа сусід по парті і водночас найкращий друг, Сем. 

— Так, тільки поверни в понеділок, я маю всього дві. До речі, що ти робиш після уроків? Може, підемо в кінчик? Там днями вийшов «Бетмен» новий, що думаєш?

— Хз. Завтра ж субота, давай краще завтра?

— Молоді люди, я вам не заважаю розмовляти? Може і нам розкажете? Я так розумію, ви обговорюєте тему уроку?

Сем кинув побіжний погляд на вчителя:

— Вибачте, —  повернувся до Остапа і сказав тихіше, — завтра я йду з батьками до їхніх друзів, тому пішли сьогодні. — Ну, давай. Хто ще з нами піде? Може покличемо Кольку, Марка, Ксюшу та Люду?

— Давай тільки без Люди? Вона балакуча, постійно все коментує. Або нехай тільки окремо в іншому ряду сидить.

— Та годі тобі, Ксюша одна не піде, вони ж найкращі подруги.

Розлився благодатним деренчанням на голови нещасних учнів дзвінок

— Ще дві хвилини сидимо, я виставляю оцінки за семестр! — голосно сказала вчителька Олександра Петрівна.

— Калініченко і Філатов залиштеся ще після уроку, підніміть усі стільці й витріть дошку.

— Гаразд... —    невдоволено протяг Остап, поправляючи чорняве волосся та застібаючи спортивну кофту. Він цей костюм носив ледь не щодня, адже в ньому, на його думку,  та із сережкою в лівому вусі, мав дуже класний вигляд. А ще, щоб не витрачати час на переодягання після секції боксу. Зі зростом сто шістдесят сім сантиметрів та своєю огрядною статурою Ос, як його називали друзі, був вправним спортсменом.  Це вже передостанній урок перед канікулами й остання перерва, тож Остап не збирався витрачати її на прибирання:

— Ой, вибачте, мені потрібно вийти, — сказав він, підніс смартфон до вуха, мовби хтось зателефонував, і залишив свого друга одного прибирати клас.

— От виродок, —  вимовив Сем, але це почула і вчителька та зробила йому зауваження. 

Хлопець зачесав пальцями волосся за вухо, закотив рукави чорної сорочки та взявся витирати дошку. Спостерігаючи, як пил із губки летить на його нові джинси й чорні кеди, які він зранку вимив, лаяв подумки друга. Несподівано прочинилися двері, Олександру Петрівну хтось покликав. Прислухавшись, як кроки вчителя віддаляються по коридору, Сем жбурнув ганчірку та швидким рухом рушив із кабінету, не домивши один бік дошки.

За школою, як зазвичай, його вже чекали деякі однокласники, зі своїми друзями із паралелі. Там стояли Остап, Ксюша, Юля, Ігор, Колька Тихий, та Макар, який щойно підійшов після другого тренування з футболу.  

— Остапе, ти офігів? Ти куди пішов?

— Я йому подзвонила, — відповіла Ксюша, поправляючи зачіску перед крихітним дзеркальцем у долоні.

— Ну ти... — Сем сплюнув у бік Остапа презирливо.

Той посміхнувся і повернувся до Ігоря попросити сигарету.

— Тримай, це остання, —  сказав Ігор, староста класу та відмінник, який йшов на медаль та струсив попіл зі светра, який зв’язала мама.

— Як справи, Макаре? Думаєш вступати в спортивний коледж чи залишишся з нами? — запитав Сем.

— Та ще думаю. Може залишуся. Не хочу, реально, поспішати з вибором. Щось останнім часом мене вабить юридичний напрямок: інколи можу годинами дивитися на цю тему передачі, статті в інтернеті. А так, за тиждень іспити, от готуюсь складати нормативи, а потім обговоримо з предками, куди подавати документи.

— А коли в тебе останній іспит? — запитав Ігор.

— Ось якраз п’ятого червня. 

— До речі, що ви робите сьогодні ввечері? Вийшов новий «Бетмен» я пропоную піти на нього, —  Сем надіявся, що все ж таки хтось погодиться сходити з ним на цей фільм. Адже він уже давно хотів, а самому йти якось не в прикол.

 — Ну... подивимося, —  сказали Ігор і Юля майже одночасно.

Пролунав дзвоник. Вони галасливим клубком повернулися до школи.

2

— Отже, усі тут? Завтра, в останній день перед канікулами, їдемо на екскурсію зранку в Шарівку. Сподіваюся, ви пам'ятаєте про це? Збір біля школи о десятій, усім зрозуміло? — класна керівничка обвела пильним поглядом клас .

— А до котрої ми там будемо? — запитав хтось.

— Ми їдемо всього на пару годин. Повернемося так само, автобусом, назад до школи і ви вільні.

Майже щороку кожен клас їздив на екскурсію в останній день навчання. Це вже була традиція гімназії. Торік випускників возили до Сум, роком раніше — на Хортицю, цьогоріч —  до Шарівського замку в області.

— А тепер, за списком, підходьте до мене по атестати! — голосно сказала класна керівниця, проставляючи останні бали.

Клас був невеликий, сімнадцять осіб і, як у кожному класі, розбитий на групи за інтересами. Успішність мали вищу за середню у паралелі. За цим гімназія дуже стежила. У 90-х вона єдина потрапила після конкурсу на реконструкцію зі всього Київського району. Це був навчальний заклад із басейном, тенісним кортом і футбольним полем з охороною.  Після уроків усі пішли по домівках, Сем і Остап ішли додому разом, вони жили в одному під'їзді. 

— То ти йдеш у кіно? — запитав Сем. 

— Набери мене за годину, скажу точно, бо ще батьки просили допомогти їм у чомусь, — посмикуючи носа невпевнено відповів Остап, даючи зрозуміти другу, що це означає «ні», і попрощався з ним.