РОЗДІЛ 50.

Секунда! Наш погляд на раси, мови, нації, релігії та культури! Малі наївні діти — людство! Розрізняючи все це лише зовні, вони не усвідомлюють, що все це походить з одного джерела, і це джерело — джерело життя! Поглянь же на цей світ і людство — протягом тисячоліть одні раси винищували інші, водночас усі разом належачи до одного племені: ось єдине, чим раси відрізняються одна від одної — тим болем, що накопичувався віками, історичною пам’яттю тіла, яка передається з покоління в покоління… і саме через це вони мають різний ступінь і обриси поранення… у крові певних рас і досі тече пам’ять про колоніалізм, рабство, вигнання й про привілеї… і хай багато хто про це свідомо або ж несвідомо мовчить — це є, і це слід визнати… наївне людство!.. лише тоді воно матиме шанс на спасіння, коли навчиться бачити!.. але що означає бачити?.. поглянь на небо — в певних його місцях ти бачиш різні тони: десь воно світліше, десь темніше, в одних місцях має одну температуру й стан, в інших — інші… але ж хіба це не одне й те саме небо, не одна й та сама сутність?.. так і раси людини… вони не визначають чиюсь перевагу чи ницість, вони — пам’ять Землі, де кожен відтінок, вигин і силует — сторінка історії давно минулих часів… поглянь на кожного гончара — він ліпить свої посудини за одним подобою з різних кольорів глини… але навіщо ж?.. хіба не для того, щоби вмістити в них вологу, незалежно від її призначення?.. так і люди: будучи виліпленими з різних кольорів, ми призначені, немов посудина, для певного вмісту… але точно не для порожнечі, бо навіщо ж її обмежувати межами посудини?.. хай цей вміст буде вином, водою чи навіть отрутою… поглянь на ікони… ти бачиш різьблені рами, але хіба всі вони не про одне й те саме, хіба всі вони не зображують Всевишнього, Його силу й волю?.. раси… в кожній із них я бачу пам’ять їхніх предків — десь я бачу вітер пустель, десь гру сонця на шкірі, десь шум моря, а десь — пісню лісів і безмовність степів… усе це нагадує колони, що тримають склепіння єдиного, неподільного храму — хіба може одна колона бути кращою за іншу, якщо всі разом виконують спільне призначення й без однієї з них будівля може впасти?.. ці колони розмальовані кожна по-своєму, але всі вони є частинами єдиного цілого… подивися ж під час дощу на краплі — вони народжені одним небом, хай у кожної своя доля й хай кожна відрізняється від іншої: усі вони є неборожденними, незважаючи ні на що… і все це — секунда, лише одна священна, сакральна й безконечна секунда: минуле дихає в ній, і водночас вона вже передвіщає майбутнє… і тут, у межах цієї секунди, говорю я, Жермен де Сен-Пре, вічний мандрівник, споглядач, що не судить, але співпереживає, креслячи кожен рядок цього твору кров’ю своєї епохи… саме так, а не інакше… і використовуючи саме цей мовний інструмент… мову!.. у чому ж їхня відмінність?.. хіба не в тому, що кожна з них — це різний спосіб мислити, відчувати й розуміти світ?.. образи, ритм, звучання… усе це — мови, своєрідні окуляри, крізь які ми дивимося на світ — але сам погляд у всіх один, і цей погляд — погляд людини… подивися ж на мови світу — усі вони живі істоти, що розвиваються й трансформуються… іноді вони мають унікальні властивості — бути зброєю або ж панацеєю… кожна з них має свою структуру, анатомію й психіку, але що значно важливіше — своє власне й неповторне мовчання: подивися пильно — хіба мовчання англійської мови є тим самим, що й мовчання китайської?.. Усі людські почуття й думки кожна мова переживає по-своєму, залишаючись мовою єдиного людства — почуття й думки… в кожній із них звучить щось більше — саме серцебиття культури!.. і кожна з них унікальна… одна має вагу каменю, інша — легкість метелика: що це, як не прояв метафізичного клімату людини?.. але й це — секунда!.. як і поділ на нації… чим вони визначаються?.. прапорами?.. адміністративним устроєм?.. кожна нація — це передусім гордість і пам’ять… не свята й традиції зближують людей, а те, що народжується з болю, втрат, вигнань і перемог — усе те, що люди пройшли разом… і виникнути вони можуть лише там, де є що захищати — ні, зовсім не щось фізичне, а метафізичне… спільна історія, спільні мрії, спільна трагедія — ось що визначає конкретних людей у їхній сукупності як націю: і цього не зможе дати жодному з них жоден паспорт на Землі… світ несправедливий — безумовно, це слід визнати: одні нації страждали в ньому більше за інші, були більш зневаженими й частіше ставали жертвами насильства, але… якщо ти перебуваєш у центрі палаючого місця — у тебе лише один вибір: йти, хай надзвичайно повільно й обережно… як і людство з його націями… занур свій погляд іще глибше — в розмаїття людських культур: кожна з них — це орнамент, візерунок, витканий з усього, що є душею кожного її творця — поразки, перемоги, комедії й трагедії, статуї й кладовища, пісні й мовчання, одяг і нагота, їжа й голод… однак, незважаючи на розмаїття в горизонтальній площині, у вертикалі немає серед них кращих або гірших — вираження своєї культури готтентотським народом або ж племенем бушменів, які були описані мною в «Джерелі життя», нічим не гірше й не краще за святкування дня Святого Варфоломія в Лондоні, що описане в першому розділі згаданої книги: кожна народність має свої шрами й рубці, а тому розрізняти їх, культури, глибинно, внутрішньо неможливо, бо вони — священні й сакральні… поглянь у суть історії культури того чи іншого народу — це ж те, що пережило геноциди, війни й катаклізми, подолало межу забуття: а для когось усе це… лише туристичний маршрут, задля розваги… навіщо це спрощення й знищення істинної величі, яку неможливо виразити жодними словами?.. усвідом же, що кожна культура, незалежно від форми прояву її творця-народу — це унікальний храм, входячи до якого, з поваги до його творця й величі, ти маєш зняти взуття упереджень і забобонів — не обирай у цьому світі сторону, а зводь між ними мости: ні, зовсім не для того, щоби все об’єднати, а для того, щоби при зустрічі побачити й упізнати щось інше — істина людства криється не в певних культурах, місцях, націях, мовах і релігіях, а в діях і бездіяльності, які чинять люди… релігії… поглянь на їхні відмінності!.. чим вони відрізняються одна від одної?.. хіба не набором догм?.. що це, як не різні способи відчувати єдине вічне?.. у кожній релігії, мов у дзеркалі, відображені всі її послідовники — хто як бачить цей світ: у кожній із них є істина, бо кожна з них — це інший маршрут до єдиної мети, до єдиної вершини — за те, що всі ріки колись зіллються в морську гладь, говорю я разом із Суінберном, якого цитує Джек Лондон у своєму геніальному «Мартіні Ідені»… релігії — це й є ріки, що вливаються в єдиний океан пізнання Бога: не шукай у них правоти, шукай у них сенс — не дивись на їхню відмінність, а поглянь на їхню спільну глибину, це значно важливіше… чи важливо, якого кольору в людини шкіра, який у неї акцент, до якого святого вона молиться, якщо вона чинить погано чи добре?.. її судять за вчинками й бездіяльністю… немає істинних, правильних чи неправильних релігій, бо віра — це не математика, де все можна точно виміряти й порахувати: кожна з них звучить по-своєму, й суть — у самому звучанні — іслам говорить із нами голосом пустель, буддизм спілкується з нами мовчанням, християнство вступає в діалог через страждання, а індуїзм розпадається на міріади частин, щоби об’єднатися в одну єдність… що це, як не способи прояву людського крику, кожен — відповідно до об’єктивних чинників, у тому числі й географічного детермінізму… незважаючи на єдину віру, релігії людства не слід об’єднувати, бо це знищить їхню унікальність — вони прекрасні по-своєму, і це зовсім не привід до вбивств… бо що єдина віра, про яку я згадував, як не спосіб любити… як не мить, коли, незалежно від усіх можливих відмінностей, ти ділишся хлібом із ближнім, а він, не розуміючи твоєї мови, культури, релігії, дякує тобі без слів… але й це — секунда!