РОЗДІЛ 22.

Секунда! Одна секунда у людському сприйнятті математично тотожна іншій, але ж якими ж вони є глибинно, метафізично відмінними — немов розділи цієї самої книги, немов мої новели: вони і є секунди! Наш світ, як і моя концепція, як і час — це вічний уроборос, що пожирає самого себе: він зациклений — з покоління в покоління людська форма допускає одні й ті самі помилки, які називає різними іменами… Людина! Секунда! Ефемерида! Свідомість, втілена у матерію! Втративши свідомість, чим людина краща за камінь, квітку чи травинку? Із миті народження в кожному з нас несамовито сяє певне джерело життя, яке об’єктивний світ безупинно прагне зробити тьмяним і хирлявим, навмисне, хоч і не явно, насаджуючи нам культ смерті, гріха і нестатку — чи може справді просвітлена свідомість потребувати матерії і визначати її як мету власного буття? Ставити метою свого життя здобуття грошей і жінок — це те саме, що зробити досягненням певну кількість багна і птахів — представникам людської форми нав’язують це, аби легше було ними керувати й маніпулювати: зокрема, й щоб відволікти від можливості й спроб дозріти — дозрівати у нашому світі рівнозначно перебуванню в раю, це і є рай, де в потоках небесного світла струменить вічне життя й вічне пізнання… Тисячоліття існування людської форми… а вона так і не збагнула, що жодна ідеологія, жодна релігія, жодна концепція і жоден уроборос світу не можуть бути прийняті людьми, якщо вони нав’язані силою, владою, гнітом і насильством — хіба не погоджувалися під час інквізиції люди з тим, що вони є демонами і дияволами, аби лише їх не били і не катували? Так, дивлячись на все це і беручи участь у цих процесах, погоджуючись на все, аби лише їх не знищили чи не позбавили здоров’я, вони й самі повірять у те, проти чого ще донедавна, якщо й не відкрито, то безумовно латентно боролися — наступні покоління віритимуть у ту саму правду, про яку розповідали їм їхні предтечі: так істина, поступово, мов келих вина, у який постійно доливається чиста вода, з часом, називаючись кимось істиною, насправді такою вже не буде. Так змінюється людська свідомість, пам’ять, історія. Усяке знання прищеплюється людині змалку — якщо вона встоїть, якщо вона узріє, вона зуміє залишитися вільною: для справді вільної людини краще смерть тут і тепер, аніж підкорення під дулом автомата чиїйсь обмеженій волі, аніж стати жалюгідним рабом держав і президентів — така людина не зможе свідомо породжувати порок, смерть, гріх і нестаток, бо її суть і мета — породження пізнання і просвітлення, передусім для себе самої… Із самого дитинства нас, представників людської форми, роблять керованими — як, спитаєте ви? Наші батьки несвідомо чинять це замість влади, замість системи, точніше — як несвідома частина системи: нам кажуть щось зробити, не пояснюючи, навіщо це потрібно зробити: якщо ми цього не робимо, до нас застосовують силу чи покарання — а ж бо кожна дитина прагне знати і пізнавати, у тому числі й теоретично, не лише емпірично… так, не пояснюючи дітям причин певних дій чи бездіяльності, батьки роблять із них, самі того не усвідомлюючи, безнадійно невиправних рабів системи. Справді ж дозрілій, а отже й вільній людині ніхто нічого не зможе нав’язати, зокрема й політики — вона просто засміється їм у вічі, латентно або ж відкрито: не політики, а Всевишній — її єдиний шлях і спасіння, орієнтир до осягнення метафізичного коду Всесвіту. Суспільство не може розділитися навпіл, як інь і янь — одні не можуть бути надто розумними, а інші надто дурними: об’єктивні обставини цього світу, а також його управителі всіляко прагнуть змішати всі барви, аби запанував хаос — під час пожежі Рим легше грабувати, легше ґвалтувати й убивати, бо ніхто про це ніколи не дізнається, а якщо й дізнається, то не згадає, адже пожежа, полум’я, грандіозна подія затьмарить їм зір. Істинний шлях людської форми в цьому світі — це не шлях революцій, воєн і прагнень до матеріального: це шлях самотності й самопізнання — хто в цьому світі нездатен вплинути на цей вибір, бо все в ньому, в ту ж саму мить, вже давно передвизначене… ні жінка, ні політики, ні друзі, ні вибір президента, ні вибір ідолів і ідеалів форми не визначає того, чи будеш ти дозрівати, чи навчишся ти дозрівати — тільки ти сам! Твій шлях — це не переходити нікому дорогу, не йти строєм чи лавою, пліч-о-пліч — твій шлях — це незнані й неутоптані стежки цього світу: дивись по боках і під ноги — не наступай на змій і мурах, не заважай іншим формам існувати. Не прагни неправедного здобуття матеріального — завжди пам’ятай, що якщо ти крав, то можуть украсти і в тебе: найімовірніше, це неминуче й станеться — звідси у людей усі їхні паркани, кордони та інші обмеження… вони шалено жадають захистити й зберегти те, що захистити й зберегти неможливо, бо людська форма — тлінна. Істинно вільна, дозріваюча істота ніколи не зрадить свою здатність дозрівати і свободу за кілька доволі банально розмальованих папірців — можливо, колись суспільство, у більшості своїй узрівши, зуміє переступити через тих, для кого матерія є фундаментом, принципом і ідеєю… Вони зводять новий світовий порядок, безупинно проливаючи кров — чомусь саме це є невід’ємною складовою його формування, мовби без цього неможливі мир і благоденство: у кожному поколінні людської форми є й виховуються люди, чиє єдине бажання — лише забезпечити себе, здебільшого за рахунок інших, не докладаючи до цього жодних зусиль — неможливо змінити людство, не змінивши його свідомості, сприйняття світу і погляду на сучасні принципи та постулати… зміна є менш радикальною формою, ніж знищення, а тому менш болісною… доти, доки в цьому світі в людській формі існуватиме нерівність і несправедливість, доти, доки в ньому існуватимуть зрада, зради й порок, доти в ньому існуватимуть і злочини… те саме стосується релігій і мов, кордонів і націй — усе це є найродючішим ґрунтом для всіляких правопорушень. Можливо, творення іншого суспільства є утопією, але чисто теоретично воно досяжне — небагато хто боротиметься за його створення, та багато хто підтримає ці ідеї: однакова людська форма, без рас, без національностей, без мов і культур — у неї буде все єдине… у такому суспільстві всім буде добре і, водночас, усім буде погано, бо воно буде керованим, ним буде вкрай легко управляти… воно буде вдоволеним, але слухняним, благоденствуючим, але аморфним. Таке середовище зможе сформувати унікальних людей, та вони не будуть надлюдьми: це будуть благоденствуючі, але цілком керовані представники людської форми — їхнє середовище, сформоване управителями світу, навчатиме їх убивати, грабувати, влаштовувати теракти, боятися і ненавидіти, постійно перебувати в стані страху… Але ж хіба це не справжнє, не дійсне середовище існування людської форми? Погляньте на тих, хто творять наше середовище — чи бажають вони нам добра? Коли батьки прагнуть виховати своїх дітей порядними, вони навчають їх доброму, важливому, потрібному і чесному — хіба цьому навчають нас наші владці? Чи хочуть вони нам миру чи війни? Спокою чи страху? Якщо людину дуже довго в чомусь переконувати, вона цим і стане — система створила середовище, в якому людську форму розлюднили: як можна відрізнити чорне від білого, коли все довкола навмисно, свідомо робиться сірим — повсюди панує цензура… нам доступна лише та кількісна і якісна інформація, що вигідна для навіювання нам… На одному кораблі не ужитися піратам і порядним людям, а цей корабель — наш світ…