РОЗДІЛ 23.

Секунда! Людина! Людська форма і плоть! Подібно до того, як була створена людиною секунда, так само була створена і Богом людина – вона не еволюціонувала, як не еволюціонувала і секунда: про це свідчить сам фізичний механізм цієї форми, людська плоть і організм… у чому полягає сенс облисіння людської шкіри, так звана втрата шерсті? чому багато ссавців, які живуть у найбільш спекотних регіонах нашої планети, не втрачають шерсть, хоч у цьому є цілком раціональний і виправданий сенс? чому не еволюціонувала людська шкіра у світі, де її постійно дряпають і завдають їй усіляких пошкоджень? На відміну від собаки, корови чи кішки людина не здатна пробігти крізь зарості шипшини, не пошкодивши власний шкірний покрив – лише свідомість дозволяє цій формі триматися на плаву, жити й існувати: людина слабка, вона не найшвидша істота і не має виняткового слуху чи нюху – наш розум дозволив нам створити одяг, що замінив шерстяний покрив, збудувати кораблі, автомобілі, літаки, винайти зброю… Головна сила людини – в умінні творити: вона слабка, повільна, без шерсті, але вміє це компенсувати за допомогою свого розуму й душі. Еволюція… чому кішки і собаки, що живуть поруч з людиною тисячоліттями, не розвивалися як вид і не адаптувалися краще до життя на Землі? Чому, перебуваючи постійно серед людей, вони не втратили шерсть і нігті – чому, спілкуючись з людьми тисячоліттями, слухаючи їхні промови й слова, вони так і не навчилися розмовляти? Чому їх життєвий цикл не став тривалішим, попри зміну умов середовища – дика природа і тепле затишне місце?.. Життя в людській формі, у людській плоті – чим воно є, чим є ця секунда? Нечим іншим, як подорож автомобілем, де автомобілем, інструментом є наша плоть, а керманичем – метафізична сутність, душа: комусь за волею Всевишнього, в ім’я виконання призначення, дарується в керування спортивний автомобіль, дорогий, вишуканий, прекрасний, а комусь – більш бюджетний… у когось в автомобілі можуть бути надсучасні технології, його розум, інтелект, розуміння світу, а хтось кермує старішими моделями та марками… саме тому один може їхати швидше, приймати унікальні рішення, творити, сяяти своїм лакофарбовим покриттям, шинами і дисками, а інший – лише чадить дешевим пальним навколо себе, коптить і рухається в потугах… інколи бюджетному автомобілю вдається здолати класнішу марку, але здебільшого цього не трапляється… людська форма весь час бере участь у цій гонці, і світопорядок побудований на ній. Але за якою системою відбувається такий розподіл – хто який отримає автомобіль? За які заслуги чи гріхи? Це – лише прерогатива Всевишнього… І все ж, попри все, наприкінці визначеного йому шляху кожен залишить свій автомобіль, яким би гарним чи негарним він не був… А чи не є людина взагалі не більше й не менше, як своєрідним експериментом Всевишнього? Можливо, це випробування, перевірка метафізичної сутності, втіленої у форму, що мусить спати, їсти, працювати – створене Ним, щоб дізнатися, що саме вона обере, занурившись у світ матерії, а отже й у матеріально зорієнтоване суспільство? Чи не втратила вона себе, щодня працюючи заради їжі для своєї форми й теплого прихистку для неї ж? Але щоденна праця – не головне… цій формі також дано перешкоди й випробування у вигляді всіляких хвороб: і навіть виношування нового представника цієї форми, а також процес його народження – світла і радісна подія в очах незрілих – приносить неописувані за своєю гостротою й тяжкістю муки – істинно казав Екклезіаст, що той, хто не народжений, той найщасливіший, і в того ще є надія. Чому саме людська форма зароджується й виношується у таких муках? З покоління в покоління, попри це, переживаючи щиру радість… Людська форма! В своєму зачатку вона нічим не краща за паразита, що безперервно висмоктує всі сили й соки з того самого організму, в якому він перебуває не з власної волі… Людина! Секунда! Тому, хто не дозрів, не зрозуміти, що значить бути поза формою! Що значить бути безформним ефіром поруч із невичерпним джерелом світла, яким є Всевишній! Людина – не більше, ніж дитина, не більше, ніж мрійник – їй здається у своїй наївності, що світ скрізь кращий і десь там існує ліпша форма або ж простори для життя нашої форми: хтось, хто більш технологічний, праведний, добріший і справедливіший… ми прагнемо до чогось невідомого й нерозгаданого, до чогось матеріального, забуваючи, що вся суть – у нас самих: там наша Всесвіт, наш Всевишній і наш метафізичний код… діти, наївні діти, що б’ються один з одним за ласощі й затишніше, зручніше місце… б’ються, бо ще надто наївні й дурні, а отже – нерозвинуті… Людська форма! Плоть! Секунда! І саме її ставлять на чільне місце? Те, що в одну мить може загинути, подавившись або захлинувшись? Божевілля! З’їж трохи більше цукру чи солі – і ти вже труп: хіба в цьому істина – в матерії, у плоті, в тлінному? Але не їсти їх ти теж не можеш, бо вони потрібні твоєму організму… Ось, температура твого тіла 36С, але додай кілька градусів – і ти вже можеш бути при смерті… ти можеш померти, подряпавшись об отруйний кущ або ж від укусу маленької, нікчемної комахи… Людський організм – ідеал, досконалість… справжнє божевілля! Все, будучи у цій формі, ти мусиш безперервно контролювати для підтримки її життя – інакше смерть… Людська плоть! Судина, що дозволяє твоїй метафізичній сутності сприймати цей світ через форму – не більше, ніж ефемерний, тимчасовий, секундний інструмент для виконання наперед визначеного завдання… плоть – це те, що утримує нас від істини, від вічності, Всесвіту і Всевишнього, і водночас – те, що дозволяє нам із ними розмовляти і втілювати їхні задуми… тимчасовий дім для вічного духу, житло, яке ми з власним відходом повністю знищуємо, до тла… Людське тіло – це фоліант, що є лише носієм вищої думки і вищого почуття, але не породжує їх… дивовижно!.. і все ж, як залишаться жити наші ідеї, так само залишиться пам’ять і про наше тіло, про його трагедії й хвороби, але на відміну від ідей – ця пам’ять не вічна. Людська плоть! Це лише провісник нової форми й форм… у ту мить, коли мої м’язи й кістки піддадуться процесу розкладання, коли вони зогниють, я перебуватиму формально в землі, в дереві, в черв’якові, в травинці, метафізично ж залишаючись вільним завжди й всюди… це лише частина неминучого циклу, процесу, уробороса… Дивлячись просто зараз на себе в дзеркало, я бачу зморшки, шрами й в’янення – метафізично ж я залишаюся незмінним: кожна клітина моєї плоті закарбувала кожну секунду мого прожитого життя – ось що є справжнім рукописом і літописом історії… у мить смерті, коли звершиться закономірний перехід, у мить трансформації та перевтілення, метафізично ти побачиш істинну свободу – багато хто її боїться… але хіба не прагне кожен ув’язнений години свого звільнення? Знищення плоті не знищує сутність – думки, почуття й ідеї живуть віками і століттями. Ромео і Джульєтта, як плоть і тіло, вже давно згнили, але з якою ніжністю й теплотою згадують про їхні почуття, про те, що вони так наївно, по-дитячому народжували… Людська плоть – це сторінки певної книги, які так чи інакше зотліють, але вони збережуть у пам’яті людей те, що вони несли, їхній сенс і сутність.