РОЗДІЛ 25.

Секунда! Усвідомлення і сприйняття людською формою Всевишнього! Що є Бог, хто є Бог у пересічних очах — тих, хто здатен бачити фізично, але не метафізично? Їм не осягнути, що Бог — це секунда, бо Він являється і проявляється в кожній секунді… Всевишній! Я згадую, як моя фізична, тлінна плоть перебувала у тому самому віці, що зветься дитинством — тоді, лежачи на запашній зеленій весняній траві, я спостерігав за крихітною мурахою, намагаючись своїм наївним поглядом збагнути її унікальну природу: з труднощами вона видиралась на камінці, що здавались мені маленькими, з яких повільно сповзала, безумовно, в категоріях «важко» і «повільно» у моєму дитячому розумінні… зваливши на свою тендітну спину вантаж, вона прямувала кудись і до чогось. Цілком можливо, що вона бачила мене — вона не могла мене не бачити: але ким я був для неї, як вона мене сприймала — як одухотворену матерію чи як щось на кшталт каменя, листя? Я, той, хто спостерігав за нею, з тілом і свідомістю у десятки разів складнішими, міг у мить позбавити її життя, перемістити куди завгодно, скалічити її — чи не був я для цієї мурахи Богом, Всевишнім, Тим, Хто має силу незрівнянно більшу, ніж вона сама… а що, як для когось у Всесвіті я такий самий мураха? Що, як Він споглядав на мене так само, як я на цю мураху, і всі Його прояви здавалися мені істинними дивами? А що, як ця сила, вища сутність, втручається в моє життя через обставини, бо така Його мова? Адже якби я сказав мурасі не повзти кудись, вона не послухала б мене, бо їй незнана моя мова, але якби я перегородив їй шлях рукою — вона не пройшла б туди — так і Всевишній: у сприйнятті мурахи такий жест — перегородити рух — виглядає як надприродне явище, а для того, хто чинить цей акт — це лише забава, дослідження, експеримент. Не розуміючи мови більш розвинених форм, явищ і субстанцій, ми можемо споглядати у своєму житті певні знаки й символи — так Всевишній і Всесвіт передають нам Свою волю. Поглянь на краплю, що лежить на поверхні столу чи скла — хто ти для неї, якщо можеш миттєво її знищити, змінити, продовжити її існування в інших формах: для цього згустка матерії я — Бог, бо можу повести його куди завгодно і перетворити як завгодно… Поглянь на рослину у вазоні — я чиню для неї омовіння водою, обрізаю сухе гілля й листя, але я не спроможний словом змусити її позбутися їх або рости швидше чи повільніше… однак хіба не в моїй силі захистити її від сонця чи подарувати йому його? Це зовсім інша форма взаємодії… То що ж є Бог? Усе! Для чогось Всевишній — це я, але для мене — Всевишній це щось інше: це замкнутий уроборос, що починається з ще меншої структури, ніж атом, і завершується в точці дотику цілих галактик до сутності цього. Ось які думки латентно виникали у того, хто ще був дитиною… В інших же дітях, залежно від їхнього метафізичного досвіду і розвитку, з’являлися інші думки — так само несвідомо і латентно: хтось із них вже неусвідомлено розумів, що Всевишній для них — це еволюція — та сама низка «випадковостей» і «фактів», що привела нас до теперішнього моменту реальності… її неможливо торкнутись, вона — щось ефірне, як і Всевишній, бо в їхніх очах вона і є Всевишній… з нею неможливо контактувати, неможливо її збагнути чи вловити її процеси, які, за їхніми переконаннями, відбуваються саме тепер… нам дано бачити мить (віки й тисячоліття) перевтілення одного виду й форми в іншу… так латентно пізнавали світ одні… іншим же було байдуже, існує Бог чи ні, вони не бажали вірити ні в що — постійно ставлячи питання: чому існує так багато релігій, якщо істина одна і Бог один? Вони ставили по-справжньому унікальні запитання… в яких просторах і в якому часі існує Бог? Якщо поза простором, то отже Він у пустоті, але це неможливо, бо пустота на те й пустота, щоб нічого не містити… Якщо ж Він існує в якомусь просторі, то хто створив його для Нього?.. Хтось же думав інакше — хіба наш світ ідеальний, хіба він досконалий, бездоганно спроектований? У їхніх очах представники людської форми пристосувалися до середовища, будучи не більше і не менше, ніж витворами природи… а аргументи про те, що все створене ідеально лише тому, що створене Богом… наївні! Ми всі були наївними дітьми, але кожен по-своєму — латентно! Сприймаючи те, куди веде метафізичний код, як концепт, пустоту, дух, матерію — ми й не здогадувались, якою саме є істина, бо ми були живі, а в повній мірі істина відкривається лише зі смертю: у цій формі, людській формі, її можна пізнати лише пройшовши всі стадії Великого Творення, однією з яких є Nigredo… Всевишній! Як же люблять сперечатися про Його природу, походження й силу ті наївні діти! Але щойно вони зіштовхуються з труднощами, з фатальними ситуаціями — ті, хто раніше не вірив, звертаються до Нього — в ці миті їм не потрібні жодні докази, і сумнівів у них більше немає… вони залишені всіма, крім Бога! Вдаючись до насолод і задоволень, що приносить у цей світ матерія, свідомо й несвідомо віддаляючись від духовного і метафізичного життя, вони забувають про Бога, не думають про Нього — випробовують свою ефірну й ефемерну силу, всемогутність: але що вони в порівнянні з проявами Його волі? Існуючи в миті, у секунді, що безумовно, абсолютно наповнена, вони відчувають найбільше щастя зовсім не через просвітлення чи пізнання, а через споживання матеріальних благ… Всевишнього не треба захищати, доводити комусь Його існування — Він у цьому не потребує: будь вірним Йому і не намагайся нікого ні до чого змушувати — ось єдине, чого бажає Всевишній… Всевишній — це не релігія і не конфесія: Всевишній — єдиний для всіх. Для Нього не існує понять добра і зла, бо Він перебуває поза їх межами: той, хто бачить метафізичний код Всесвіту, хто бачить Бога — подібно Йому, перебуває за межами добра і зла — він не обирає «гірше» з «доброго» чи «краще» з «злого»… він не герой і не лиходій, не поєднання добра і зла, він не залежний і не підвладний інтересам людського суспільства… наш світ не створений чорним і білим, як нас щодня переконують, у ньому немає єдино правильного з точки зору людини способу поведінки чи дії… тобі не треба підлаштовуватись під когось і комусь служити, тобі слід лише бути самим собою і реалізовувати власне призначення, яким би воно не було… для когось, будучи собою, ти будеш героєм, а в чиїхось очах — найбільшим лиходієм… важлива думка тих, хто іде шляхом істинного пізнання і просвітлення, хто вищий за форми й матерії, хто метафізично вільний і багатий?.. Добро і зло… вигадані ярлики, створені людьми задля уникнення хаосу, в ім’я контролю й управління іншими — саме ці ярлики роблять тих, хто не здатен бачити, слабкими і ламкими, тими, хто «ламається» і «гнеться»: ким є Юлій Цезар для історії Риму? Великим полководцем, героєм, винятковим імператором, людиною, що вишукано володіла словом? Але ким був Юлій Цезар для мешканців Галлії та Іспанії, для мешканців Єгипту і для римських політиків у момент переходу Рубікону? Ким він був для Брута і кілікійських піратів? Секунда чи вічність?