РОЗДІЛ 31.

Секунда! Сон! Але що таке секунда? Що таке сон? Міст між справжнім світом і тлінною формою — сакральний і священний щоденний герметичний акт і ритуал, який більшість існуючих людей сприймає як фізіологічну потребу: саме в ту мить, коли ти поринаєш в обійми Морфея, твоя сутність переходить у природний стан — понад часом і простором… саме з цієї причини уві сні ти можеш безпосередньо спілкуватися з Всесвітом і Богом… можеш стрибати зі скелі й залишатися живим, пережити сотні пострілів і навіть щиро бути кимось коханим!.. сни! сакральна й священна мова, якою з нами розмовляють Всесвіт і Всевишній — вони не є ілюзією, бо справжньою ілюзією є обгорнута у форму реальність… сни!.. великі врата!.. це тренування твого метафізичного до смерті стану й підготовка до неї — той, хто спав, той і помирав у цьому світі… смерть — це повний перехід за межу добра і зла, а сон — це репетиція перед вічністю… це підготовка до повернення додому, де твоє метафізичне не скуто атомами плоті й матерією клітин… сни!.. секунди!.. що це?.. зворотний бік реальності чи сама реальність?.. що це — світло чи тінь, яку це світло породжує?.. сни!.. справжнє бачення, яке можливе тільки тоді, коли фізичний зір замовкає… це простір для ініціації, де той, хто прагне світла, знаходить його, стаючи тим самим просвітленим, а отже й посвяченим!.. людська психіка багато чого не спроможна сприймати у своїй бадьорій формі через її обмеженість, однак сон привідкриває завісу таємниці нашій справжній сутності — він змушує згадати те, що її істинне перебування — тлінна форма… бо кожен сон є маленькою смертю!.. Що відбувається з нами під час цієї маленької смерті? Ми зустрічаємося, перш за все, з істиною — можемо говорити з мертвими, бачити їх, говорити із собою і бачити себе: там ми можемо помирати й відроджуватися, знаходити задоволення і знання, яке залишиться з нами назавжди і, мов насіння травинки, проростатиме крізь товстий бетон так званої реальності… нерідко там немає логіки — але хіба істина містить у собі такі категорії? Вона вище за них, а тому і вище за логіку — вона більша за слова, і навіть міріади слів неспроможні описати її атом, її одну краплю: сни ж — одна з форм вираження істини… вони трохи прочиняють врата, де нестримним полум’ям сяє її вічна непорушність. Згадай свої сни й поглянь у них на себе — чи пам’ятаєш ти всі свої імена уві сні, всі свої образи й тіла, всі свої початки й основи особистостей: навряд чи… їх було занадто багато, бо ти не обмежений їхніми межами формою, ти звільнений від конкретного людського образу, яким є насправді… уві сні тобі доступно бути всім — травинкою, каменем, твариною, людиною, вітром, подихом і навіть променем світла… там же ти можеш бути просто присутністю, ефіром, безтілесним спостерігачем подій… Чому так? Хіба не тому, що те й є істина, а форма, обмежуючи й визначаючи, є лише вуаллю, що приховує справжній сенс і образ? Хіба не тому, що перебуваючи в стані сну, ти проходиш етапи ініціації своєї метафізичної сутності — здобуваєш знання, яке було до твоєї тілесної форми й буде після неї? Там, уві сні, все природно й неприкрашено — якщо ти злочинець, ти не стримуєш себе там, а в мить, коли ти герой, ти не мовчиш у ту хвилину, коли тобі дають ляпаса: там ти усвідомлюєш, що справжнє «я» — це не тіло й не може ним бути… це те, що ховається за маскою плоті й форми… те, що горить темрявою у темряві й сяє світлом усередині світла! Секунда! У снах немає часу — будучи секундою, вони позбавлені його: минуле й майбутнє в них єдині, зливаючись в унікальне теперішнє — там немає годин, віку… там ти не старієш, але кожен предмет, образ і подія в ньому наповнені змістом і глибиною… уві сні ти не слідкуєш за годинником, коли потрібно щось зробити, бо в кожній секунді там — вічність і священний сенс… так і в дійсності… Те саме стосується уві сні й простору — там ти перебуваєш всюди й ніде одночасно, проходиш крізь матерію, можеш бути неживим предметом: то чи в матерії, у формі є сенс? Усе в наших снах еластичне — воно підлаштовується під тебе й твої бажання, якщо вони збігаються з волею Всесвіту і Всевишнього: змоделюй дійсність!.. Там, уві сні, ти бачиш дух цього світу таким, яким він був у первісному прояві — поза формою, часом і простором! Чому так? Сни, як врата, хоч і ефемерні, та все ж у палати істини вказують, що метафізична сутність є безформною, саме тому форма в них постійно змінюється — в них немає часу, бо над усім панує вічність: у них немає простору, бо метафізичне не скуто межами… Реальність… вона така у своїй формі, і це її доля — сни ж допомагають усвідомити її глибину й фактичний рівень: вони показують, наскільки ми далекі від істини, яка, у свою чергу, спілкується з нашою сутністю уві сні… сни!.. ми тимчасові мандрівники серед їхніх меж до миті повного занурення у безодню вічності!.. сни!.. повернення додому, який щоранку заради виконання власного призначення ми змушені залишати!.. сни!.. книги небесної бібліотеки істини, що різняться сюжетами, але містять єдиний і наріжний лейтмотив істини!.. сни!.. документи Вселенського архіву, такого собі лабіринту, який ми в тій чи іншій мірі уваги нашої метафізичної сутності вивчаємо, а згодом визначаємо на напередприготовлене нею місце!.. сни!.. це проби пера нашої смерті Всесвіту на чернетці вічності… де ти, якщо жадаєш бачити, повинен здобути сили, щоб згодом помирати без страху, слухати мовчки, бути й існувати поза тілом… Коли я засинаю — я більше не Жермен де Сен-Пре, а той вільний і вічний дух, що спостерігає за його тілесним і форменним обличчям… коли я засинаю, я запускаю той самий священний і сакральний механізм, властивий усім без винятку представникам цієї форми, який дозволяє пізнавати без розуму, любити без почуттів, помирати без смерті!.. сни!.. місце, де мені підвладна абсолютна воля, де ти природний, де ти не копіюєш, а твориш, де ти і є втіленням і уособленням самого Творця… там ти володієш унікальною силою не тому, що прагнеш руйнування, не тому, що хочеш проявити егоїзм і волю власного «я», а тому, що володієш справжнім і глибоким знанням, тому що доторкнувся до істини, тому що ти і є істина!.. сни!.. найпрекрасніші завдяки притаманній їм чистоті єства, жінки оточують мене серед їх меж… це і є ідеї розуміння жінок, сприйняття жінок у мені… я не торкаюся до них… я стаю з ними єдиним цілим… я — це і є вони… цілуючи будь-яку з них, я цілую ідеї жінки, які колись були створені в мені, незалежно від того, в якій формі вони зображені… Жермен де Сен-Пре! Ще одна секунда добігає кінця — я пишу не тому, що вмію, а тому, що не можу не виразити той голос, що цілковито пронизує мою сутність: прочитай мене… і ти усвідомиш, що я витягую з тебе більше, ніж те, що доступне розумінню твого розуму, і при цьому — що незмінно є і міститься в тобі! Поглянь же вглиб себе… це жахає, але як же це шляхетно! Усі мої рядки жодним чином не претендують на істину — вони лише озвучують те, що інакше мовчало б… я даю голос тиші й форму — вічності!