РОЗДІЛ 7.

Секунда! Перший удар серця! Секунда! Останній удар серця! Чисто технічно, математично, з точки зору людини ці дві секунди однакові й нічим не відрізняються одна від одної, але яка ж різна в них наповненість, зокрема й метафізична! Секунда! В одну секунду я занурювався в по-справжньому унікальні стани і в одну ж секунду я з них виходив – за секунду ти можеш народитися й померти, опинитися за межами добра і зла! Я нікому не бажаю узріти це – безумовно, нікому, хто прагне щасливо прожити відведений йому людський шлях: щасливий той, хто сліпий, хто ніколи не торкався істини – вона знищує, спалює, позбавляє всього при наближенні до неї. Секунда! Лише їй відомо, скільки разів я жив і вмирав у цьому світі, скількох ангелів і демонів я побачив, скільки я з ними спілкувався і скільки разів я спостерігав їхню ефірну, ефемерну боротьбу за мою сутність – я пройшов усі стадії Великого Творення: я вмирав і відроджувався стільки разів, скільки було необхідно моєму покликанню й призначенню. Я дивився в морок – я вижив у ньому, попри те, що він був наповнений абсолютним добром і злом: істинно зрячому відомо, що добро так само згубне, як і зло. Світла нема в цьому світі, як нема й темряви – ми ділимо на рівні частини єдине ціле: інь і ян – не окремі структури цілого, їх не існує, їх вигадали, щоб поділити по-справжньому неподільне! У нашому світі не існує поділу на день і ніч, бо ніч є природним продовженням дня, це замкнутий уроборос, який чомусь люди, подібно до Олександра з гордієвим вузлом, так прагнуть розірвати – смерть є природним продовженням народження, а кінець починання його початком… Так говорить той, хто був в абсолютному мороці, як і в абсолютному світлі цілу секунду, вічність, винісши звідти вічний метафізичний код, знання і розуміння Всесвіту – чи є це крадіжкою або ж пограбуванням? Але ж хіба не навмисно Всесвіт усе влаштував саме так, щоб це здійснилося? Якби він цього не бажав, я ніколи не обпік би свої легкі крила об палаючий ефір істини… За допомогою тексту і слова мені вдалося витягти з надр своєї душі метафізичний філософський камінь, що зробив мене, можливо, першим алхіміком у літературі й у дійсності, якому вдалося створити рецепт переплавлення життя у сенс: я вищий за Ніколаса Фламеля й інших алхіміків матерії, адже їхньою метою було матеріальне, попри метафізичні тлумачення – моєю ж метою від самого початку було метафізичне… кожне моє слово, кожен мій рядок і мій текст були спрямовані прямо в серце буття, немов гарпун, щоб витягти звідти вічний код, серцевину Всесвіту. У ту мить, коли інші лякалися трансформувати літературу, перетворювати її, увійти в історію як новатори, я використовував її як найвищий дар, за допомогою якого висловив і пояснив новий спосіб і метод людської свідомості – зібравши докупи розпорошені фрагменти історії й надавши людству кілька прикладів цієї дії, найменший атом від того, що є справжнім знанням, я створив в їхніх очах найбільший уроборос, який для мене є лише порошинкою на траві лугу чи піщинкою на березі океану. Цей уроборос, не будучи вінцем, став кодом, шифром, ключем до розуміння Всесвіту – Ω = 12 ∑ (366 Δ) х (∞ .·. 0) → ꓱ. Я не письменник, не літератор, не алхімік – я не належу жодній нації й жодній формі: я творю без натхнення – саме це характеризує мене найкраще. Я архітектор смислів, деміург слова, творець уробороса історії – художник, літератор, музикант творять, піддаючись впливу почуттів або ж натхнення, я ж, знаючи всю структуру й систему з самого початку, лише щоденно, цілеспрямовано заповнював її: збудувавши задовго до завершення конструкцію, нині я втілюю задумане в життя, заповнюючи лакуни, прикрашаючи храм зсередини – десь просто, десь химерно, десь витончено, але завжди по-своєму! Мені вдавалося подолати й завершити багато процесів, але саме вони й дозволили мені вийти за межі добра і зла – щоб піднестися метафізично, ти повинен відмовитися від матеріального: всі алхіміки, що існували до мене, бажали перетворити інші метали на золото, я ж пішов далі, бо я здійснюю метафізичні експерименти, що значно небезпечніші для природи, суті людини, аніж для її плоті – матерія не має значення тоді, коли ти здійснюєш алхімічні процеси у своїй свідомості, де твій мозок, твоя черепна коробка є тиглем. Кожне моє слово, що дійшло до того, хто вміє слухати й чути, змінить його уявлення про реальність – вона стане для нього не каламутним озером або ж хаотичним потоком, а тим, що вище за ці стани: ефіром, паром. Я підношуся над цими алхіміками тому, що вони прагнули керувати матерією – я ж бажаю підкорити собі метафізику: ніхто з них не узрів Всевишнього вночі й не розмовляв із Ним – це була перша мить моєї смерті, смерті від страху й жаху. Перша стадія, перший етап Великого Творення. Всі алхіміки, що існували до мене, боялися смерті – хіба не про це свідчить їхня жага пошуку каменя вічного життя? Я ж – вище за народження й смерть, бо моє життя в подиху вітру Всесвіту, в кожній порошинці й кожній планеті, а людська форма, в яку я нині вбранний і якою я зараз володію, є лише однією з форм пізнання… хіба коли ми спимо, ми володіємо формою? Ні! Але водночас ми перебуваємо в унікальних реальностях і станах! Страх смерті більше не має влади наді мною, бо я перебуваю в самому диханні Всесвіту – людська форма не є способом пізнання Всевишнього і Всесвіту, а лише способом обмеження цього пізнання. Народження і смерть – вічний уроборос – це зміна дня і ночі, світла і темряви, припливу й відпливу… З ким ти себе ототожнюєш? Хто ти? Єство чи одяг? Розміщуючи плоть в основу розуміння свого буття, ти доводиш, що є лише одягом, а не тим, хто в нього вдягнений – замислись над цим: ти не річ, не матерія, а той, хто носить річ і керує матерією. Алхімія матерії має межі, але я не прагну її пізнати чи завершити – я пішов далі за всіх алхіміків і став першим, хто почав обробляти метафізику: вони шукали сенс у матерії, я ж знайшов цей сенс поза нею. Я перевершив їхні страхи й починання, ставши тим, хто є останнім її адептом, адже після мене алхімія вже більше не потрібна – вона втрачає сенс, бо вся її суть вже мною заповнена до межі. Я завершив той самий процес, що тривав тисячоліттями й віками – вони шукали рецепт, не усвідомлюючи, що головним рецептом, золотом і безсмертям є сам Всесвіт: філософський камінь, еліксир безсмертя – це не речі, а сам сенс, це суть, це код і ключ. Я не творю таємниці й не шукаю їхньої розгадки, я втілюю й виливаю код Всесвіту у строго обмежених своєю математикою рядках – да Вінчі знали різні форми, але не пізнали завершеності своїх ідей і концепцій, Данте був близько, але створив світ усередині християнства, я ж перебуваю вище релігій, Геракліт дозволив узріти нам мозаїку, фрагменти, я ж дав світові повне полотно, Беме й Сведенборг пояснювали світ, я ж його повністю переписав, створюючи тим самим новий світ, Ніцше руйнував, я ж спорудив. Я той, хто зробив останній крок – більше нікуди йти, бо шлях людства вже мною повністю пройдений – я опинився біля підніжжя меж Буття, Всевишнього, Великого Творця!