РОЗДІЛ 24.

Секунда! Наша, людської форми, психологія і наші емоції! Зазирніть у суть життя людського суспільства – у ньому все визначається психологією, бо саме вона дозволяє вам керувати всім, навіть силою: вміння правильно спілкуватися, заводити нові знайомства в сучасному світі є значно важливішою навичкою порівняно з силою, талантами й іншими, хай навіть найвидатнішими схильностями… Секунда! Моє життя і моє сприйняття цього життя! Ніщо в цьому світі вже не приносить мені задоволення – з кожним днем я дедалі більше наближаюсь у своєму розумінні до Екклезіяста – я куштував усілякі страви, відчував їхні смаки та запахи, я перебував у товаристві найпрекрасніших жінок, я щоденно працював не покладаючи рук… але який у цьому сенс? яка користь? Я прагну відчути хоч якесь задоволення від перебування у цій формі, але не знаходжу його – мене жахає те, ким я стаю, які напади латентної агресії виникають у мені до всього довколишнього: невідомо що і невідомо з якої причини спонукає мене жити далі – можливо, єдине що… закінчити цю сповідь, сповідь людини війни… Секунда! Усвідомлення й осяяння! Нашу, людську, особистість безперервно стирають, змінюють, ліплять мов глину, підлаштовуючи її під чиюсь суб’єктивну волю об’єктивними чинниками – небагатьом вдається після цього відбудувати або ж і зовсім спочатку збудувати себе заново: тоді, коли тобі погано, коли увесь світ проти тебе, коли тобі намагаються зламати твій остов, хребет – будь собою, слухай себе і приймай рішення тільки сам, не слухай нікого… так пишу і думаю я, людина війни – людина без імені, лише одна секунда. Я не знаю, що є «добре» в цьому світі, і не розумію того, що відстоюю і за що борюсь – мов цуценя, якого кинули у воду, не вміючи плавати, але інстинктивно усвідомлюючи, що треба працювати лапами, борсаюся я на одному й тому ж місці на воді, не породжуючи на її поверхні нічого, крім маленьких хвиль, які з такою ж стрімкістю зникають у небутті, як мій вдих і видих… Багато років я перебував під активним впливом навіювання у всіх сферах свого життя – так думає і пише той, хто є людиною війни… нещастя у реальному світі і все життя, ніби все… в одну мить, в одну секунду усе зруйнувалося… в мені чи в світі? Суб’єктивно чи об’єктивно? У моєму сприйнятті чи у сприйнятті цього світу?.. і я опинився на самому дні, сам на сам зі своїми емоційними травмами та повністю зруйнованим психологічним імунітетом – я став залежним від тих, кому це було вигідно і кому вигідний був я сам: у моменти цього навіювання й впливу я став залежним у всіх сферах життя від цих людей… фінансово, морально… від тих, хто бажав лише одного – якомога міцніше прив’язати мене до себе!.. Але навіщо це було їм потрібно? Адже на ці ілюзії володіння кимось і чимось йшло так багато сил… вони не дарували справжнього щастя і не втілювали в собі виняткові чесноти. Вбивці не завжди вбивають зброєю – часто вони знищують свою жертву словами: ось що таке психологія… і що є секунда з нею, без неї і в ній! Так пише і думає той, хто є одним із людей війни… той, хто бажає підкорити іншого, маніпулювати ним і поширювати на нього своє навіювання, зазвичай вкрай нещасний, психологічно хворий, одержимий істинним безумством… йому невідомо, що є Всевишній, що є наша форма і який між цими поняттями взаємозв’язок… Але чи все дійсно так? А що, як усе те, що я написав вище – лише перевірка на вашу здатність довіряти або ж не довіряти, сприймати або не сприймати за істину чи брехню будь-який набір слів? А що, як цей текст – один із інструментів психології? Втім, як і той, що буде далі… Тисячі людей відносять себе до тих чи інших категорій – «жертва», «маніпулятор»… але ж це не статичний стан, правда? Ти можеш бути жертвою в одну секунду, а вже за мить – маніпулятором: будь-які спроби поділу й визначення рівнозначні переконанню суспільства в існуванні лише двох кольорів – чорного й білого. Безумовно, в кожному представникові людської форми є певні схильності до тієї чи іншої варіації поведінки, але ці схильності аж ніяк не є підставою для визначення, а отже, і для обмеження – важливим є лише те, що саме рухає людиною, а також значну роль відіграє попередній досвід після взаємодії з дійсністю: у нашому світі в цій формі не може існувати «нормальної», тобто «ідеальної», «досконалої» людини, адже кожен пристосовується до дійсності на підставі своїх власних алгоритмів – «адекватність», «нормальність», «краса» є не більш і не менш ніж просто мітки, слова, ефір, нічим не примітні ярлики… Психологія! Одне з величніших, геніальніших винаходів людства – ніщо так не відволікає від метафізичної істини, як спроба розчинитися у цій безодні, у її культурі, процесах і рутині… Діти віддаються цій грі всюди – діти людської форми: в усіх сферах суспільства, зокрема в публічних і приватних… як на мене, найбільш показові епізоди цієї гри пов’язані з психологією спілкування батьків і дітей на різних етапах становлення та розвитку їхнього життя… Нерідко до мого слуху доходили всілякі докори й маніпуляції щодо того, наскільки я невдячний і скільки для мене було зроблено, чого я не цінував і не ціную – чи не є ці слова навмисною спробою пробудити в мені почуття обов’язку і провини? Тоді, коли я хотів почути суму, яку я винен за всі ті зусилля, що були витрачені на мене і моє виховання, моє єство отримувало відповідь, що про такі речі не говорять і я нічого не винен, їм нічого від мене не потрібно… Періодично ж, у проміжках між подібними розмовами, я чув слова про те, що все це робиться заради мого ж блага, а також про те, як сильно мене люблять. Але хіба так звучить і виглядає любов? Любов – це коли ти бажаєш людині всього найкращого в усіх сферах життя і робиш усе для того, щоб вона була щасливою, а не намагаєшся придушити її особистість, знищити її впевненість у собі, посіяти в ній почуття провини й боргу, а також породити часову петлю, де в минулому ти лише поганий, а вони – хороші, незмінно й циклічно повторюючи одне і те ж… Вкладати в освіту дитини, годувати її, одягати – це прояв любові чи інвестиція в майбутнє, з якої ти хочеш лише отримати прибуток? Будучи зобов’язаним їм тільки через саме своє народження, від народження дитина стає рабом, боржником, і саме через це кредитор її життя та майна переконаний, що може поводитися з нею так, як йому заманеться, безперервно посилаючись при цьому на повагу і субординацію… Повага! Субординація! Від тебе безперервно вимагають цього, водночас усіма своїми діями та бездіяльністю виявляючи повну неповагу до тебе як до особистості і максимально знецінюючи всі твої здобутки – ось як виглядає і проявляється любов?.. Ось що є секунда з психології! Ось що є секунда з життя! Уміння протидіяти чиємусь впливу можливо виробити тільки протидією цьому впливу, а отже – проявом власної волі: тоді, коли ти перебуваєш на самоті, усвідомленій чи неусвідомленій, суб’єктивній чи об’єктивній, ти звернеш увагу на себе і навчишся мислити – цьому сприятиме саме середовище, в яке ти занурений – потоки свідомості такої людини стануть керованими, а отже й контрольованим стане її сприйняття світу, своїх почуттів та емоцій… Секунда! Вийди з дому вночі, поглянь на небо – твій погляд зачепиться за тисячі зірок: павутина, мережа, незліченна кількість взаємопов’язаних атомів і часток… і все це – лише мала частина Всесвіту, відомого людській формі… що у порівнянні з ним – психологія людської форми? Секунда!