РОЗДІЛ 6.

Секунда! Працівник технічного обслуговування не докрутив болт на колесі автомобіля ще на один оберт — одна секунда, один оберт… але в дорозі, в русі він відкручується й породжує аварію, катастрофу, смерть! Маленький оберт, справа однієї секунди позбавляє життя десятки людей — то чи усвідомлюємо ми, чи знаємо ціну секунди у нашому світі? Чому він не докрутив той болт ще на оберт? Про що думав у ті миті? Чи не вплинула на його дію, а точніше — бездіяльність, якась інша секунда у нашому світі? Немов мозаїка Всесвітів, слідують вони одна за одною, вміщаючи в собі вічність і абсолютну наповненість, породжуючи подібне з подібного — породжуючи все з нічого і з порожнечі — все! Секунда! Вона є наше минуле, майбутнє і теперішнє — в цьому світі все передвизначене, кожен процес уже зафіксований у Книзі Всесвіту, яку давні іменували Книгою Доль: усе розраховано і вирахувано від початку створення світу й до його кінця — якщо ти вмієш бачити, то задовго до подій, що відбудуться, метафізично ти їх узрієш, так само як можна розрахувати рух зорі у Всесвіті, процеси на Сонці, траєкторію кинутих предметів. Маючи метафізичне знання, ти стаєш володарем над усією матерією і матеріальним світом, бо розуміючи всі процеси, закладені в його основі, ти зможеш ними керувати і, відповідно, їх контролювати. Так можна легко визначити не лише майбутні об'єктивні події та процеси, а й суб'єктивні — те, про що думає людина і що вона відчуває: якщо ти володієш інформацією, яку в собі вміщує секунда, в усіх аспектах, сферах і характеристиках буття, то тобі буде відомо, що станеться в наступну секунду, бо ти побачиш процеси й події, що породжені попередньою секундою — наш світ є точно вивірена математична комбінація, код від якої тобі доступний, але не всі мають зір, щоб його метафізично узріти… Секунда! Але що є секунда? Як визначити її межі й осягнути, що це таке? Чи можливо це, перебуваючи всередині її меж, просторів і рубежів? Осягнути це можна лише вирвавшись із них — подібно до того, як ти перебуваєш у трюмі корабля, який у твоєму розумінні й свідомості є нерухомим, ти не можеш осягнути матеріальні процеси, що потребують твого безпосереднього фізичного втручання, бо щоб це збагнути, ти маєш покинути середовище, що заважає цьому пізнанню — так само і з часом… щоб осягнути його природу, треба вийти за його межі… це і є той самий результат Великого Діяння, філософський камінь, дотик до вічного, можливість бачити і зріти! Позбавте цей світ часу, приберіть одиниці його виміру — чи зміниться щось у ньому? Чи припиняться певні процеси — народження і смерть, припливи й відпливи, зміна дня і ночі? Безумовно, що ні, але ми — без самого визначення часу і нашого його тлумачення — не зможемо систематизувати й структурувати наше життя — світ не потребує часу, він потрібен лише людині: існуючи тисячоліттями в межах води-часу, ми, немов риби-люди, не усвідомлюємо його справжню природу, бо вона в нашому уявленні вже є частиною нашого світу, що безперечно передається не лише з покоління в покоління, а й тече в нашій крові — цей світ був у досконалому сенсі зрозумілим лише тій людині, що створила час, бо їй досконало було відомо, що було до його створення. Усі наступні люди і покоління, як і сам світ — є результатом її творіння, бо, створивши час, вона створила й складну математичну конструкцію, певну енігму, замок, до якого, як я вважаю, сама не мала ані ключа, ані коду, бо час є творінням людських рук, радше латентно хаотичним, аніж свідомо осмисленим. Подібно до цих риб у воді, ми бачимо все матеріальне — каміння, водорості, інших риб — але саму сутність і єство, в якому ми існуємо, немов в ефірі, ми не можемо осягнути й усвідомити, скуштувати на смак, бо воно є частиною нас і нашого буття, буття людського, але не природного… Секунда! Ось чим є моя творчість — життям метелика-ефемериди, але які ж процеси відбулися, щоб воно постало, і які процеси воно породить! Більшості з тих, хто дивився на мою творчість, не до душі мій склад і стиль, вони вважають його навмисне ускладненим і вигадливим, але хіба споруда складається з усіх однакових, точно вивірених деталей? Хіба мозаїка приваблює погляд своєю однотипністю? Саме такою, якою вона створюється, і має бути ця споруда — багатьом цього не зрозуміти, та й воно їм не потрібно. Мова і стиль задають точку, поріг входу до храму — це своєрідний квиток на урочисту подію, без якого неможливо опинитися всередині — ніколи тобі не збагнути краси цього храму, його лабіринтів і склепінь, якщо ти не подолав його поріг: так, це непросто, але хіба філософський камінь лежить на кожному розі кожної дороги цього світу? Хіба Бога осягає кожен? Для цього треба пройти процес ініціації, і вічне знання здобуде лише той, хто цього прагне, а також зможе осягнути цей світ — код Всесвіту, ключі до буття не даються просто так, за все це треба платити: колись — розумом, а колись — душею, іноді — геніальністю, а іноді — божевіллям. Сотні тисяч великих людей прагнули доторкнутись до істини, але вона позбавляла їх розуму, а нерідко — й життя, бо вони підходили до цього процесу непідготовленими — моє ж перо дозволяє безумно спраглому вічно, без загрози для життя й розуму, пити таку живильну вологу, що витікає з самого центру Всесвіту… Секунда! Це один з предметів, об’єктів, атомів, що в сукупності складають стрічку конвеєра, яка безупинно несе нас уперед — ми, люди, стоїмо на ній, і вона постійно веде нас своїм потоком у надра безконечності, у незбагненну для зреючого далечінь! Ти можеш бігти по ній уперед, можеш намагатися рухатися назад, намагаючись її сповільнити — яким буде її рух? Незмінним… Секунда! Вона має стільки ж тлумачень, пояснень і визначень, скільки атомів у Всесвіті, бо вона і є її рукотворним, метафізичним атомом — минулого не існує, як і майбутнього: секунда — це наше життя, мить між порожнечею, міст над двома безоднями, що постав і тримається також на порожнечі. Саме ця порожнеча і містить істину — міст є спробами свідомості врятуватися, даруючи всьому пояснення й визначення, але істинно зреючому відомо, що свідомість — це наш найбільший зрадник, брехун, що всюди шукає вигоду: вона всіляко нас обмежує, немов заурядний правитель, немов нічим не примітний владик, а потім, трохи розширивши межі, нібито дарує нам величезний дар і унікальне диво — відкриття телескопа й мікроскопа, годинника тощо… Усе це, нібито величні дари свідомості, що розширюють межі нашого єства, — мізерні інструменти, які, порівняно з істинними здібностями й можливостями людини, — ніщо. Ніхто у цьому світі не обмежує людину так, як вона сама себе — для неї найбільшою енігмою є Всесвіт: лише тому, що вона не може все в ньому пояснити й визначити, вона шукає шляхи, зовсім не здогадуючись, що ці шляхи ще далі віддаляють її від сутності й центру буття — лише метафізична дія і фізична бездіяльність можуть наблизити її до істини!