РОЗДІЛ 20

Від його дотику тіло проймає електричний розряд. Від його гарячого подиху оголену шкіру декольте вкриває табун мурашок. Від його палючого погляду ноги підкошуються.

Лякливо озирнувшись по сторонах, Аня застигла у його очах своїми. Злий. Дикий. І такий спантеличений. Він не вірив, що відшукав свою квітку.

— Відпусти негайно! — пирснула Бурик та спробувала звільнитись від захвату. Їй потрібно йти. Їй не можна спілкуватись з іншими чоловіками. Останній пункт договору.

«Ні, я так не ризикуватиму. Лізі завтра робитимуть операцію. Сталений не пробачить. Тримайся! Тихо, серце, замри»!

Та замість слів Тимофій потягнув її з танцювального майданчика у протилежний кінець залу, до коридору, темного, задушливого коридору.

— Куди ми йдемо? — намагалась докричатись до хлопця. На ватяних ногах вона пленталась за мускулистим, мовчазним фотографом.

Як тільки опинились наодинці, Астахов без церемоній припечатав дівчину до холодної стіни. Його руки вперлись по різні сторони переляканого обличчя, а ноги надійно зафіксували її стегна.

Очі в очі. Дихання з диханням. Два серця у шаленому ритмі.

— Відпусти. Не можна!

Аня долонями намацала тверді груди знайомого. Розум кричав тікати, опиратись, а жіноча половина заворожено роздивлялась розтулені чоловічі вуста. Його аромат перебив задуху нічого клубу, забрався у її легені, під шкіру, у кожнісінький міліметр душі. Як же вона скучила! Пам'ять стерла і блондинку з ресторану, і пристаркуватого нареченого, і обов’язки, через які сьогодні потрапила у розважальний заклад.

Вона мовчки роздивлялась темні глибини навпроти. Якби він тільки знав, у якому болоті загрузла, під волю якого монстра потрапила, у руках якого ляльковика опинилась через кляті гроші. Вона продала душу дияволу, і тепер стає його улюбленою забавою.

Цілісінька група спеціалісті (про існування подібних професій вона раніше не здогадувалась) працювали над її образом ідеальної дівчини. Про лікувальну справу довелось забути. Натомість за вказівкою Сталеного Анна вчилась заново ходити, говорити, поводитись, навіть сміятись! Тепер її ранок починався з пробіжки, а дні наповнились нескінченими уроками хореографії, музики (якогось біса мусила вчитись гри на фортепіано), етикету, географії, філософії. Її нав’язали освоєння ще однієї іноземної мови. Їй говорили, що їсти, як їсти, як… як… як… Та найбільшою неприємною частиною цього навчання стали уроки маніпуляції. Саме так маніпуляції.

Публіці цікава картинка і вона вчилась видавати бажане за реальність.

— Тобі слід поводитись невимушено. Ти дуже скута і це не дозволяє нам рухатись далі, — говорила сурова іміджмейкерка. — Сьогодні відправишся в нічний клуб, сама.

— Олександру ідея не сподобається.

— Це вимушена міра, — зітхнула жінка, поправивши дорогі, елегантні окуляри. — Якщо не подолаєш себе, ти безнадійна. Пан Сталений прорахувався.

— Я спробую, — відповіла.

Спробувала? Змогла? На танцювальному майданчику дівчина почувалась ніби під прицілом сотень відеокамер. На ній була відверта срібляста сукня з оголеними плечима, височенні підбори, ефектний вечірній макіяж і… і повна відсутність спідньої білизни. Божевільна вигадка вчительки з маніпуляцій. Її ламали.

Хто міг припустити, що «добір намірі» завершаться зустріччю колишніх коханців.

На мить Астахов відірвав від дівчини очі, окинув коридор. У двох кроках знаходились двері в окремі кімнати для охочих усамітнитись. Думка протаранила мозок зі швидкістю світла.

— Ходімо! — звернувся наказовим тоном і не чекаючи відповіді, кинуся до дверної ручки. Перші та другі виявились закритими, а ось на третіх пощастило.

— Тимофію! — голосно простогнала його ім’я, як тільки опинились у невеличкій кімнаті, злегка освітленій нічним бра. Довкола все потопало у червоному кольорі, навіть підлога зливалась з відтінком стін. Посеред кімнати знаходилось величезне півкругле ліжко. Астахов прикинув, що воно поки ідеально застелене і хтось з хвилини на хвилину може увійти в орендовану кімнату. Часу було обмаль, а бажання втримати Аню занадто сильним.

Одним ривком фотограф притис до грудей жертву, яка наче кам’яна застигла в його обіймах.

— Сьогодні ти знову сама? — прохрипів в обличчя. Рука поповзла до довгого волосся. Його так хтілось торкнутись. Тимофій не відмовляв у задоволенні втягувати ніздрями аромат жіночих парфумів, відчувати шовковистість шкіри обличчя навпроти.

— Сама, — Аня здавалась під натиском гарячих долонь. Пристрасть, спека, з якою обіймав Астахов, діяли на дівчину смертоносною отрутою. Здавалось, зробить крок вбік — і вона розлетиться від самотності на мільйони часточок.

— Так швидко зникла з квартири. Чому не попрощалась?

— Не хочу говорити про це.

— І я не хочу говорити. Тільки цілувати.

— Ні!

Чоловічі вуста крали поцілунок, шматували, випиваючи душу. Руки стискали її обличчя, не даючи змоги зробити кроку, ворухнутись, натякнути на слово «ні». На секунду Тимофій відірвався, глибоко дихнув і спробував взяти гору над емоціями.

Що вони роблять? Хіба це правильно?