РОЗДІЛ 16

Голова боліла нестерпно. Очі наче свинцем налились і відмовлялись розплющуватись. У горлі пекло, а спроба поворушитись перетворилась у справжню каторгу.

— Бляха! — простогнав Астахов. — Скільки я вчора випив?

Поруч хтось лежав, і Тимофій через силу відкрив повіки.

— Аліна! — ледь не скрикнув. Очі ковзнули на її голу спину, потім рука підняла ковдру. — Хух!

На щастя на обох знаходилась спідня білизна. Нічого не було! Вони втримались і не перетнули межу.
Хлопець сповз з ліжка та подався на пошуки ванної кімнати. Зараз прийме душ і забереться геть.

Схоже після посиденьок знайома навряд захоче позувати перед камерою.

Холодна вода приводила до тями. Голова роз’яснювалася, а з нею і спогади.

Тимофій та Аліна славно посиділи, потім він погодився провести подругу додому і зайшов «на чай».

Остання пляшка спиртного виявилась зайвою, бо … Бо Аліна вертнула сідницями, забралась до нього на коліна і кинулась цілувати — пристрасно, вимогливо, спрагло.

— Бляха! — чортихнувся вдруге за п'ятнадцять хвилин. Рука поповзла колючою щокою, намацуючи слід від ляпаса.

Хлопець поглянув у дзеркало. Звідти визирало неголене чудовисько з почервонілими очима та опухлим лицем. На щоці в чудовиська пашіла багряна пляма, залишена рукою Аліни.

Жодна дівчина у світі не погодиться, щоб її називали іменем іншої! Знайома не стала винятком. Почувши ім’я Аня, вона пирснула і вчасно його зупинила.

Анна! Вона привиділась в обличчі Аліни. Божевілля!

— Пора забиратись!

Вчинок не вартий героя, але це ліпше, ніж псувати стосунки.

Тимофій навшпиньках повернуся у спальню, відшукав штани, сорочку. Двері за його спиною зачинились тихо-тихо.

Вже будучи вдома, Астахов набрав батька. Він хотів попрощатись телефоном. Більше у країні його нічого не тримало і не сьогодні-завтра збирався відлетіти в Австралію виконувати замовлення. Важко сказати, чи з легкістю полишав рідне місто. Зникнувши, Аня вкрала частину його серця, його самого.

— О, синочку! Я дуже радий! Якраз вчасно, бо я сам збирався набирати, — голос Олександра звучав радісно, ніби він підписав найважливіший у житті контракт. — Приїжджай додому, я хочу поговорити.

— Не можу, я збираюсь у нову подорож, — відповів, окидаючи поглядом розгардіяш у квартирі. Тут як мінімум дня три піде на прибирання.

— Це важливо, — наполягав той. — Знайди для батька тридцять хвилин. Розмова серйозна і не телефоном. Не хочеш їхати — я буду в тебе через годину.

— Вмовив. Я виїжджаю.

— Чудово, мій синочку. Зараз кухарка приготує твої улюблені вишневі пончики.

Астахова аж пересмикнуло. Сталений ніколи не переймався уподобаннями єдиної кровиночки. Все не мав часу за роботою та численними коханками. А тут раптом — турбота, лагідний тон, улюблені з дитинства вишневі пончики.

У глибині душі Тимофій здогадувався тему запрошення. Мабуть, він проситиме сина залишитись, перейняти кермо холдингу. Батько вже в роках і рано чи пізно йому доведеться закинути улюблену справу, мандрівний спосіб життя й осісти у кріслі генерального директора. Покликання покликанням, а обов’язок на першому місці.

«Якби Аня не зникла, я б погодився заради неї», — майнула в голові думка, яку одразу відкинув геть.
Тимофій втомлено потер долонями обличчя і гукнув Келі.

— Скучала, мала? Їдемо в гості та буркотливого дідугана. Ти поганяєш на подвір’ї, а я слухатиму нотації. Може поміняємось місцями?

Наче зрозумівши жарт, вівчарка заскавуліла, пригортаючись до господаря.

— Ти ж ніколи не покинеш мене, правда? — зазирнув у розумні очі. — Шкода, не можу забрати тебе в Австралію, а коли повернусь не знаю.

Собака горнулась, відчувала біль його душі. У цьому місті для нього та Ані затісно.

Дорогою до батьківського дому Атсахов отримав сповіщення від Аліни. Дівчина сфотографувала влаштований ними безлад на її ідеальній дизайнерській кухні. Виявляється, вони вигадали власний дартс: ціляли попкорном у невеличке блюдце. Їжа валялась по підлозі, на столі.

Та замість смайлика чи жарту, Тимофій надіслав голосове повідомлення:
«Аліно, вибач за мою вчорашню поведінку. Сподіваюсь, ми надалі залишимось друзями».

«Хто вона?»

«Перегорнута сторінка».

«Але ж ти кохаєш цю Аню»?

Питання подруги загнало в глухий кут. Що таке кохання у дорослому віці? Як сприймати почуття, коли одне ім’я дівчини викликає шалене серцебиття?

«Вона особлива», — коротко відписав і поклав телефон на панель управління.

— І її потрібно забути якомога швидше, — промовив вголос, стискаючи шкіряне кермо до побіління кісточок.

Та хіба можна забути ту, яка вкрала спокій?

Батьківський будинок зустрів його метушнею. Три буси з логотипами клінінгової компанії привезли роту працівників, які вимивали, вичищали кожнісінький сантиметр величезного помешкання. Коротко привітавшись, Астахов поцікавився у покоївки де знайти Сталеного. Жінка кивнула на кабінет.
Олександр вважав свій кабінет місцем прийняття найважливіших рішень.