РОЗДІЛ 18.

Секунда! Один рух — людина відсмикує іншу від краю дороги, тим самим рятуючи їй життя: один рух, одне скорочення м’яза… одна секунда! За одну секунду у світі відбуваються унікальні у своїй глибинній складності процеси — в політиці, цивілізаційно та в мистецтві… подібні ж процеси відбуваються і в тобі самому… головне — усвідомлювати це і вміти бачити… Політика, цивілізація, мистецтво і сприйняття самого себе — для кожного це не більше і не менше, ніж суб’єктивні поняття, внаслідок згадки яких, чи то думкою, чи відчуттям, виникають певні асоціації. Чим же для мене є політика, цивілізація і мистецтво? Ким же для себе є я сам? У межах мого світогляду і сприйняття політика є не більше й не менше, ніж своєрідною вигадливою грою, де всі люди — пішаки, а всі дії… безглузді або ж добре продумані ходи — вона лише мала, відкрита частина того, що перебуває на глибині, її ледь тремтюча поверхня: постаючи як чиста і непорочна діва, вона, віддаючись усім підряд, навмисно творить ілюзію вибору і вибірковості там, де всевладно панує призначення. Політики — це актори, які з тією чи іншою мірою майстерності виконують призначені їм сценарієм вищої сили і волі ролі — справжніми керівниками цього світу, безумовно, у людській подобі є зовсім не ті, хто перебуває на сцені, а ті, хто спостерігає з-за лаштунків, хто вдягнений у маску не задля власної безпеки чи страху, а для кого вона — сакральний, священний атрибут. В моїх очах політика — це не наука, не мистецтво, а театр обману і маніпуляцій: хіба існує у людському світі бодай одна політична система, що збудована не на користі, вигоді й обмані? Не дивіться довкола, не розпорошуйтесь на мозаїку новин і фактів — загляньте в саму суть і побачите там, що справжня мета політики — не управління людьми, а збереження власної влади… будь-якою, навіть найкривавішою ціною… конфлікти, вороги, штучно створені ідеології, поділення людей за расовими, мовними, національними ознаками — все це інструменти досягнення єдиної, ключової мети… У політиці немає істини, за винятком того, що вона є одним із втілень здійснення напередвизначеного, одним із символів і значень глобального метафізичного коду… Жодна по-справжньому велика людина не прагнутиме до політики і в політику, бо вона чудово усвідомлює її природу, суть і цілі — політика ненавидить справді великих, бо вони не бояться висловити свою думку, не бояться викривати брехню ідеологій і систем влади: політика прагне знищити їх будь-якою ціною — вони ж перебувають над нею!.. вони не з тих, хто вірить у нові обіцянки, у нові гасла і не з тих, хто їх дає — у людському світі не існує і не може існувати «нових» лідерів і «нових» систем, бо все циклічне, все замкнене, все незмінне, все є уроборос. Це лише гра, що відволікає тих, хто не здатен прозріти істинні закони Всесвіту і буття — замість того, щоб прагнути узріти, пізнати себе, Всесвіт і Всевишнього, люди, піддавшись впливу, сідаючи за стіл до шулерів, занурюються в це життя і розчиняються в ньому: вони голосують, вірять, ненавидять, захоплюються… їм застилають очі і, що найтрагічніше, вони дозволяють це робити… не надаючи значення тому факту, що всі системи тлінні, вся матерія тлінна, зокрема й їхня плоть, але вічні знання, вічна метафізика і як її кульмінація — її священний, сакральний код… ніколи не узріти цього коду, ніколи не доторкнутися до нього тому, хто є учасником подібних процесів… лише той, хто понад ними, хто є спостерігачем, той зреє крізь криваву плащаницю ефемерних ілюзій… Подібно до того, як підпорядкована циклам політика, підпорядковані їм і всі цивілізації, а також глобальне, цілісне поняття цивілізації людської форми: її шлях, її цикли, породжуючи руйнування, розквіт і часи відновлення, не завжди означають розвиток і просвітлення — залишаючись складно структурованою, вона водночас є просто замкненою, як усяке завершене і циклічне єство… розвиток технологій не дарує метафізичного просвітлення — у цьому немає жодного сумніву: навпаки, часом із технічним прогресом нерозривно пов’язані століття метафізичної деградації. Скільки існувало цивілізацій — і всі вони зникли: скільки їх ще буде — і всі вони щезнуть… як, зрештою, і всі форми, подібні до людської… одне завжди приходить на зміну іншому — одна секунда змінює іншу. Вважаючи себе вінцем існування людської форми, цивілізації Єгипту, Майя, Риму та Вавилону зникли, перетворившись на осілий на архітектурних пам’ятках пил часу — те саме очікує і майбутні цивілізації… Однією з причин занепаду цивілізацій, безумовно, окрім головної — здійснення Вселенського задуму — є шалене прагнення якнайшвидше розірвати пуповину, що з’єднує людську форму з природою: штучне замінює справжнє, зокрема й інтелект, а це завжди, неминуче веде до падіння. Народжені в межах цивілізації, представники людського роду навіть не підозрюють про ті обмеження, які їм даруються від самого народження — сприйняття, свідомість, метафізичний погляд: про істинну свободу вони не мають жодного уявлення, бо від самого початку вже народжені в клітці — рамки, принципи, цінності суспільства… такі люди вважають усе дароване ним, а також її тенденції, природним станом речей, не усвідомлюючи, що від самого народження система цивілізації визначає, що він має думати, відчувати, у що вірити і як діяти… цивілізація — їхній ідол, і вони не уявляють існування поза нею, ніби щось може існувати, крім неї… ті ж, хто прагне прозріння, хто прагне вийти за межі добра і зла, одразу ж зараховуються нею до лав божевільних і вигнанців… цивілізація — це тимчасове, це те, що передує наступному… То що ж для мене є мистецтво? Це не форма вираження, а форма існування — воно не виражає думки і почуття, а пробуджує їх, формує реальність і її сприйняття відповідно до призначеного в Книзі Судеб… це не спроба скопіювати, зобразити, вловити й обмежити — це прагнення перетворити шляхом творення нового. Погляньте ж на тіла Далі, Пікассо, да Вінчі, Апеллеса і Перселла — де вони? Як вони виглядають? Який у них вигляд? А втім, при згадці цих імен ніхто не уявляє в свідомості купу кісток чи гнилий труп — усі бачать їх живими і квітучими, як їхні твори, бо мистецтво є вічний уроборос, як і все в оному світі… Можливо, не всі це прозріють, але мистецтво ще більш оманливе, ніж наука чи політика — мистецтво здатне руйнувати імперії, змінювати свідомість і породжувати революції… слово в рази сильніше за пістолет, образ в рази переконливіший за армію, а музика в рази впливовіша за закон… Мистецтво — це зброя, яку подеколи використовують системи, але яка у своїй суті створена проти системи: проти буденності, рабства, поділу і вибору… мистецтво не належить епохам, часам чи націям — воно є надбанням метафізики: існуючи поза часом і просторами, воно єднає людей, з’єднує їх — ті, хто давно загинули тілесно, можуть доволі чуттєво і палко розмовляти з тими, хто нині живий… і моя концепція — найяскравіший тому приклад… так говорю я — голос мистецтва, той, хто злився з ним в одне, ставши абсолютом і перетворившись на філософський камінь… так говорю я — той, хто не прагне величі й піднесення, але хто прагне вічності… той, хто є першим і останнім алхіміком літератури.