РОЗДІЛ 2.

Секунда! Рука людини зависла на секунду над великою червоною кнопкою – її натискання запускає процес, який спричиняє запуск ядерної ракети, а відповідно й початок ядерної війни… цілком імовірно, що вона знищить майже все населення Землі, а можливо – й саму Землю… на кілька миттєвостей цей надзвичайно амбітний і пихатий чоловік замислився над тими наслідками, які може спричинити лише натиск цієї яскраво-червоної, мов людська кров, кнопки… Секунда! Що станеться, якщо він таки натисне її – не в думках, а насправді? Але хіба не для цього й створюються всі людські бомби, міни та ракети – не для того, щоби вибухати? Чи не байдуже як, коли й де це станеться? Якщо людина її створила, то, безумовно, вона ж її і використає – у цьому немає жодних сумнівів! То що ж виходить… виходить, що призначення людини – убивати іншу людину, якщо їй це властиво? Наказ! Батьківщина, через своїх уповноважених представників, наказує мені знищити половину населення Землі – але чи справді це веління саме батьківщини, а не окремих людей? Образити батьківщину неможливо, бо це ефемерне поняття, що не позначає нічого конкретного, тоді як образ завдається людям – ядерні бомби не створюються за бажанням селянина, банкіра чи торговця, їх творять із примхи більш марнославних і честолюбних людей, «нібито» заради захисту перших. Розумній людині, яка не жадає нічого так сильно, як спокою та добробуту у відведеному їй Богом житті, немає з ким воювати – їй нічого ділити: в разі ж суперечностей вона усуває їх шляхом переговорів, договорів, згод – вона живе не заради наживи, а задля творення, бо є земним втіленням образу свого Небесного Творця… Але з іншого боку, якщо все це відбувається, значить Бог це допускає – у нашому світі не панує вічно день і світло: він наполовину складається з ночі й тіні – руйнування й хаос так само йому необхідні, як і творення, гармонія… Якби шкаралупа яйця не тріскалась, ми б не побачили в ньому жодного курчати – тож руйнування і творення закладені в самих основах природи. Як у цьому світі існують творення й руйнування, відпливи й припливи, світло й тінь, день і ніч – так у ньому існують і агресивні, і миролюбні держави: як немає рівності серед людей, так немає її і серед держав – одна завжди захоче відібрати в іншої те, чим та володіє – в людській формі це називається «грабіжем», відкритим пограбуванням майна: саме для уникнення такого роду ситуацій одні, інтелектуально сильні, але фізично слабші, вирішили створити ефективні засоби захисту й стримування. Але чи є ядерна зброя достатньою гарантією безпеки держави? Якщо до влади приходять дилетанти, то, швидше, вона стає ще більшою загрозою для суті цієї держави, бо немає нічого страшнішого у світі, ніж божевільний із летальною зброєю глобального ураження в руках… Секунда! Натиск кнопки змінить історію планети назавжди, а може й цілком її знищить – ми всі смертні й рано чи пізно відчуємо подих фатуму поруч, але як же не хочеться померти через амбіції й пиху кількох збожеволілих людей: а саме вони й винесли моєму єству цей наказ! Вони грають у політику заради розваги, а на мене покладуть відповідальність за знищення сотень мільйонів людей – для них це забава, бо вони сховаються в надійних бункерах, а я буду мучитися у пеклі, бо саме я натиснув цю фатальну кнопку… Але хіба проблема в самій ядерній зброї? Якби її не існувало, ця кнопка запускала б зброю хімічну, біологічну… хіба є різниця? Увесь сенс не у виді зброї, а в самій природі людини – вона завжди прагне воювати й частіше чужими руками, підбурюючи й провокуючи подібних до себе, а потім, немов споглядаючи виставу… насолоджується створеним нею дійством… тому я усвідомлюю: найстрашніша зброя у світі – це сама людина!.. бо коли ти керуєш людиною, ти керуєш усіма створеними нею видами зброї й тими, які вона ще створить… Секунда! Цей світ не такий вже й простий – він надзвичайно складний і має певну архітектоніку: роззброєння для певної держави рівноцінне зникненню – тож у сучасних реаліях це не вихід. А в чому ж тоді спасіння? Коли людство перестане ділитися за расовими, релігійними, статевими та іншими ознаками – тоді воно наблизиться до істини, бо не форма визначає буття, а суть… Коли ми станемо єдиним потоком, дозрілим і метафізично просвітленим, ми усвідомимо, що нам немає чого ділити – бо всі ми походимо з одного джерела життя і в одне джерело смерті зійдемо!.. Секунда! У моїй владі – знищити мільйони людей, стати для когось героєм, а для когось – злочинцем… але ким я буду для себе?.. Ким – для Всевишнього? Хто я? Саме це визначає, натисну я кнопку чи ні – в цьому глибина мого можливого вчинку чи бездіяльності… Невже я настільки безумний, щоб за одну секунду стерти з лиця світу те, що створювалося віками й тисячоліттями – хто я такий, щоб ухвалювати такого роду глобальні, вселенські рішення? Моє життя, як і життя будь-кого на Землі – єдине: хто я, щоб позбавляти інших того, чого я їм не давав? Те, що було створено поколіннями – Колізей, Велика Китайська стіна, Пантеон, Мачу-Пікчу, Сіднейський театр – хто я, щоб усе це зруйнувати? Мільйони життів трудилися заради творення, щоб я, нікчемний порівняно з ними, за одну секунду, одним натиском кнопки знищив досягнення цивілізації – фізичні й метафізичні… І найбільший парадокс – що це нібито має статися заради блага людства, цивілізації, держав… Жодна розсудлива людина на планеті не підтримає жодну війну, під якими б ідеологічними масками вона не ховалась – свідомість нам дана для творення, а не для руйнування: людський інстинкт кличе до продовження роду, а не до його скорочення… Невже в цьому світі вже немає мов, що люди розучились домовлятися, шукати компроміси, а не жертвувати безглуздо незліченними людськими життями… а може – й усією цивілізацією!.. Секунда! Що буде, якщо я таки натисну цю кнопку? Загине значна частина людства, буде зруйновано чимало з того, що створено людськими руками – але не все! – чимало й залишиться… людей, споруд! Через кілька клаптів землі нас, людей, уряди намагаються зіштовхнути лобами й зробити ворогами – хіба планета не досить велика, щоб умістити всі думки, ідеї, почуття та переконання? Чому якась думка хоче поневолити іншу й стати головною? У світі стаються сотні катаклізмів – і нічого, планета не розвалюється – то чим гірший чи кращий ядерний удар? Державні уряди переконані, що цим вони не знищать Землю, а лише її «очистять» – а в чому переконаний я? У мене самого є діти й родина… Світ прогнив – усюди панує матеріальне, а справді метафізичного вже не побачиш: чи дано нам інший сценарій? Чи можемо змінити цей?.. Ядерна війна… ми самі її заслужили – людство постійно й закономірно йшло до цього, не припускаючись жодної помилки… Не Бог і не диявол створили цей світ таким, яким він є нині, а ми – люди! Віднині ми самі собі судді – не важливо, хто завдасть першого удару, очевидно, що за ним підуть інші… Але хіба без ядерної зброї в нашому світі мало загроз людству – природних, стихійних? Якщо людині вистачило розуму створити ядерну бомбу – невже не вистачить, щоб її знищити, аби вона не знищила свого творця?.. Секунда! Скільки ж від неї залежить – життя й смерть цілого світу!