РОЗДІЛ 5.

Секунда! Він кидає монету у фонтан — ця секунда і цей кидок змінять долю людства до невпізнаваності: можливо, саме завдяки цьому кидку, який запустить низку подій, людська нога вперше ступить на поверхню Марса… можливо, цю монету підбере жебрак, і, завдяки її ліквідним властивостям, придбає певну дозу алкоголю, сп’янiє, а потому у неконтрольованому стані скоїть злочин, наприклад, уб’є дружину вченого, коли та повертатиметься додому… не бажаючи більше бачити цей світ, він замкнеться у своїй лабораторії, перебуваючи в унікальних метафізичних станах і досліджуючи їх — а наслідком цього усамітнення стане найбільше відкриття в історії науки! Ось яким я бачу цей світ! Я бачу в ньому кожну пилинку й кожен подих вітру як Творців і Здійснювачів доль, які є лише втіленнями Творця більш глобального й важкозбагненного… Секунда! У нашому світі все передвизначено — на твоє життя і на твою смерть, на твоє народження й твій розвиток вплинуло маленьке коливання травинки ще в Давньому світі, ніжний поцілунок закоханих в епоху Відродження і яскравий промінь сонячного світла на межі XIX і XX століть: у своїй сукупності вони й подібні їм вияви вищої волі створили твоє теперішнє, але для них той час — час їхнього життя, твоє теперішнє, їхнє майбутнє — було незбагненним, через обмеженість їхньої свідомості й пізнання, зокрема метафізичного — те, що для тебе видається простим і нехитрим, для них здавалося неможливим, хоча вони на нього найбезпосереднішим і несвідомим чином впливали… Секунда! Маленьке коливання травинки! А чи не воно привернуло погляд тієї самої корови, яка дала поживне й сприятливе молоко твоїм предкам, котрі, у свою чергу, створили низку дій і бездіяльностей, що сприяли саме твоїй появі! Секунда! Саме вона, ця секунда в давнину, подібно до секунди теперішньої й майбутньої, дозволила тобі писати подібного роду рядки, що є значно більшим, ніж література — це метафізична алхімія: це не спроба знайти рецепт філософського каменя у словах, а сам філософський камінь — торкнись до нього й здобудь вічне життя через осягнення вічного знання… того самого коду Всесвіту й Всевишнього, до якого всі великі так довго й болісно прагнули! Можливо, нікому в історії не вдавалося так близько наблизитись до жару істини, але… він не обпалює, бо стадії Великого Роблення були передвизначені раніше, і ти наближаєшся до істини не як фізична сутність, а як метафізична природа… Уроборос замикається… в ту саму секунду, коли буде створено останнє слово, вже нічого не треба буде чинити: спочатку було Слово — і наприкінці воно ж буде — все завершується тим, чим і розпочиналося, бо все, як і час, є вічний уроборос… коли закінчується хвилина, все починається з першої секунди! У мить, коли було створено перше слово, було створено й останнє — все вже створено і перебуває у свідомості, його треба лише звідти витягти й переписати: це не шпаргалка до іспиту — це метафізична тканина, що струмує потоком із вічного джерела, яке перебуває за межею добра і зла… Секунда! Що це? Обмежений відрізок чи ж необмежений? Що він означає і чим визначається? Що він у собі вміщає? Чи не є це особистим, людським, суб’єктивним сприйняттям дійсності? Секунда — це рисочка, до якої і якою ми прив’язуємо певні події, на зразок кілка на галявині, який не дозволяє корові, нашій свідомості, хаотично, а отже й вільно, блукати — цю свободу нерідко називають безумством і майже ніколи — геніальністю. Тисячі хмар пливуть по небу — що для них секунда і яке її сприйняття ними? Час існує лише у свідомості людини і для людини, для каменя, квітки, хмари й тварини немає часу, та й не потрібно його, бо їм немає чого пояснювати одне одному, бо вони не прагнуть пояснювати щось одне одному, і тим паче — визначати: їхнє життя не має часових рамок і меж — їм відоме народження, смерть та інші події — які, згідно з їхнім сприйняттям, минають швидко, а іноді сповільнюються… Позбавте людину часу — і вона втратить усе, на чому ґрунтується її теза й фундамент розуміння та усвідомлення цього світу — вона не зможе відповісти, чим немовля відрізняється від старця: для неї це буде лише різниця форм, видів, істот — хіба не такими ж є й ті щодо нас, кого ми так затято називаємо інопланетними формами? Забороніть людині, що перебуває у темниці, робити позначки й записи про кожен проведений там день — і вона ніколи не зможе відповісти, скільки вона там перебувала — час є нашими оковами, тим, чим нас намагаються скувати в межах цього світу і реальності, але справді зрячі існують поза часом, бо тому, хто є вищим за матерію, дано бути в минулому, теперішньому й майбутньому одночасно! Час — це нитка, за яку тримаються всі ті, хто боїться справжньої свободи — замисліться над тим, що станеться, якщо вас позбавлять цієї рятівної соломинки? Порушаться всі ваші плани, станеться неймовірне, багато хто перестане розуміти одне одного — і настане хаос — але хіба не таким був насправді наш світ до того, як люди вигадали час? Первісній людині було невідоме це поняття, а отже й його поділ, але хіба не таким створив його сам Всевишній? Без визначення часу й його розуміння… Час — це надбудова на базисі, фундаменті нашої свідомості: його ніколи не існувало й ніколи не буде — це лише спрощення для буденної, повсякденної реальності — справжні люди, метафізичні сутності — поза часом, як одним із кайданів та обмежень. Усвідомте, що не ми живемо в часі, будучи його частиною, а ми його породжуємо, і все, що ти можеш створити — тим ти здатен керувати, те ти й можеш контролювати — в одну секунду я можу бути в будь-якому просторі будь-якої епохи будь-якої істоти, що існувала для мене, бо час є її породженням, як і тепер моїм. До того ж нерідко поняття «час» поєднується з поняттям «послідовності», коли секунда змінює секунду, хвилина — хвилину, година — годину — ці поняття необхідні одне одному, бо без одного не може існувати й інше: тим же, хто здатен по-справжньому зріти, не потрібен ані надто швидкий, ані надто повільний процес трансформацій станів, які в тих чи інших сферах іменуються по-різному — на зразок старіння й подібного — пізнавши Всесвіт метафізично й зазираючи в саму суть буття, в очі Всевишнього, ти бачиш усі трансформації одночасно, а також усі стани, що їм передували. Обмежені свідомістю й метафізичним зором ніколи не збагнуть справжнього сенсу цих слів, бо світ матерії затьмарює, наче пелена чи завіса, світло сонця — спроба скинути цю пелену іменувалась у нашому світі «Просвітництвом», і деяким із сущих навіть вдалося узріти істинне світло, що йде з надр Всесвіту… Кожен із нас здатен керувати своїм часом — і мова зараз не про щоденник чи розклад: йдеться про уповільнення чи пришвидшення сприйняття об’єктивних процесів, які вже розписані в цьому світі від початку до кінця, аж до найменшого руху каменя — перша дія у світі матерії створила всі дії від початку до завершення — те саме стосується й метафізичного світу, хоч там, на відміну від матеріального, є можливість вибору… Перший світ — виконання сценарію, другий — його творення!