РОЗДІЛ 39.

Секунда! Жінка! Що є жінка і чому така її природа? Змінюється вона чи ж змінюється лише наш погляд на її природу? Жінка… справжня жінка!.. невідома, таємнича сила, що містить у своїх глибинах водночас світло і темряву, життя і смерть, мовчання і крик!.. поглянь же на мої новели, на мої праці — що ти бачиш там в образі жінки — хіба ж не частку, безумовно, невід’ємну вселенського метафізичного коду?.. жінка!.. навіть коли вона не поруч, вона завжди присутня в єстві чоловіка — вона в його думках і в серці, вона рухає ним, змушує чинити ті чи інші дії, те чи інше бездіяння: формально, але не по суті, вона подеколи змінює хід історії — своєю присутністю, своїми словами і своїм поглядом, і при цьому, зважаючи на все вищезазначене, вона несе виняткову небезпеку, містить багатошаровість і… що набагато унікальніше — максимальну непередбачуваність… жінку неможливо осягнути й розгадати доти, доки ти цілковито не потонув, не розчинився в ній… не став нею!.. їх неможливо збагнути раціонально, логічно, але метафізичному зорові їхня природа доступна до споглядання: вона складна, надзвичайно складна, але… хіба ж ти боїшся правди? Якщо так, тоді ти втрачаєш багато… поглянь же на сучасних жінок — вивчи жінок минулих своїм метафізичним зором: що ти бачиш?.. хіба ж не те, як людське суспільство змінює, викривляє, ранить і перетворює жіночу природу, при цьому не знищуючи її ні на гран?.. та сама вічна жінка… втрачає форму, голос, ім’я… але не суть!.. вдивися ж в історію!.. якими були жінки колись?.. не такими ж, як і зараз, але відповідно до об’єктивних чинників і обставин — хіба ж не так само вони творили історію людства, найбезпосереднішим чином впливаючи на чоловіків і не так само вони дивилися на трагедії й катастрофи людства, як дивляться оні на них тепер?.. Тоді, попри суттєву різницю в правах і обов’язках із сучасністю, жінки мали виняткову стійкість, смирення — вони були священні в очах чоловіків, хоч ця святість і не була формально означена… а що ж сучасна жінка? Щодня з усіх екранів без упину торочать, що вона вільна, та вона скута як ніколи раніше — матерією і всім тим, що пов’язане з цінностями матерії: вона не бажає бути собою, вона прагне відповідати часові, а тому втрачає свою істинну ідентичність — вони говорять гаслами і тезами з екранів, а не власними голосами… але… можливо… такою вона буде не завжди… можливо, вона ще зможе повернути собі саму себе — стане незалежною від суспільства, не визначуваною і не класифікованою, але, залишаючись недоторканною, буде близькою, як ніколи… ми втратили жінку минулого, жінка теперішнього пробуджує тривогу, але якою ж буде жінка майбутнього?.. жінки!.. вдивляючись у прірву сучасності, моєму зорові являється ледь відчутне звучання істинного голосу жіночності, його ледь вловимі риси — це голос самої цивілізації, яка зрадила свою жіночу сутність заради минущих благ і цінностей, це її плач і лебедина пісня… хто є жінка сьогодні?.. хіба ж не споживач, не інструмент реклами, політики, пропаганди й маркетингу?.. чому вона перестала бути таємницею, світлом, тишею, що не потребує слів?.. немов якийсь метал, її переплавила сучасна грань цивілізації у зручнішу форму, зробивши доступною й цілковито керуючи її розумом — вона вже не шукає порядності, святості, сакральності, але її цікавить лише вигода і користь: тепер на неї, з огляду на її ж трансформації, дивляться з точки зору корисності, а не присутності — ось що нині означає слово «цінність»… жінка!.. вона перша, хто відчув падіння цивілізації з погляду моралі, і саме тому в ній першій, як у дусі й душі оної, відобразилось і проявилось це падіння — для жінки нині стало важливішим досягати успіху, перемагати, будувати кар’єру, аніж просто любити, відчувати й проявляти почуття: нині вона не супутниця чоловіка, а його конкурент, який жадає й націлений на матеріальне, а не духовне — усе те, що колись у ній було метафізичним, стало всього лише звичайним товаром… краса жінки сьогодні — це публікації в інстаграмі, обкладинки журналів і рекламні білборди… її ласка — це послуга, за яку слід платити грішми й подарунками… її ставлення — це угода, контракт, де все чітко, до дрібниць, описано… і навіть материнство нині для жінок — це те, від чого можна так легко й невимушено відмовитися… чому так?.. сучасна цивілізація дозволила жінці більше не бути тим, чим вона є — душею, духом, чуттям нашого світу… і… в глобальних масштабах, масово це, на жаль, незмінно, невиправно — але… якщо в одній, навіть в одній іще сяятиме справжнє світло жіночності, то в цього світу ще є надія!.. навіть одна, лише одна!.. суспільство втратило сенс, з власної ж вини — коли немає Бога, віри, любові й істини, там панують лише гроші, статус, матерія: так сталося з усією цивілізацією, образом якої є жінка… поглянь же на цей світ — чого він навчає жінку просто зараз?.. головне — стабільність і впевненість у завтрашньому дні, хоч і ціною оних є зрада моралі, духу і самих себе — хіба ж не так?.. не жертвуй — кажуть їй — ти найважливіша… не кохай, бо всяка любов — це залежність і підпорядкування, вона гнітить тебе… не будь доброю, бо доброта — це наївність і незрілість у нашому світі… не будь духовно глибокою — це неефективно й не принесе тобі користі і вигоди… щоб не бути розтоптаною в цьому світі і вижити, захищайся грошима, маніпуляціями, дистанцією і брендами… у жінок перестало бути всередині те, що зветься душею — тіло для них і є вони самі!.. але тіло піддається процесам старіння й тління — отже, ототожнюючи себе з ним, і вони… невже всіма цими змінами рухає страх?.. страх бути ошуканою, покинутою, знеціненою — невже меркантильність для них — щит?.. невже вони чинять нині так, бо інакше їм не вижити, адже в них перестали бачити справжній, істинний скарб?.. вельми ймовірно… в цьому є частка істини… як би там не було, та все ж не можна не стверджувати того, що сучасну жінку нині цікавить не те, хто ти є, ким ти є, а те, що ти можеш їй дати — те, що можна помацати і порахувати: типовий покупець у крамниці зі списком необхідних їй покупок… і в цьому лише частина провини жінок… суспільство повністю деградувало, і за це, безумовно, доведеться платити всім, без жодного винятку… і все ж, раніше жінки були іншими — ближчими до людського, до того, що мало сенс і душу… але все це було знецінене. Раніше жінки не грали ролей — вони були справжніми: вони не торгували собою і не почувалися товаром — вони не шукали багатства, бо самі були цим багатством… вони були тихі й мовчазні, але в тому мовчанні був сам Бог, а тепер вони надто гучні й нерозумні, але всередині в них — порожнеча. Колись життя жінки було важчим і суворішим, однак воно не робило їх жорстокими — оне життя не руйнувало їх зсередини: серед них були й ті, хто скидався на сучасних… минуле не треба романтизувати!.. але їх було значно менше, аніж перших… ось що таке еволюція, я усвідомив це — еволюція є втрата душі!.. бувши зґвалтованою мораллю наявної цивілізації, яка вимагала від неї бути зручною, веселою, доступною, успішною, продаваною, справжня жіночність потребує, щоб їй повернули голос, голос бути природною й чесною, передусім, перед самою собою… нікому нічого не доводити, не пояснювати, не почуватися завжди переможницею… їй треба повернути таємницю і мовчання!.. вона має згадати, що значить бути собою, не для когось, а з причини, що значить бути не продуктом, а одкровенням!.. чоловіки… у цьому забутті жінки є значною мірою їхня вина — вони також перестали нести в собі сенс і жадають лише користатися жінкою, немов якимось товаром… усе цінне стало нині смішним, а все минуще поставлено на чоло — саме це й формує існуючу дійсність, але й це… секунда!