Розділ 2 (вона, яка в цьому розділі отримала ім’я Кейт або Катерина)

Цієї ночі я довго не могла заснути, прокручувала в голові всі події дня і тихенько усміхалась в подушку. Я вирішила не викладати фото відразу, бо так його буде дуже легко знайти, дам йому трохи часу, так само як і собі, щоб логічно обдумати, що нам робити далі.

З такими думками я заснула, музей мені більше не снився, мрію здійснено. Зате снився Маркус. Але ж треба мені той гарячий красень вночі? 

Прокинулась не в найкращому настрої, постіль вся зім’ята біля ніг, тікала від Маркуса чи що? Посміхаючись своїм думкам пішла в душ, потім почала потрохи пакувати речі, сьогодні ввечері літак додому, мала в планах ще відвідати торговий центр, шопінг - найкраща терапія.

День пролетів дуже швидко та насичено, купила декілька речей для себе та сусідки, за сумісництвом подруги, Дани. Перекусила в колоритній кав’яреньці міста, та викликала таксі в аеропорт, вже виходячи із кав'ярні здалось, ніби побачила вчорашнього красунчика, втомилась, мабуть.

Вже сидячи в літаку, запостила фото в інстаграм, увімкнула режим “політ” і вирушила додому. Відразу заснути не вийшло, фантазувала, чи буде він шукати взагалі те фото, чи можливо вже забув про мене і проводить таку персональну екскурсію іншій дівчині. Ну от, сама собі настрій зіпсувала, розізлилась, спати перехотілось, дістала книгу, і поринула у світ пригод. 

Додому дісталась вже під ранок, зайшла в свою квартирку і відразу спати, нехай весь світ зачекає.

За вікном вже сутінки, хтось шалено стукає мені у двері. В напів сонному стані дивлюсь у вічко і бачу там Дану, ще не до кінця розумію чому вона така зла і так хоче мене бачити.

- Слава Богу, ти тут жива! - відразу з порога накинулась обійматись. - Фу, жива, але пом’ята, тебе що в багажному відсіку везли додому? Ти чому телефон вимкнула? 

- І тобі привіт! Я тільки ранком повернулась, всю дорогу не спала, тому відразу до ліжка. В телефоні забула вимкнути «політ» мабуть.

- Типова ти! Йди помийся! Я тут почекаю. - як завжди в Дани все швидко змінюється, тільки що була на мене зла, а вже байдуже розвалилась на моєму дивані і скоса поглядає на сумку з літака.

Вийшовши з ванної кімнати я навіть не здивувалась, що всі мої речі вже розібрані і Дана вже розглядає покупки та вгадує, що я привезла для неї. Ні, я зовсім не серджусь, ми дружимо вже три роки, вона була першою, хто привітав мене після покупки цієї квартири, першою, хто прийшов на мій переїзд і першою, яка попри будь що залишається зі мною. Подруга з сусідньої квартири, це мабуть мрія усіх дівчаток в дитинстві. Дана, або Богдана, дуже щира людина, хоча страшенно непостійна і не любить нові знайомства. Ця невгамовна блондинка з веселими сірими очима в незнайомій компанії стає зовсім іншою людиною. Але мені це не заважає, ми чудово проводимо час разом.

- Бачу ти вже знайшла мій подарунок для тебе?

- Ну ти так довго там була, що я не витримала, я чесно намагалась. Ооо, тепер ти набагато краще пахнеш! - я сміюсь і ми йдемо на кухню, заварюємо каву, говоримо про мою поїздку та привезені гостинці.

Наостанок я залишила історію про красунчика, до речі, думаю час увімкнути мережу в телефоні і подивитись, чи знайшов мене Автрійський Шерлок…