РОЗДІЛ 45.

Секунда! Мить зради! Секунда! Мить прощення! Секунда! Мить покарання! Секунда! Мить помсти! За одну секунду люди зраджують, за одну секунду прощають, за одну секунду карають, за одну секунду мстять! Зрада… озирнись навколо – багато хто тебе зраджував?.. знай же, що це не процес, а мить – за одну секунду людина внутрішньо розпадається й гниє, і ця мить справді є непомітною для інших – нібито нічого не сталося, ефірна, ефемерна секунда, але вона містить у собі вічність, бо відкриває ворота нового життя, стаючи точкою неповернення… Секунда зради – це не постріл, не крик, не удар і не підніжка – вона не страшна, як її наслідки: вона виглядає для кожного, хто не зраджує, буденно і звичайно, але лише той, хто зраджує, відчуває цей вогонь, це полум’я, яке руйнує все попереднє буття до самого його підмурка – це секунда, яка знищує попередню людину, знищує в тобі тебе самого… залишаючи по собі лише порожнечу, якій не існує жодного виправдання… зрада!.. секунда, коли ти перестаєш жити заради буття, коли ти зраджуєш своїй природі, її самобутньому життю, заради комфортного і зручного, на перший погляд, існування – зрадивши, ти більше не людина, а її віддзеркалення… віддзеркалення мороку, бо світло тебе вже не оточує… і цю секунду неможливо ніколи скасувати й повернути, вона вже назавжди незмінна – хоч би ти тисячу разів каявся, сотні разів просив пробачення, прагнув істини та правди – але… точка зради вже пройдена, вписавши свою сутність у книгу твоєї долі – краплю отрути вже неможливо видобути з рідини, хоча можна вжити протиотруту, щоб не померти… секунда зради!.. мить, коли ти стаєш живим трупом – тілесно живим і метафізично мертвим… мить, після якої твоє минуле й твоя репутація вже не мають значення, бо все далі стає брудним і темним із погляду духовної чистоти… чи не є в цих словах правда?.. чому зраджують?.. чи не тому, що зберегти щось матеріальне, а отже тлінне й минуще, для них важливіше, ніж вберегти самого себе?.. себе справжнього, метафізичного… зрада існує тисячоліттями, в тих чи інших формах, тими чи іншими способами: вона була в Римі, у Середньовіччі, вона є й нині, й буде в прийдешньому… і цього ніколи не уникнути, бо поки людина прагне зручності, на яку впливають страх, багатство й інші думки та почуття, доти вона й буде зраджувати – все, що пов’язано зі зрадою, укладене у визначення зручності й комфорту, на які безпосередньо впливають людські думки й почуття – як об’єктивно, так і суб’єктивно… секунда!.. зрада!.. це те, що ніколи не слід прощати!.. але що ж таке, у свою чергу, секунда прощення?.. мить, коли ти приймаєш рішення стати сильнішим, витримати, не впасти до меж пекла, помсти – це мить, коли ти не дозволяєш собі зруйнуватися, попри те, що тобі завдали болю: це мить, коли ти не зраджуєш себе, чинячи гідно не для когось, а для себе самого… прощення!.. у цю секунду ти не віддаєш забуттю свій біль, не заперечуєш його – ні, навпаки: слід усе пам’ятати, не можна вдавати, що нічого не було, відпускаючи те, що прямо пов’язане з твоїм болем!.. ні!.. у цю секунду ти пам’ятаєш усе, що було, і водночас, пам’ятаючи й знаючи, обираєш на користь свого метафізичного життя, свого творення, а не руйнування… прощення!.. секунда, в межах якої ти залишаєшся справжнім – що б хто не казав, як би не судив… ти не зраджуєш себе, навіть якщо світ не проти твоєї помсти, якщо він її прийме… але прощаючи, ти відмовляєшся від помсти, хай світ і вважатиме тебе слабким, бо істинно зрілому не потрібне визнання – навіщо продовжувати зло, втілюючи помсту?.. та зраду не можна прощати, ніколи, хоч і не треба мстити зрадникам – залиш зрадника в руках Господніх… бо Той, Хто створив дитя, Хто є Отець, зуміє знайти справедливе покарання Своєму творінню… можливо, пробачивши когось, ти й не отримаєш розуміння такого вчинку, не почуєш схвалення ні від кого, але збережеш зв’язок із Богом: навіть коли залишишся один – ти житимеш, і з тобою буде Господь, а отже й отримаєш гідне воздаяння за служіння Йому й віру в Нього… може, той, кого ти пробачив, і не зміниться, твій біль не зникне, а світові буде байдуже – але… ти житимеш, бо не станеш озлобленим і жорстоким: прощення – це завжди перемога, хай і без гучних фанфар… тільки подумай!.. у мить, коли всі чекають від тебе темної відповіді на темряву… ти прощаєш, і тим самим доводиш, чому саме ти зрячий, чому саме ти дозрілий – ти більше, ніж цей світ, бо тобі відомі його процеси, і ти їх прозираєш… ті, з ким Бог, породжують прощення в секунду, хай навіть і не одразу висловлюють його… а що ж із покаранням?.. що це за секунда?.. секунда його народження?.. у чому вона – у фізичному чи метафізичному?.. секунда покарання… відплата чи кара?.. ні!.. істинне покарання в нашому світі – це усвідомлення вчиненого, не розумом, а душею: ось, що я вважаю справжнім покаранням… і це усвідомлення приходить у мить, і ця мить – і є секунда… те, що зроблено – вже не виправити: хіба не в цьому суть покарання?.. після цього усвідомлення ти вже ніколи не будеш колишнім – і це найголовніше покарання… усвідомивши, що ти порушив не закон, а самі принципи істини, людина вже ніколи не буде такою, як раніше: вона переступила не чужі права, а власну суть – ось у чому її покарання… покарання!.. вчинивши щось погане, зупинись на мить і спитай себе – невже це справді зробив я, невже я на таке здатен?.. якщо тобі нічого відповісти, якщо відповідь – тиша – ти усвідомив свою помилку, і саме це усвідомлення тебе карає… і від цього не втекти нікуди!.. секунда!.. вона й є судом – саме такий суд чекає нас і в останню секунду життя: так званий Страшний Суд, але судити в мить будуть не конкретний твій вчинок, а все життя – в одну секунду прийде і покарання… зазирни в суть речей… себе не обдуриш – від цього усвідомлення не сховатись, бо це є зустріч із самим собою без жодних масок… а все це – лише секунда, один єдиний миг!.. помста!.. чим є вона для мене?.. секунда найвищого спокуси людської природи – вибір між тріумфом земної справедливості через руйнування, або ж торжеством небесного закону через бездіяльність: поглянь у дзеркало… що воно показує?.. життя чи зло?.. помста… секунда помсти може стати останньою секундою твого метафізичного буття, зі свободою волі – переступивши межу помсти, ти вже ніколи не повернешся… хіба не найпростіше рішення – помститися?.. безумовно, але якою є ціна розплати?.. ти сам!.. можливо, для когось ти виглядатимеш слабким, не будеш сяяти переможно, але для себе – ти живий, не спотворений об’єктивними чинниками, дихаючий, хай мовчки, хай на самоті, але з вірою в себе й Господа… секунда!.. помста!.. втілити її – виглядати сильним, не мстити – залишитись собою… що для тебе важливіше – зберегти обличчя перед кимось чи, дивлячись у дзеркало, не відвести очей?.. але й це – лише секунда!