РОЗДІЛ 47.

Секунда! Музика в нашому світі — рукотворна й нерукотворна мелодія! Що ж то за секунда і що вона в собі містить? Звучання однієї ноти — секунда… але скільки ж сенсу ця секунда в собі вміщає!.. це безмежність, що містить минуле, теперішнє й майбутнє — вдих і видих… хіба не з них складається наше життя?.. чи можлива вона без них?.. мелодія, музика вражають людський розум і душу, а часом і те й те водночас, в одну мить, в одну секунду, мов грім чи блискавка — чи то під час слухання, чи опісля?.. чи є в цьому сенс?.. дивовижно… адже нерідко не маючи в собі слів, музика здатна пробудити в нас такі метафізичні явища, яких не здатне породити жодне слово: про що це свідчить?.. про те, що музика передує мові — це її попередній щабель. Поглянь на природу, побудь певний час поза її незаплямованими цивілізацією межами — прислухайся до мелодії та музики природи: птахи, коники та інша живність не мають мовлення, та їхнє співання будить у тобі унікальні думки та емоції — не маючи слів, їхня музика містить глибокі сенси… ось чому музика, мелодія — це одна з тих секунд, що вміщують у собі вічність, а отже є одним з невід’ємних каменів у фундаменті нашого буття… сотні, тисячі предків, інстинктів і настанов звучать у певному, не чітко окресленому, сполученні нот, утворюючи тим самим своєрідний потік станів і спогадів цього світу, що, своєю чергою, втілені у здавалося б непримітному щебетанні птахів або ж у тонких наспівах коників… музика, мелодія — це секунда, що вельми подібна до моїх новел і розділів, тільки вона оповідає без слів, утім, як і вони, вміщує в собі частку свого автора, його унікальне, таємне, нікому не відоме «я»… і дурний той, а радше — незрячий, хто сприймає її суть лише вухами — справжній слухач здатен споглядати музику, мелодію не лише метафізично, а й тілесно, іншими, ніж органи слуху, складовими людської плоті — кров’ю, шкірою, волоссям… а також безформно… пам’яттю: подібно до всього живого, подібно до інших секунд, усяка музика, мелодія має своє дихання, зовнішнє й внутрішнє, яке викликає в ній тремтіння або ж недугу — так само як кожен вдих і видих наближає смерть живого, так і кожна нота наближає зникнення, хоч би й тимчасове, локальне, мелодії… можливо, мелодія — єдина форма в цьому світі, де час може бути зупинений на певний проміжок без зникнення самого себе: розкриття цих слів укладене насамперед у моєму тлумаченні секунди не як частини часу, а як форми, в якій час проявився й знайшов своє вираження… цілком ймовірно, що ці слова ніхто не зможе осмислити свідомо, але метафізично… я переконаний, що якби ці рядки були створені за життя Веберна, він зрозумів би мене як ніхто краще, бо одне-єдине коливання мовчання в його творах містило значно більше сенсу, ніж цілі симфонії деяких служителів того культу — одна нота, одна мелодія, одна секунда… те, що, можливо, вміщує одкровення вселенської глибини… безперечно, якщо воно істинне… а скільки ж усього відбувається, звучить між нотами?.. задумайтесь над цим!.. думки такого штибу зводять з розуму, чи не так?.. але хіба просвітлення дарується комусь легко і безболісно?.. скільки ж вистрадали письменники, філософи та інші зрячі заради того, щоби дійти й торкнутися бодай одного-єдиного умоглядного висновку істини — і це невід’ємна стадія Великого Діяння: аби стати більшим, ніж людина, ти маєш загинути як людина, насамперед метафізично… аби безмовно розмовляти з тишею, аби малювати і писати тишу… тиша!.. найвища музика й мелодія з тих, що існують і можуть існувати — насамперед тому, що вона над формою і поза формою: вона виткана з пауз, недомовленостей, глибинного сенсу — вона звучить гучніше за будь-який звук, якщо ти здатен її почути… поглянь на мелодію природи й музику людства!.. перша залишилася майже недоторканою, незважаючи на хід епох — друга ж безперервно зазнає тих чи інших форм перетворення, відображаючи тим самим духовний стан людства в певний момент його буття: природа не зраджує себе, а людина прагне змінити свою природу… поглянь на сучасну музику — дух нашої епохи, її дихання… що ти там бачиш?.. щось механічне, рефлекторне?.. те, що породжується не почуттям і думкою, а виробляється заради прибутку, мов інструмент, деталь у межах заводу?.. вона відповідає епосі — я слухаю її, але не приймаю, бо я, будучи невільним свідком цієї епохи, не належу їй… навіщо мені ця симуляція справжніх почуттів?.. навіщо мені ці істинні почуття, спрямовані на зиск і матеріальне?.. прислухайся до сучасних мелодій — що вони транслюють?.. ось що на думці в сучасної людини!.. плоть, тіло без життя — випромінюване людьми, воно не містить нічого істинно людського: його суть — відтворення порожнечі, його форма — досконала, але без священного і сакрального, що походить з найглибших надр Всесвіту, його зміст — імітація і… як воно ставиться до своїх слухачів?!.. як до споживачів, як до покупців у крамниці торгівця… хіба краща сучасна музика, ніж секунда минулого?.. в порівнянні з теперішнім — можливо, в порівнянні з минулим — ні: у свій час вона була так само шалена й безрозсудна, але сьогодні, враховуючи те, куди саме зайшло людство — вона сповнена сенсу, вона жива, у ній ще можна розрізнити ледь жевріюче полум’я колись сяючого вогнища: то була тканина алхімії, що виражалася в тій формі, а її авторами були істинні свідки того, що перебуває за межами людського розуміння — ті, хто бачили час у його метафізичному аспекті, ті, хто перебували поза межами добра і зла… їхня музика, музика минулого, не прагнула до руху, бо не боялася бездіяльності й тиші — свого головного ідеалу — слухаючи її, сприймаючи її, людина прагнула духовно перетворитися… слухаючи ж сучасну музику, людина прагне перетворитися матеріально… та… а що ж чекає нас у майбутньому — сучасність спрямована на матерію, минуле — на дух… а куди буде спрямоване майбутнє?.. цілком можливо — до порожнечі, до абсолютного мовчання… вона втратить усі свої форми й існуватиме на рівні вібрацій і сенсу: їй не будуть потрібні прикраси, щоб виразити поклик серця або розуму — щось на кшталт погляду чи усмішки… безформність, що містить у собі невичерпно глибинний сенс… музика, мелодія майбутнього буде тишею всередині нас, а отже радше нагадуватиме молитву, ніж мистецтво: якщо раніше музика була тілом із диханням, тепер — просто тілом, то згодом вона стане лише диханням… хіба дихання має форму?.. сучасні музиканти!.. служителі технікам, стилям, але не музам!.. структурі, естетиці — ось їхній ідол, але де місце для почуття, для одкровення?.. хіба не те саме нині переживає література?.. сучасна література!.. і це секунда!.. вона ненавидить, зневажає мене!.. і все чому?.. хіба не тому, що я для неї незручний, нефоматний, невизначуваний і, що найтяжче для неї — оригінальний!.. Жермен де Сен-Пре — людина, яка намірилася виразити неможливе: той, хто створив літературний прецедент — той, хто не спрощує заради зручності!.. в ту саму мить, коли сотні, тисячі поетів творили не відаючи навіщо, віддаючись радості творення в самому процесі, я, Жермен де Сен-Пре, від самого початку визначив свою мету і ще не написавши жодного рядка, вже знав, яким чином вона буде завершена — ними рухав процес, мною ж — завершення: вони писали для чогось, я ж — через щось… вони не знали, куди йдуть, я ж знаю, до якого часу мушу встигнути прийти, до 33 років… мої фрази випробовують свідомість, мій ритм тисне, мій сенс спопеляє — я існую не в межах сучасної літератури, а всупереч їй, і цим я їй ненависний… нічого не пояснюючи своєму читачеві, мій текст «Ексиконти», та й загалом і інші мої твори, з особливою безжалісністю зустрічають кожного незрячого… він ворожий до масового сприйняття, бо створений літературним аскетом… але хіба не в цьому моя чесність і щирість?! Я не брешу читачеві, аби здаватися кращим, а несу те, що в собі вміщую — ціною цьому моя літературна ізоляція: уроборос має зімкнутися, завершивши тим самим Велике Діяння… але й це — секунда!.. одна з секунд вічності!