РОЗДІЛ 4.

Секунда! Кидок баскетбольного м’яча – і ось, він вже в кошику! Ця секунда змінює все – вона робить із переможеного переможця, а з людини, що не здобула нічого… багатія! Секунда! І ось ти вже в історії! Лише один кидок м’яча – лише одна секунда: але якщо її не було, то чи був сенс кидати м’яч? Навіть секунда – це гра, навіть останнє дихання – це життя! Те саме стосується не лише баскетболу й інших видів спорту, як-от бігу, хокею чи автогонок, де вся концепція побудована на фундаменті часу, але й людського життя в цілому, а також усіх його складових сфер і діяльностей. Секунда! Але чи дійсно вона визначає все остаточно? Якби не рахунок 86:86, то чи мав би сенс цей останній кидок? Ні, до цієї секунди мало відбутися багато чого, мали загинути сотні тисяч їй подібних, щоби саме вона увійшла в історію – остання крапля, що переповнює чашу, остання крапля, що позбавляє людину життя чи зносить дах дому, зветься нищівною, але хіба вона відрізняється від інших? Силою? Швидкістю? Матерією? Вона така ж сама, як і всі попередні, без яких остаточний підсумок був би неможливий, бо внесок кожної краплі – третьої, сотої, тисячної – надзвичайно значущий, навіть якщо його ніхто ніколи й не побачить… Без усіх попередніх крапель дія або ж динамічна бездіяльність кожної наступної не мала б завершення! Секунда! Що вона визначає? Вона сповільнює час чи прискорює його? Чому іноді здається, що вона вміщує в себе вічність, а іноді пролітає так стрімко, як біла легка хмарина перед нашим, зокрема й метафізичним, зором? Виходить, якщо час здатен сповільнюватися або ж прискорюватися, що збагненно лише метафізично, то чи такий він уже статичний, як нам щодня кажуть? Що є час і що є секунда? Хіба не відрізок, протягом якого ми сприймаємо й поглинаємо певну інформацію? Через це він здається то стрімким, то повільним… тобто щоб зупинити час, треба зупинити власне сприйняття світу… те саме стосується повернення в минуле й перебування в майбутньому – майбутнє… якщо ти сприймаєш об’єктивну реальність швидше, ти вже в ньому! Це подібне до запису з відеокамери – ти можеш сповільнити, пришвидшити… а можеш навіть зафіксувати те, що ще не сталося, але неодмінно станеться! Секунда! Але чи дійсно все так? Що як наше сьогодення не має визначеного напряму? Що як воно рухається хаотично, а процеси, які ми спостерігаємо, ми тлумачимо зручно для себе? Звідки тобі знати, що є джерелом часу і куди він рухається? Та й чи існує він взагалі, якщо секунда іноді вміщує всесвітні події, а година – є бездіяльністю? Хіба не наповненість, а не сувора сітка чисел, є ключовою умовою виміру в нашому світі? Що є час – матеріальне чи нематеріальне, метафізичне чи фізичне? Відрізок із початком і кінцем чи вічно замкнений уроборос, що поїдає себе? І чи є у нього тоді напрямок? Чи є в нього мета і сенс? Час має сенс лише за наявності початку й кінця – якщо він нескінченний, то в ньому немає остаточної мети: отже, йому не притаманні швидкість, прискорення й уповільнення… Секунда! Будучи найменшим атомом, вона водночас визначає все – вона є для минулого майбутнім, для теперішнього – теперішнім, а для майбутнього – наріжним каменем! У секунду в людській свідомості виникає думка кинути м’яч у кошик і в секунду він його кидає, ще, здається, не відаючи результату, але латентно все вже відомо, бо на цей кидок впливає кожне скорочення кожного м’яза, що також відбувається в секунду і вже розраховано до мікроруху, бо ним керує розум. Кожен удар, слово, кидок, постріл, навіть бездіяльність – усе не є випадковим, бо на все подається сигнал, хай навіть ми його не усвідомлюємо через метафізичне невідання… Секунда! Саме в ній ти можеш вперше замислитись – а чи справжній світ, у якому ти нині перебуваєш? Секунда породжує сумніви й суперечки, секунда змушує погоджуватись, секунда примушує й дарує свободу – секунда є вмістищем правди й брехні для тих, хто шукає у фактах якісну грань. Секунда… вона робить наш світ фальшивим і справжнім, таким, яким він став і не став, є і міг би бути: вона зводить людей з розуму й дарує їм прозріння… Секунда показує нам світ у тому світлі, в якому ми ніколи б його не побачили, якби не звернулися до неї… А цей світ увесь складається із секунд… вигаданих чи справжніх, брехливих чи істинних… із секунд… Чому з тобою все відбувається саме так? Відповідь у цій самій секунді, коли ти узрієш у ній усе – від руху атома до руху Всесвіту… Вона дозволяє збагнути, що цей світ – це точно вивірений механізм, який водночас є вигадкою, ілюзією, обманом… От ти зараз живеш, у тобі є свідомість, думки, почуття, а що буде потім? Ілюзія після своєї смерті змінюється новою ілюзією, тимчасово даруючи забуття – якщо ти бачиш, то, незалежно від форм, втілень і омани, твої знання не зникають, а лише накопичуються… Кожен із нас – герой фільму, де час можна перемотати вперед або назад, але для цього тобі потрібен пульт: здатність метафізичного зору – багато що тобою усвідомлюється латентно й невидимо, але зрештою все стається як має бути, спершу дивуючи тебе випадковим збігом обставин, але в дійсності будучи закономірним підсумком руху мікрокосму… не шукай правду, бо вона вже в тобі – бо її так само немає, як і брехні! Тобі не змінити визначеного – пливи за течією, захоплюйся краєвидами, будь безмовний, наче риба! Секунда – це клітина людського тіла великої плоті вселенської історії: вона виконує свою функцію – плоть живе, але як тільки вона відмовляється йти шляхом, призначеним їй, організм занедужує! Так от, ти маєш усвідомити, що час, організм, не хворіє – кожна секунда виконує своє призначення і не перестає бути собою чи чимось іншим: побачивши це, ти навчишся розуміти час, а отже – керувати ним, помирати й народжуватись стільки разів, скільки забажаєш… Секунда! Вона повертає тебе в суспільство з тією ж пихою, з якою й забирає з нього – без суспільства жодна людина не може існувати «повноцінно» в цивілізаційному сенсі цього слова: але той, хто вищий за форми, слово, матерію і цивілізації – чи потребує він окреслення, бо визначення є обмеження? Той, хто вищий за плоть, хто метафізично пройшов усі стадії Великого Діяння, хто поглядом торкнувся самого центру світобудови, Всевишнього – той справді узрів, ставши архітектором сенсів і часу: той, хто творить час, той визначає його, той ним і керує… будучи подобою Творця, ти й сам стаєш подібним до Бога в діянні або ж у бездіяльності – ти споглядаєш на цей світ не лише як людина, як одна з форм, але як усі форми, сотворені Ним: камінь, квітка, дерево, лев, яструб, хробак, цвях, вітер, хмара, пил і навіть… секунда!