РОЗДІЛ 14.

Секунда! Людина долає атмосферу Землі — і ось вона вже в космосі! Одна секунда, лише одна секунда, але скільки ж усього сталося до неї і скільки ще станеться після! Розмірковуючи над цим, я раптово ловлю себе на думці: чим є для мене космос, світобудова, наука, алхімія, метафізика, алхімія метафізики, філософський камінь, а також, що найважливіше, ким я є для себе самого і як я себе розумію? Що є для мене людство, політика, релігія? Все це необхідно систематизувати і дати всьому людські визначення — на жаль, мова метафізики вища за письмо, і тому мовою метафізики я не можу говорити тут, серед просторів своїх книг: я використовуватиму для цього людські слова, хай вони майже в абсолютному сенсі і сковують, обмежують істину! Космос — це не холодна безконечність, не фізичний простір, а нестримно палаюча життям і диханням структура, що існує за чітко окресленими й усім знаними, доступними законами: якщо ти вмієш зріти — навчишся їх читати… космос — це не хаос і не гармонія, це структура, в якій є різноманітні рівні… це не хаотичне звучання нот, а досконало вивірена симфонія: його ж об'єкти, на кшталт зірок, планет, туманностей і чорних дір, формують знаки й символи, розставлені в призначених самою провидінню й Всевишнім місцях… космос — це не бездушна матерія, це живе єство, що має свідомість, хай цією свідомістю є формула, код, сукупність символів і знаків… У космосі відомо й передвизначено все, хай це і незбагненно для людини — як мені відомо, поза межами людського сприйняття, про завершення моєї концепції та суті моєї людської історії… космос — це те, що містить безліч форм: не лише фізичних, а й метафізичних, яких, треба визнати, переважна більшість — вони невидимі для сліпих і сплячих… їх ніколи не зможе осягнути людська свідомість… космос — це не те, що породжує в мені страх, а те, що народжує в мені розуміння: він закономірний і водночас циклічний… космос — це не небо, де я повинен шукати відповіді або знаходжу їх: незалежно від моїх прагнень, зусиль і спроб — він їх уже містить, усе вже створене й написане давно у великому вселенському замислі… Світобудова! Чим вона є для мене? Як я її зрию? Вона створена з моментів, секунд, які, мов шестерні, з'єднані одна з одною й неспроможні існувати окремо — історія це не потік, а архітектура, механізм, концепція: у ній усе передвизначено, не як кара чи нагорода, а як ідеальний алгоритм, досконала формула — почуйте ж мене, ті, хто вміє дослухатися до мелодії часу!.. Світобудова! Багато хто в її межах бореться з кимось, намагається щось довести, жодним чином не намагаючись спостерігати її, не намагаючись її розшифрувати — сенс у ній не слід шукати, його треба відкривати, адже все і в усьому має свою структуру й систему… Чим є релігія у моєму розумінні? Як людська форма… релігія — це не традиції, ритуали й догми: релігія — це суть, а не форми і способи реалізації, втілення цієї форми… так, саме форми, а не суті! Усі релігії взаємопов'язані, адже вони походять з одного джерела — їх відрізняють лише форми, поверхня, але не глибина: усі релігії — про одне й те ж, не будучи одним і тим самим. У центрі світобудови, безперечно, перебуває Всевишній, бо все занадто точно вивірене в ній — таке не могло постати з хаосу… Яка ж роль у цьому людини? Вона нічого не здатна змінити, але може спробувати осягнути те, що відбувається, і розшифрувати — вона не творить свою долю, а йде своїм шляхом: шлях же створений Всевишнім, що виявляється в самій структурі, в архітектурі світобудови — саме тому тому, хто по-справжньому зре, не потрібні докази існування Всевишнього. Все передбачено й передвизначено, то ж чи є сенс боятися майбутнього? Його лише треба прийняти й пройти цей шлях — виконати призначене. Релігія — це не те саме, що віра в моїй системі розуміння метафізичного коду Всесвіту — так само, як віра і релігія не є одним і тим же, істинна віра й догматична віра відрізняються одна від одної: перша є прямим, безпосереднім зв’язком із Всевишнім, друга ж — явищем людського творіння. Істинна, правдива віра не потребує посередників — аби зірвати яблуко з нічийного дерева, тобі не потрібен торговець чи його дозвіл. Більшість тих, хто просуває догматичну віру як єдину й фундаментальну, часто посилаються на страх і його необхідний вплив — але що таке страх, як не інструмент контролю тих людей над тими, хто не здатен зріти? Безліч книг і тлумачень — чи має це значення, якщо істина, якщо метафізичний код, від того залишається незмінним? Як би ти не називав травинку — тигром, мурахою, людиною, зіркою, краплею — це не змінить її природи… Я не зазіхаю на звання пророка чи когось, хто навмисне прагне донести істину — ці рядки лише акт передачі знання від того, хто осягнув, тому, хто прагне осягнути. Хто для мене Всевишній? Що для мене Всевишній? Те, що вище імен і форм, в які Його вбирають різноманітні релігії — Той, хто дарує знаки й символи, що дозволяють осягнути це вічне коло уробороса: у багатьох релігіях Всевишній нібито доводить своє існування всемогутністю, проявом чудес, але хіба сама структура світобудови не є найяскравішим і найгучнішим свідченням цього? Зрячі! Не питайте у Всевишнього, а виконуйте Його волю — не пірнайте в безодню молитов, а йдіть шляхом, що призначений: адже що є світ, створений Всевишнім, як не текст? Його треба прочитати — читайте ж його: не шукайте Всевишнього в книгах, храмах, словах — Він завжди з вами, у самій суті світобудови, в кожній травинці й кожному подиху вітру… Чим є для мене людська наука? Інструмент, спосіб осягнення й розшифровки світобудови з точки зору людського сприйняття — це не істина, бо вона має межі, але для людської форми вона може дати певні пояснення й описи: для метафізики ж вона не значить нічого, бо вона сліпа, бо вона — породження людей і для людей — я не той, хто її заперечує, але й не той, хто ставить її у центр. Поки я людина, я користуватимусь її благами й досягненнями, а далі я буду смакувати те, що і повинен — що вище меж: наука містить логіку, але порівняно з метафізикою вона безсила — це модель розуміння істини, але не сама істина… наука прагне пояснити все, що пов’язано з матерією, але вона неспроможна пояснити метафізичний код Всесвіту: саме тому жоден з алхіміків не наблизився до філософського каменя так близько, як я — вони були представниками науки, а я — представник метафізики. Осягнення знань аж ніяк не наближає людину до пізнання світу — що більше й швидше ти наповнюватимеш бочку данаїд… це все одно не змінить суті… це праця Сізіфа… завершення якій може дати лише метафізика: не технології дозволяють людині зрозуміти сенс життя, не штучний інтелект і не матерія — це фундамент, базис, ключ до розгадки коду. Наука спрямована на диференціацію — вона не прагне зрозуміти все разом: вона цього боїться — вона неспроможна на це. Що для мене людська наука? Те саме, що камінь при узбіччі чи дерево на тосканському полі — я не проти нього, але й не прямо залежу від нього, попри те, що вони впливають на моє життя і моє єство… наука — це розділ у людській книзі, але це навіть не слово у Книзі Всесвіту!