РОЗДІЛ 3.

Секунда! Одне слово — одна секунда! Він образив мене словом — це сталося за одну секунду: відповісти йому чи пробачити його? Одна секунда, яка визначає все, бо варіації її наслідків безмежні — від помсти до прощення. Чи думав він, піддавшись емоціям, про ці наслідки? Ймовірно, що ні — а ця секунда безпосередньо визначає його подальше життя! За одну секунду він міг здобути друга, але здобув ворога! Що ж мені зробити? Пробачити його чи він заслуговує на нещадну помсту? Прощати в нашому світі нас закликає релігія й Всевишній, стверджуючи, що це є правильно й добре, бо в годину прощення з душі миттєво спадає важкий тягар, ноша, хрест... але з іншого боку — хіба не дарує прощення цьому світові ще більший гріх? Можливо, відчувши безкарність і не зіткнувшись із тягарем відповідальності, він знову породить подібний гріх або ж — що набагато гірше — гріх ще тяжчий... що, як це поодиноке зневажання без належного покарання перетвориться на закономірне знущання, і все це буде на совісті тих, хто вперше простив кривдника... Хіба не є прощення гріха його заохоченням? Покарання завжди має слідувати за порушенням — бути не жорстоким і суворим, а справедливим і співмірним тій самій суспільній небезпеці, яку воно створює: терпіння ж здатне лише поглибити ситуацію — доброчесна і віруюча людина, істинно і щиро дотримуючись... ні, не біблійних канонів, а волі Всевишнього!.. у таких випадках перетворюється на своєрідну боксерську грушу, яка, немов глина для ліплення, призначена для всіляких ударів — і за силою, і за кількістю... Секунда! Саме такі секунди й породжують найнижчих у своїй ницості злочинців і відповідні злочини — за секунду можна завдати образи в школі, університеті, на роботі, але чи можна за секунду зцілити завдане? Будучи метафізично ураженим, хоч і не фізично, така людина може зробити помсту сенсом усього життя — помсту тим, хто в секунду піддався веселим емоціям, радості та впливу почуттів, можливо, навіть не бажаючи свідомо скривдити когось: де межа між прощенням і необхідністю відплати своєму кривднику? Хіба не розчиняється разом із терпінням і прощенням власна самоповага? Виходить, прощаючи людину, ти погоджуєшся з її вчинком, а отже — частково дякуєш їй за нього, адже у згоді завжди є частка вдячності — минулої, теперішньої чи майбутньої… Покаравши людину, відповівши їй, помстившись, ти не гарантуєш себе від наступних зазіхань на своє фізичне й метафізичне єство — але наступного разу перед тим, як щось сказати чи зробити — свідомо чи ні — вона замислиться над наслідками… Слова про дотримання заповідей звучать зовсім інакше тоді, коли тебе не ображають, не завдають фізичного болю й не калічать — важко у цьому світі знайти людину, яка б у абсолютному сенсі дотримувалась усіх заповідей, особливо тоді, коли її природні права грубо утискаються: більшість прагне захисту — і більшість має рацію. Так влаштоване людське суспільство: якщо ти не будеш захищати себе, своє єство і свої межі — ти не зможеш існувати у цьому світі без травм — фізичних чи метафізичних... Це все гарні слова й гасла — прощення, доброчесність… ці слова закликають пробачати й любити демонів, тих, хто чинить зло — це слова, які служать злу, маскуючись під добро! Чи пробачив Всевишній Люцифера? Чому ж тоді Люцифера було вигнано з Едему, якщо прощення — це головна відповідь на образу? Такі запитання незручні для священників та інших демагогів — усіх тих, хто не здатен прозріти й ніколи не навчиться: прощення — це шлях у пекло, це солодка пісня Люцифера, ніжний голос диявола, що так поширює свій вплив і свої пороки… нерідко, а точніше — здебільшого, цей голос має жіночий образ! Секунда! Як мені відреагувати на образу? Відповідь проста — у кожному випадку по-різному, бо кожен випадок індивідуальний: іноді прощати, іноді — мстити! Усе залежить лише від тебе й тієї трансформації, яку ти проходиш на певному етапі життя — іноді слід підставити іншу щоку, а іноді — бити по щоці: твоє єство підкаже тобі як реагувати на ту чи іншу образу… Якщо вона сталася, то значить Всевишній це допустив, так? Але навіщо? Щоб ти пройшов це випробування — достойно чи жалюгідно: вибір за тобою… усе це дається тобі й відбувається з тобою, аби ти зрозумів, над чим тобі ще варто працювати, що в собі розвивати, які риси трансформувати — зробити це для того, щоб подібне більше ніколи не повторилося у твоєму житті… якщо для цього потрібне прощення — пробачай, а якщо помста — мсти, не думаючи! Секунда! Лише секунда завдала мені шкоди — і лише секунда відділяє мене від рішення — дія або бездіяльність: але що з цього — слабкість, а що — сила? Та повернімося до початку… що спонукає людину завдати образи іншій? Хіба у справжньому, живому світі людей не має панувати бажання загального блага, добра й безпеки — жага творення, а не руйнування? Якщо людина прагне чинити зло — це яскраве свідчення її метафізичної хвороби, душевних травм і, що найважливіше — страху, бо джерело будь-якої злоби й агресії — це страх… латентне прагнення до захисту через напад, агресію, перший удар! Чому ж це так? Хіба не тому ми називаємо перший удар самозахистом, коли відчуваємо небезпеку й віримо, що нас обмежать першими? Так, дивлячись на того, хто мене образив, я бачу в ньому хвору людину, яка зазнала болю і складається з душевних ран, якщо вона виявила свою сутність таким агресивним, таким нициим способом… Про людину також багато говорить її реакція на події — але що це? Хіба не намагаюсь я зараз себе втішити, виправдати перед прийняттям рішення? У моєму розпорядженні всього лиш секунда… ні, у моєму розпорядженні зараз ціла секунда!.. секунда, здатна змінити цілий світ і життя всієї цивілізації! Одночасно з моєю думкою, з моїм почуттям, з моїм вибором зараз відбуваються міріади вселенських процесів — кожен із яких, секунда, і є окремим життям — у цю ж секунду розширюється Всесвіт, падає крапля з неба, змахує крило бджола, колишеться травинка… наче на цю секунду завмирає весь світ — від руху атома до руху планет, від зародження життя до його завершення… у цій секунді і є наше життя, у цій секунді — я сам! Наше життя — це пісочний годинник, де кожна секунда — піщинка, що протікає у вузькому просторі: до неї падали тисячі подібних і після неї впадуть ще тисячі, але й вони колись закінчаться, скільки б ти не струшував ці години… Секунда! Більшість людей у цьому світі так ніколи й не усвідомлять різниці між ввічливістю та безхарактерністю: небажання брати участь у конфліктах і вияв свого виховання вони приймають за боягузтво… але чи не навпаки усе? Хіба не тому ми ховаємося за культурністю й інтелігентністю, що боїмося дати відсіч або програти? Хіба це не підміна понять насправді? Хіба не найосвіченіші люди викликали раніше інших на дуель за криве слово чи образу? Ніхто раніше не дозволяв себе ображати — ніхто з культурних, освічених і інтелігентних людей: то що ж змінилося? Можливо, тоді люди знали більше? Або ж — менше? Чому багато хто тікає від конфліктів, коли йому завдають прямої й відкритої образи? Лише участь у конфлікті дозволяє людині відстояти свої позиції та інтереси — хіба ні?.. Секунда! У моєму розпорядженні є лише секунда!