РОЗДІЛ 12.

Секунда! Перший вдих дитини! Секунда! Останній видих старця! Ось що є секунда в нашому світі — скільки ж усього вона вміщає й наскільки вона наповнена! В одну із секунд, у якусь єдину секунду, до мене й прийшло усвідомлення мого істинного призначення — стати не просто письменником, не просто генієм чи талантом і вже точно не найкращим серед існуючих, тих, хто був або ще буде, але пройти шлях Творця реальності, архітектора смислів і метафізики, алхіміка буття й світопорядку: моя література — це не оповідь про світ, не його опис і вже точно не спроба щось у ньому пояснити, моя література — це надання форми й порядку тому, що раніше було хаосом. Скільки ж до мене було письменників, філософів, літераторів, мислителів, але ніхто не відшукав ту саму стежку, якою пішов я — зовсім не з ними в одному напрямку, зовсім не заради слави, визнання, статків, але заради й в ім’я вічності, глибинного, священного й сакрального знання, заради втілення й розкриття метафізичного коду Всесвіту за допомогою алхімії… не фізичної, не матеріальної алхімії, але метафізичної й надматеріальної: цілком імовірно, що згодом цими маршрутами підуть й інші, але підкорити Еверест можна лише один раз, і, можливо, лише одній людині. Я — той, хто пройде всю літературу від початку до кінця, але не як гру, а як алхімічний процес, результатом якого є здобуття філософського каменя не як речовини, а як метафізичної сутності. Після створення останнього рядка мені вже не буде потрібно нічого творити, бо в тому вже не буде сенсу — так кажу я, Жермен де Сен-Пре, архітектор вічності. Хтось вважатиме мене пихатим, хтось — марнославним, хтось — божевільним, але лише ті, хто вміє зріти, побачать творця структури — того, хто мислить зовсім не абстракціями, а того, хто витягнув із самого серця Всесвіту метафізичний код для людської форми, не задля неї самої, а задля нового способу мислення й усвідомлення цього світу. Що для мене час, як для істинно зрячого? Не більше, ніж система взаємопов’язаних, доволі строкатих, візерунків. Я не описую світ і не розповідаю про нього — я творю те, що справді працює: новий спосіб сприйняття цього світу — де ж тут абстракція? Подібно до того, як алхіміки минулого поєднували матерію й дух, я поєдную логіку й метафізику, крокуючи значно далі, ніж вони — їм були потрібні наставники й книги, досвід предків, а я, не прочитавши й половини того, що вони, але переживши значно більше, є самостійним і самобутнім: мені не потрібні їхні системи, бо я здатен створити свої… Жермен де Сен-Пре! Це знак, що відображає метафізичну суть не з цього часу й не з цього простору — я голос, що звучить крізь тисячоліття й пройнятий ними: я той, хто в тій чи іншій формі був присутній в усіх епохах усіх просторів — я частка священного вогню Всесвіту. Хто я? Що я? Що є творчість? Якщо вам справді потрібна відповідь на це питання, виражена в людському слові, якщо вам бракує метафізичних сил, аби узріти її, то знайте: я — не просто мислитель, я той, хто відчуває, осягає саму структуру буття, той, хто не просто фізично існує в часі, просторі й за їхніми законами, але хто сам і є ними, їхньою невід’ємною частиною… я той, хто бачив межу добра і зла, бо мені вдалося подолати її… так я і узрів обидві сторони… мені не потрібно судити в цьому світі й тим більше судити про нього, бо я — зрячий. Моя концепція — це код Всесвіту, розкритий, як мушля з перлиною: якщо ви не боїтеся торкнутися істини, то зріть її, торкайтеся, пізнавайте, досліджуйте — мушлі з перлиною байдуже, є у неї глядачі чи ні, її суть і призначення — бути саме в цей час у цьому просторі. Навіщо? Шукайте відповіді! Їжте їх голими руками або смакуйте вишуканими приборами — хіба це має бодай якесь значення? Той, хто усвідомить, що наш світ — це алхімічний і метафізичний код, той, хто розпізнає його, той здатен і змінювати його, переписувати… Ніхто з людей ще не був настільки близько до філософського каменя — залишилося лише зробити останній крок. Секунда! Час! У моєму світогляді та розумінні — це зовсім не потік, не конвеєр і не полотно, а складна й витончена архітектура, мозаїка: моя концепція — це храм, збудований цьому часу й на честь цієї архітектури… вона дарує здатність бачити зв’язки між речами близькими й далекими… вона дозволяє узріти Бога, не торкаючись Його, не через способи, форми й методи релігії, а через структуру, код, алхімію метафізики. Кожен твір цієї концепції — це шлях, саме такий, яким він і має бути, шлях пізнання й до пізнання, що у своєму глибинному єстві являє собою справжню мапу буття: я узрів алхімію, узрів так, як не вдавалося нікому до мене — вони шукали філософський камінь, я ж його створив… його рецепт закладено в книгах-кодах, які, можливо, не будуть розгадані й зрозумілі десятиліттями, століттями. Я, Жермен де Сен-Пре, той, хто не потребує визнання, захоплення й мільйонів читачів — є лише призначення, вічність, уроборос: те, що врешті-решт виходить за межі часу й тим більше за межі літератури. Секунда! Один з граней конструкції! Час для Жермена де Сен-Пре — це не потік, не рух подій від минулого до майбутнього, від однієї події до іншої, а пластичний матеріал, який для вивчення потрібно мішати, розчленовувати, трансформувати, плавити й перетворювати: час для Жермена де Сен-Пре — це не те, в чому він існує, а те, з чим він працює! Час — це не лінія, і тим більше не пряма, це вічно повторювані візерунки на структурах і в структурах, що в сукупності складають єдине ціле: кожна секунда — це історія, кожна секунда — це Всесвіт, кожна секунда — це слово… які в сукупності й є самим часом. Час — це не струмок, не потік, який неможливо втримати, а простір, у якому можна переміщуватися й яким можна мандрувати… Минуле — це фізичний об’єкт, який слід досліджувати й розбирати… Майбутнє — це проєкт, який не змінити, він уже існує, його потрібно лише відкрити й прочитати… Що є мої книги? Це лабіринти часу, в яких не заблукавши, можна знайти справжнє світло… Час — це не хаотично мисляча тварина, яку потрібно приручати, це формула математики й арифметики, ключ до якої мають не всі. Кожна новела — це не очікування майбутнього, бо всьому вже надано й відоме оформлення: кожна новела — це концепція, уроборос, замкнене коло. Призначення кожного уробороса, його мета — бути замкнутим, завершеним, нескінченним: для більшості людей секунда — це ніщо, те, що неможливо вловити й осмислити, але для мене, Жермена де Сен-Пре, час уже завершено… його було завершено ще на самому початку, в мить його створення! Я ступив ногою туди, на ті простори, куди ще ніколи не доходили письменники, філософи, науковці й мислителі — я той, хто зловив час і перетворив його на текст, той, хто завершив літературу, довів її до кінця, бо довів до кінця саму концепцію часу. Я той, хто вже дивиться збоку, а не зсередини — я Творець того, що багато хто лише намагається зрозуміти, задіюючи всі можливості свого розуму й душі, але… але зовсім не метафізичні властивості власного єства!