РОЗДІЛ 52.

Секунда! Наш Всесвіт! Найвеличніша таїна, що походить із серця й душі Всевишнього — що є серце: сукупність фізичних атомів чи щось живе, пульсуюче, що містить у собі нескінченне?.. так і Всесвіт… що він є?.. вічний простір — нотне полотно, де кожне небесне тіло означає ноту, й керуючись усім цим, Всевишній втілює свої мелодії: це невидима мелодія метафізичного коду Всесвіту, що є його дивовижним, унікальним голосом — і цю мелодію неможливо збагнути інакше, ніж мовчанням і самотністю… у Всесвіті немає меж — це слід визнати, адже хіба має кінець спів, голос Всевишнього?.. межі Всесвіту існують лише в нашій свідомості, як і межі всього іншого — подивися ж пильно в саме серце Всесвіту: хіба може бути межа у таїни, у дихання, у тиші й порожнечі?.. метафізичний код!.. усе, що поєднує кожен атом, кожну молекулу в нашому світі — піщинку й зорю, билинку й блискавку, любов і дерево: сукупність цього і є невидимою тканиною смислів, яка й становить метафізичний код Всесвіту… секунда… людські знання про Всесвіт — тих, хто не визріває і не здатен зростати: задайся питанням — хто творить ці знання?.. не той хіба, хто навчає людину всьому — той, хто над нею не метафізично, а фізично, той, хто керує нею… якщо сьогодні він забажає, щоб людина злякалася хреста як символу, він навчить її цьому — якщо він забажає, щоб людина увірувала в Бога, то спрямує її думки й у цьому напрямку: людські здібності тих, ким керує розум, безмежні, але вони сліпі метафізично — вони можуть змусити повірити кого завгодно у що завгодно… але… якщо ти визріваєш, навіщо тобі їх переконання?.. вони переконують тебе, що Бог — це людина, ідея, образ, однак якщо ти усвідомлюєш, що Він — це все існуюче, звідки все бере свій початок і куди повертається, то навіщо тобі їхні слова?.. Всевишній як Творець Всесвіту — це і є все наше життя, в його миттєвостях і дрібницях, як-от тінь, мерехтіння світла, вітер чи спів вівчарика: це не щось поза світом або над світом — це і є сам світ… хіба все у нашому світі має форму й вираження?.. це важко схопити й осягнути розумом, бо розум слабкий і обмежений — він скрізь, у всіх безоднях і глибинах прагне побачити дно, жодним чином не підозрюючи, що в них немає дна… поглянь же в суть того явища, стану, який представники людської форми називають так — Богом: не прагни шукати Його там, де люди намагаються Його пояснити — Його там немає і ніколи не було, не буде… не називай словами те, що неможливо визначити, не сковуй іменем нескінченність, адже вона значно вища за образи, традиції, ритуали й догми — все, що ми думаємо й промовляємо про Всевишнього є не більше й не менше, ніж спроби схопити руками вітер… споглядаючи рано-вранці неповторну красу світанку, хіба потрібно мені доведення, що він існує?.. а в цьому світанку, в його диханні — присутній Бог!.. чи потрібно світанку моє визнання, хіба має для нього значення, чи споглядаю я його, чи ні?.. від цього страждає не він, а мені сумно, якщо його ніжний рум’янець не торкнеться моєї душі — він виникає без причини, без умов, йому не потрібні погляди й любов… так і Всевишній… і досягти Його можливо лише повністю метафізично звільнившись — скинувши кайдани упереджень цього світу: Він не вимагає величі й влади, але якщо ти розумієш і приймаєш Його, ти відчуєш унікальне почуття радості… вибір за тобою — тебе не позбавляють чогось, а ти сам себе цього позбавляєш: не дослухаючись до тремтіння вітру, не споглядаючи руху моря, не вдихаючи аромат листя лісу — втрачаєш ти, а не Той, хто існує в кожному атомі нашого світу… і… цю таїну не варто прагнути пояснити — будь з нею, живи з нею, існуй із нею, відчуваючи насолоду в кожній миті й кожній секунді… потім… не думай про потім, що станеться з тобою потім, як тебе зустріне Бог і як усе буде — насолоджуйся спілкуванням із Богом саме тут і саме зараз: як?.. прикрий долонею очі, а потім повільно відкрий її — це світло, що просочується крізь твої пальці, і є Бог, Його найчистіша істина й правда!.. люби, живи, відчувай — хіба має значення коли?.. дивлячись на зорі, заглядаючи в безодні, дозріваючи тимчасове й вічне — в цьому і є те саме дихання, що дароване тобі самим Всевишнім… подивися на маленьку краплю роси, що перебуває серед грубих меж древнього каменю — що ти в ній бачиш?.. хіба вона не відображає цілі Всесвіти й світи, водночас будучи творінням Господа, самим Господом?.. наблизь до неї свій погляд — фізичний і метафізичний — обдаруй її увагою й любов’ю: дослухайся до життя, що шалено тріпоче в ній… поглянь на древнє дерево в лісі, доторкнись до нього рукою, відчуй, як кров струмує його жилами — вивчи його кору: свідчення бур, гроз і лагідних днів — ось де закарбована істинна історія нашого світу… не в підручниках, не в книгах, а на рівнинах, у лісах і в горах, які існували ще задовго до появи першої людини… прийди до берега моря — побач у сотнях міріад піщинок зорі, Всесвіти, світи — знайди там мушлю… уяви, що в її темряві народжується найпрекрасніша перлина: вона народжується не задля чогось, а з чогось, і тому є прекрасною — їй байдуже, чи побачить хтось її красу, чи зрозуміє її і прийме, бо вона вища за визнання й прагнення підтвердження… і в цьому вся мудрість, вся краса й цілісність Всевишнього, бо Він у ній, бо Він і є вона!.. не намагайся нікому доводити існування Бога — ти можеш описати сотнями слів природу світанку, розповісти про його красу й принади, про його кольори й відтінки, але якщо людина не бачила його — вона ніколи не зрозуміє твоїх слів… запроси її побачити світанок — побачити Бога: запроси, але не примушуй і не переконуй… подивися на траву в луці — вона безмовно щодня зростає, не ставлячи жодних питань, щиро підкоряючись таємним ритмам, що спонукають її бути саме такою… прислухайся до шелесту літніх пшеничних полів, до повільних і трепетних кроків весняного дощу — ти почуєш у всьому цьому більше про Бога, ніж у будь-якому храмі, у будь-якому псалмі й на будь-якій службі… подивися ж на захід сонця, що повільно замикає повіки минаючому дню — і в цьому є Бог, і це і є Бог: не те, що, на думку церкви й священнослужителів, дивиться на нас із небес, а те, що являє собою єдину цілу й живу тканину світу… Він всюди й повсюди… у кожному зародженні квітки й у кожному подиху звіра в лісі — і відповідай же мені на головне питання: хіба все це нав’язує себе, змушує в нього вірити?.. а це ж і є істинний Бог!.. і доступний Він лише тим, хто жадає Його бачити — хто здатен бачити понад добром і злом, крізь пітьму і світло… за що тримається маленька краплинка роси на краєчку стебла трави?.. ніби вона тримає цілий світ, вона прагне втримати його — і так воно і є насправді!.. її життя впливає на життя кожного атома у цьому Всесвіті, найбезпосереднішим чином… і в цьому весь Бог!.. не шукай Його в книгах, не шукай Його в писаннях і в храмах, бо знайти ти Його зможеш лише всередині себе, у своїй власній крові — коли твоя душа шалено радіє світанку, насолоджується ароматом вечірнього дощу, коли літній вітер ніжно цілує твоє волосся… усе це знає тебе краще, ніж ти сам… тож пізнай же себе!