РОЗДІЛ 21 "НАШ ЧАС"

ЧАСТИНА 2
НАШ ЧАС

«АННА. ФАЛЬШ»

Його пальці боляче стискають шию, вимагаючи дивитись у ніч в очах.

— Я кохав тебе. А ти… Навіщо?

Серце стукотить наче не минуло два роки, наче Тимофій зараз стоїть навпроти, наче його голос розбивається об моє жарке обличчя.

Два роки!

Два роки муки!

Два роки марних спроб змусити серце мовчати.

Я продираю горло. За вікном падають важкі краплі дощу. У Берліні похмуро, сиро як у мої розхристаній душі.

У палаті роздається втомлений стогін, і я озираюсь. Повіки Лізи повільно тремтять, сестра прокидається. Тиждень тому їй зробили чергову операцію на серці, тому стан край важкий.

Спохоплююсь до хворої, турботливо беру за руку.

— Доброго ранку, рідненька! Як ти? Дуже болить? Гукнути лікаря?

Я хочу знати все й одразу. Ліза розтягує губи у ледь вловній усмішці.

— Заспокойся. Я жива і це добре.

— Люба моя, я так хвилювалась.

— Тому не полетіла додому? — вії зрошують сльози. — Це не справедливо відносно Олександра. Ти два роки була його дружиною. І на похорон слід було з’явитись. Знову журналісти піднімуть скандал.

— Я не змогла тебе залишити. Одужаєш — і я навідаюсь на батьківщину.

— Ти дуже вперта, Аню. Крім того, твої жертви заради мого порятунку дорого коштують.

Сестра виморюється, розмова забирає останні сили, вона закриває очі, дихання робиться рівним і тихим. Хвилину роздивляюсь бліде обличчя. Хвороба перетворила мою красуню на втомлену життям жінку, на плечі якої звалився не лише недуг, а й горе-чоловік, що ні на хвилину не дає спокою.

Сергій! Пальці стискаються в кулаки від згадки одного імені. Родич замість допомоги постійно вимагає у нас гроші, погрожуючи розповісти пресі подробиці мого фіктивного шлюбу. Два роки він проживає моїм коштом, тримаючи у страху.

Однак тепер все буде по-іншому.

Олександр раптово для всіх помер від серцевого нападу у своєму будинку. Сімейний адвокат повідомив, що я вдова, за кілька годин до операції. По-людськи я повинна була сісти в літак. За всіма канонами мала організувати похорони, показатись у скорботному вигляді перед публікою і знову грати… Бути тим, ким ніколи не була. Та я зробила вибір і залишилась в Берліні. Всі приготування звалились на адвоката та сина Сталеного.

Його син.

Тимофій.

Моє єдине і справжнє кохання.

Моя персональна згуба і смерть.

Повертаюсь до вікна, обхоплюю себе руками. Перед очима місто тоне у сірій сльоті, розпливається розмитою картинкою, бо спогади біжать у минуле, у клятий день, коли дізналась про коханого правду.

Два роки тому у будинку Сталеного гостей зібралось наче одружувався сам президент. Нове весілля і таємнича наречена найвідомішого медіамагната країни спричинили хвилю зацікавлення журналістів. Мабуть, на величезному подвір’ї їх було більше, ніж охочих привітати новоспечену пару. Я дуже хвилювалась, бо вперше моє обличчя показували широкому загалу. Та чи було воно моє? Чи була то дійсно я? З високого, у повний зріст дзеркала визирала дорога лялька. Я сама не могла пізнати обличчя за тонною косметики, уміло накладеною професіональними візажистами. Широко розкриті очі, губи, підведені блідо-рожевою помадою, хитромудра зачіска на голові, сукня, вартістю тисячі доларів — і наречена року готова. Наречена, яка продала душу задля порятунку сестри. Тільки від цього не було легше, це не виправдання.

Я стояла перед тим дзеркалом і подумки проклинала себе за слабодухість. Чому не походила по фондах? Чому не спробувала знайти гроші в когось іншого?

Кроки Олександра я не одразу почула в кімнаті. Він підкрався тихо, не помітно. Кістляві руки, прикрашені дорогим гаджетом і величезним золотим перснем лягли на плечі. Холод. Крига. Мороз до кісток.

— Ти дуже красива. Моя наречена, — його липкий погляд сканував мене, господар милувався іграшкою. Повела плечима, щоб звільнитись від огидного захвату.

— Фіктивна, не забувай!

— Під маскою принципової дівчини ховається пристрасна жінка. Я можу пробудити сплячу красуню, тільки пусти у спальню.

— Ні! — гаркнула у відповідь. Так голосно, що Сталений озирнувся на двері.

— Божевільна, — він підійняв руки догори та зробив крок назад. — Здалась ти мені! Не хочеш — силувати не буду. Мої гроші і статус дозволяються утримувати безліч коханок.

— Ваше право. Я не заперечую.

Час було виходити. Гості зачекались. Та Олександр не поспішав показувати публіці свій персональний скарб.

— Мій син проти цього шлюбу, — несподівано оголосив Сталений. Погляд забігав по кімнаті. Він ніби соромився цього факту, ніби справді переймався думкою когось іншого.

— Син? Він сьогодні буде?

Дивно, та я не цікавилась сім’єю майбутнього чоловіка, жодного разу не читала інформацію у мережі та новинах. Якийсь невизначений страх підповз до серця.