РОЗДІЛ 38.

Секунда! Історія! Що є історія? Хіба не пам’ять людства, у межах і просторах якої відображається вся сутність людської природи? Хіба не те, що містить у собі істину про людське єство? Вічний уроборос… цикл, у межах якого все знову і знову повторюється – вона не рухається вперед, а обертається по колу… людина ніколи й нічому не навчиться, вивчаючи історію – вона викриває його справжню природу, таку, якою вона є: все в межах цього кола незмінно повторюється, змінюючи одну форму на іншу… зазирни ж у суть історії!.. чому ти маєш вірити чиїйсь суб’єктивній думці, яка, своєю чергою, з корисливих міркувань визнана офіційною?.. чому ти маєш відмовлятися від істини лише тому, що вона незручна і неприємна?.. історія – це маска, завжди маска, і призначення істориків і письменників – зривати ці маски, являючи світові справжню наготу цього світу і його порядку… в ній багато трагічного – скільки людей загинуло під час війн, революцій, повстань, скільки людей зазнавали мук і болю!.. і скільки ще людей усе це повторить і переживе!.. історичні міфи й легенди нас заколисують, заспокоюють, дають дитині-людині те, чого вона так шалено прагне споживати і слухати… історія – не вчитель людства, бо сам процес навчання передбачає наявність учнів, а людина не бажає вчитися… вона – вершина буття, наріжний камінь марнославства і самозакоханості!.. низка дат, імен, подій – ось, що вам нав’язують як історію, ось, що ви маєте запам’ятовувати й вивчати… але погляньте ж на неї як на щось живе, як на щось пульсуюче, де кожен удар є відображенням, відлунням минулого – все, що було, те й буде, кажу я разом з Екклезіастом, споглядаючи серед меж історії однотипні пристрасті, ілюзії, зради, комедії та трагедії… у них змінюються лише маски й імена… тисячі політиків, сотні армій, десятки держав – де всі вони?.. Рим упав… але чому?.. з рук варварів?.. він упав через внутрішню зраду засад, як падають і руйнуються, зрештою, всі імперії… Французька революція проголосила свободу і в ту ж мить… що?.. породила нову форму рабства!.. хіба не така доля всіх революцій – поглянь углиб!.. дати, події, імена – все це потрібне лише урядам, володарям і пропаганді: такого роду історію обрізають і перекроюють за власним образом усі ті, кому це дозволено – навіщо всі ці міфи й легенди про освіченість, благородство і прогрес цивілізації… фашизм, лібералізм, комунізм – це сторони однієї й тієї ж медалі, що заради власного існування використовує однотипні інструменти й механізми обману, щоправда, кожна по-своєму… прислухайтесь до голосів політиків – безперестанно й безугавно вони промовляють, нібито зараз триває боротьба за історію, але насправді у цей момент відбувається боротьба за її тлумачення… і це не привід для сміху, хоч він мимоволі й пробуджується в душах усіх, хто здатен бачити – це привід оплакувати людину і людство… поглянь же на історію в моїх новелах!.. усе те, що відбувалося в V, XVI, XX і XIX століттях, відбувається і тепер – у всіх подіях минулого з унікальною точністю описано кожну подію майбутнього, і це не може не дивувати непосвячених: вони дивуються з того, що бачать сучасне серед тих самих рядків, що були створені давно… новели «Апарктия» були написані задовго до глобальної трагедії, але вони з точністю, аж до символів, знаків, описали все, що мало статися – навіщо був «Апарктій» видавцям, який безупинно надсилався всім і роздираючим криком сурмив про прийдешнє лихо?.. навіщо їм була ця книга про людський біль тоді, коли вони шалено прагнули споживати радість – як і тоді, моя творчість для них – ніщо, як і сама історія, як і сам час… історія для них – це великі міфічні й легендарні подвиги, а не моторошний, кривавий текст, написаний стражданням, мукою й самотністю – саме тому вони ніколи не навчаться бачити не епохи, а крізь епохи: тисячу з тисячі разів вони оберуть збереження власного спокою, комфорту, ідола, ніж наближення до свободи, істини, Бога – у фатальні миті вони, як і всі нічим не примітні люди, віддадуть усе за збереження своєї влади й імперій, а не за збереження власного духу і душ… так, повторивши тим самим тезу про циклічність історії, а також істину про те, що всі імперії гинуть не через зовнішні причини, а через гниття всередині… історики… переписувачі й творці зручних ілюзій, жерці в храмі влади, ті, хто своїми промовами й працями дарують людям таку хворобу, як амнезія… історики!.. це ті, хто прагнуть писати історію пером, але ніколи – власною кров’ю, при цьому цілковито зневажаючи тих, хто ці сторінки історії творив – чому зневажаючи? – а тому, що вони оцінюють дії тих, до кого навіть ніколи не наближались, оцінюють критично, перебуваючи в кабінетах і не бачачи справжньої дійсності… історики – це наймані вбивці правди, що працюють на владу й пропаганду: вони перекладають тези тих, хто їх наймає, тези влади й пропаганди, на зрозумілу для пересічної людини мову… навіщо їм те, що було?.. їм важливо згадувати й фіксувати те, що потрібно й необхідно… але навіщо?.. заради виправдання теперішнього і прикрашення минулого!.. а це їм навіщо?.. хіба не для того, щоб зробити нас незрячими й неосвіченими, щоб ми безмовно реагували на ріки крові і в нас ніколи не виникало питань, чому все відбувається саме так, як тепер?.. не для того, щоб ми прощали те, що ніколи не можна прощати, і пишались усім тим, що має сумнівну природу?.. їхні версії правди пробуджують у чутливих унікальні емоції – гордість, страх, пробудження… розмірковуючи про великі сцени, масштабні схеми й віддаючись роздумам, покритим пилом часу, вони ніколи не здатні передчувати катастрофи, війни й трагедії, бо всюди шукають логіку, а вона, здебільшого, в таких випадках відсутня, і побачити подібне можливо лише метафізично… хто вони, сучасні історики?.. ті, хто ховають живі, ще існуючі трупи в одежу чисел, а запах артилерійських гармат і гниючої плоті прикривають описом сцени, де генерал курить сигарету – людські життя для них таблиці й розрахунки… і все ж… не всі такі – це слід визнати: є у нашому світі ще ті служителі Кліо, які готові страждати за правду і писати наперекір, а не за замовленнями – вони не є реєстраторами сухих фактів, яких, слід визнати, більшість, але вони – правдиві… передусім із самими собою… за кілька абзаців вони готові зійти на вогнище історії й загинути, аніж, написавши сотні сторінок, здобути нагороди й ордени – в першому випадку за правду, а в другому – за її ув’язнення… я не претендую на голос істини і вже точно не прагну зараховувати себе до істориків – у мені немає історичної теорії, її складних систем, хоч іноді я і посилаюся на її факти, але… я живу в кожній епосі, про яку пишу… і в цьому я не істинний, але справжній… Що любить історія, в звичному для всіх нас розумінні? Цифри, порядок, методи… Мої книги – не про історію, а про її душу і глибину – про те, чого не побачить у них жодна історична наука… поглянь же на величні перемоги й поразки в історії людства!.. що рухало людьми, які їх створювали?.. поглянь же на себе!.. що рухає тобою зараз?.. усе ті ж почуття й думки, усе ті ж серця й розум… і цього не покаже жодна книга з історії – фотографія історії документальна, але це ти можеш побачити серед цих сторінок – знімок рентгену історії… я не потрібен історії й історикам, як науці й як її служителям – піїту не місце серед рахівників і бухгалтерів, вони ніколи не зрозуміють одне одного, але… чи не краще за будь-якого історика я нагадую людині про те, що в кожній даті історії є сміх, любов, смерть і кров, у кожній назві місцевості й предмета – думка і почуття, у кожній війні – осиротіла дитина і позбавлені дітей батьки, а в кожній перемозі – майбутня поразка!