РОЗДІЛ 27.

Секунда! Із самого раннього дитинства в моїй свідомості виникало відчуття, ніби я призначений для якоїсь вищої мети, ніж ті, які возносять на вівтар свого часу більшість нічим не примітних людей, — я прагнув пізнавати природу цього світу, пізнавати глибоко й безупинно: природу аж ніяк не фізичну, але метафізичну. З цієї причини значна кількість інформації, здобутої про цей світ і в цьому світі, моє єство дуже ретельно фільтрувало та розподіляло по строго визначених самим Всевишнім і самою Всесвітом поличках мого фізичного й метафізичного буття — отримавши якесь значення, не визначуване людським розумом, ця інформація дарувала мені здатність помічати дрібниці й деталі цього світу: це були підказки від Всевишнього — від Того, Хто послав мене сюди з певною метою, втіливши моє єство саме в таку форму. Споглядаючи навколишній фізичний світ, я усвідомлював, наскільки ж він мені чужий і чужорідний, — але… призначення мусить бути виконане, і вести мене на цьому шляху буде сам Господь! Я завжди відчував Його допомогу — в будь-якому місці й у будь-який час, незалежно від суб’єктивних чи об’єктивних чинників: чи відомо вам, що означає повністю довіряти своєму Творцеві — смиренно слідувати за своєю путівною зіркою? Всевишній! Що таке довіра Йому? Це подібно до стрибка з високої скелі, в процесі якого ти стрімко летиш вниз головою, чудово усвідомлюючи розумом небезпеку і відчуваючи певний страх, але… що в підсумку?! Політ триває вічно… і все відбувається саме так, як треба, як і має бути!.. Цей світ — досконалий, бо його створив Господь: які можуть бути претензії до цього світу, до його Творця? Все, що тут відбувається — справедливо й правильно з точки зору вселенського задуму: Бог ніколи не зрадить того, хто виконує своє призначення — він вийде сухим із води, і полум’я вогню не обпалить його… Секунда! Які ж ми різні, будучи фізично схожими один на одного — в цьому, з фізичної точки зору, ми нічим не відрізняємось від тварин, що також знаходять тут своє втілення… шляхом народження і смерті… фізично подібні один до одного, зовні, приміром, близнюки мають цілковито різну структуру мозку, психологію і душу… так само, як і секунда, як і час!.. Дитинство! Секунда! З ранніх літ нічого я так не бажав, як повернутися туди, в ті самі місця, звідки я був сюди покликаний — єдине, що дарувало мені спокій, це те, що я тут ненадовго: лише для того, аби виконати своє призначення — мені потрібно багато встигнути, бо з кожною секундою мій час у цій формі стрімко тане… я бачив свою смерть, і тому, як фізичній істоті, вона більше не викликає в мені страху! За кілька миттєвостей до смерті я фізично почуватимусь дуже зле — мені буде дуже холодно, трохи боляче, а також моє тіло відчуватиме певну вагу: після зупинки дихання моє єство раптово здивувалося тому, що воно йому було не таке вже й потрібне, як здавалося раніше, ритм серця почав поступово сповільнюватися, а згодом і зовсім зупинився — моє відчуття і усвідомлення тіла стало невимовно легким і теплим, після чого я взагалі перестав його відчувати… Це була виключно приємна, невимовно солодка мить! Секунда! Поступово перед моїм зором усе яскравіше виникало якесь білясте світло, воно згодом повністю мене огорнуло, але я відчував і сприймав його не як фізичне тіло, не як плоть, а якось інакше, ніби я сам став частиною цього світла… За секунду мене немов ударило струмом, і я знову відчув своє тіло — воно зробило глибокий вдих, і серце знову затріпотіло — так я повернувся після бачення власної смерті: разом із відчуттям тіла я відчув і весь його біль, холод і той саме стан важкості, в якому воно перебувало… А може, це було лише бачення, секунда, а не одкровення? Хм… а що ж тоді я відчув у шість років, коли блукав між грядками із зеленню та фруктовими деревами теплого липневого дня? Будучи ще надто мало підвладним впливу цивілізації представником людського роду, я з великим щастям вивчав різноманіття навколишнього мене світу й природи, відчуваючи насолоду також і через перебування в надрах цього літнього теплого дня. Раптово, за секунду, за одну мить я зупинився біля старої сливи, що росла в нашому саду, заплющив очі й уявив, ніби моє тіло поховали під розлогою кроною цього дерева — там, під землею, мені нічого не було видно, я відчував лише сонячні промені, що проникали просто крізь шар цієї благословенної для всієї рослинності ґрунтової маси: навколо гули бджоли, весело кружляли метелики… життя цього світу йшло своїм чередом, наче мене в ньому ніколи й не було… У ту мить я відчув щастя, усвідомлюючи, що дні будуть такими ж світлими й теплими без мене, а життя триватиме — світ існуватиме надалі чудово і без мене, в нього немає жодних зобов’язань переді мною, зате скільки ж у мене зобов’язань перед ним… У секунду, в мить смерті наше земне життя віддається забуттю — там не потрібні слова і нічого ти словами не здатен описати, нічого з того, що буде далі, де панує метафізика, Всесвіт, Господь: у секунду, в мить ти прагнеш розчинитися в світлі, стати ним… і стаєш ним! Це відчуття чогось рідного й давно забутого, що водночас незмінно пробуджує радість… єдине, що заважає й не дозволяє нам повністю злитися з цим тілом, стати з ним єдиним цілим — це наша плоть, наше тіло: це наші кайдани, те, що сковує свободу, що не дозволяє нам «істинно» рухатися — в мить смерті ці кайдани спадають… Коли ти повертаєшся з-за межі добра і зла, коли знову вбираєшся в кайдани й стаєш усе більш замкненим і важким, спершу тобі складно усвідомити, хто ти і де саме ти перебуваєш, багато чого з земного життя знову стає для тебе незбагненним, і ти навіть іноді починаєш забувати свою мову… у перші секунди ти можеш навіть злякатись… але що є земні цілі, амбіції й бажання для того, хто щойно повернувся з-за межі добра і зла?.. чим довше ти перебуваєш за межею, тим безглуздішим тобі здається перебування в людській формі та в земному світі… ти нічого не прагнеш так, як повернути ті колишні, рідні, давно забуті стани, що дарують твоєму єству невимовну радість… Життя у людській формі! Секунда! Вона є аж ніяк не грою випадковостей, а сукупністю закономірностей — всюди, з рясною щедрістю Всесвіт і Господь розсипають нам безліч підказок, а також попереджень: на перший погляд незрозумілих і загадкових — для тих, хто не здатен бачити… Бачити! Дар обраних! Доля обраних — жити навіть тоді, коли все, начебто, сприяє їхній загибелі: Всевишній зміцнює їхню віру — їм не потрібно нічого випрошувати в Господа, бо вони й так уже мають достатньо… здатність бачити! Справжній зрець — не той, хто дотримується всіх умовностей релігії, усіх традицій і обрядів, а той, хто має душевну чистоту й метафізичне прагнення до просвітлення… Нікому не бачити, якщо це не входить у передвизначене, і нікому не осліпнути, якщо й це начертане у Великій Книзі Доль — прагнення до світла не є його досягненням: славу вічності здобуває той, хто обраний… Прислухайтесь до голосу Всесвіту і Всевишнього — узріть всередині свого єства метафізичний код, частиною якого ви є: це не той голос, що переконує вас зробити останній крок, коли ви стоїте на краю прірви, але той, що рятує вас від цього кроку, дарує осяяння й просвітлення… Метафізичний код, голос Всевишнього — це не звук, а раптово явлене знання, що приходить до твого єства не через думку чи почуття, а крізь фібри твого внутрішнього світу: це те, що не містить інтонацій, але є цілісним станом — це те, що недоступне твоєму слуху, але в чому ти розчиняєшся… Секунда! Ще одна сторінка моєї книги — мої роздуми й творіння: усього лише секунда… усього лише слова того, хто перебуває між формою та абсолютом, місцем, де немає слів, але є сенс… Голос Всевишнього — це не те, що належить мені, але те, що приходить у цей світ через мене, бо перш, пройшовши стадії Великої Роботи, я очистив для Нього всередині себе місце… Всевишній… це не образ, не особистість, не концепція й не егрегор — це те, що перебуває на місці, вільному від твого «я»!.. Так говорить і пише в секунду той, хто є останнім із тих, хто забажав виразити словами невимовне — забажав завдяки усвідомленню свого призначення… той, хто є алхіміком метафізики!