РОЗДІЛ 15

Астахов перевернув квартиру догори дриґом. Кожнісінька полиця, кожнісінька шухляда, кожнісінька коробка лежали вивернутими додолу. А він все не міг знайти фото Ані.

– Бляха, де вони? — репетував, зариваючись пальцями у густе волосся. Мозок кипів. Серце калатало, наче у передсмертній агонії.

Нестямним поглядом Тимофій обвів житло. На місці не залишалось жодного предмета, а фотографії ніби крізь землю провалилися.

— Може викинув? — розмірковував вголос. Намагався пригадати, коли востаннє робив генеральну ревізію запасів. Мабуть, викинув.

Спересердя пихнув ногою подушку й опустився на підлогу. В області серця нило і пекло. Хотілось вирвати образ Аня, її запах з душі, її присутність в думках. За минулих три доби він зганяв і в спортзал, і напився сам вдома, і навіть намагався заснути. Нічого! Перед очима поставало її лице, а у вухах бриніли слова того клятого родича про вітряність дівчини.

Астахов вірив і не вірив у почуте, проте від пошуків вирішив відмовитись. Вона сама прийняла рішення, втікши рано вранці та не сказавши жодного слова. Хіба він образив чимось? Хіба не був ніжним і люблячим?

Емоції рвались нагору. І вхопивши плед, Тимофій почав шматувати тканину голіруч.

Коли покремсана ковдра опинилась біля ніг, відчув, наскільки сильно втомився в рідному місті. Він втомився від самотності.

Від тупого розглядання точки перед собою врятував дзвінок на мобільний телефон. Екран світився контактом ліцитатора батькового благодійного аукціону. Хлопець без ентузіазму ковзнув зеленою кнопкою.

— Пане Астахов?— улесливо заговорили по інший бік зв’язку. — Ви у місті? Ще не подались мандрувати? Сьогодні з нами зв’язалась представниця жінки, яка викупила вашу фотосесію і попросила нагадати про обов’язок сфотографувати її керівницю.

— Я пам’ятаю, — роздратовано гримнув у відповідь. Манера розмови бісила, хотілось послати до бісової матері ліцитатора і таємничу «щасливицю».

— Так от, сьогодні о сімнадцятій в ресторані на Мармуровій вулиці ви побачитесь.

— Я не готовий!
Однак слова залишились не почутими, оскільки завбачливий співрозмовник встиг відключитись.

Настрою знімати дамочку не було жодного. Більше — спілкуватись з представницями жіночої статі він не мав найменшого бажання. Аня на славу витравила душу, перевернула світ, у якому жив спокійним холостяцьким життям на справжнісіньке пекло.

— Я не прийду, — заревів та відкинув телефон геть, проте він знову задзенькав. — Бляха, що робиться? Скільки можна? Я хочу спокою!

Телефон не вмовкав і хлопцеві довелось переповзти до гаджета. Тепер на екрані красувалось фото однокласниці й хорошої подруги з дитинства.

— Аліна, — полегшено видихнув.

В дитинстві вони ділились всіма таємницями та дорослими розбіглись по різних континентах. Аліна вела світське життя, раз за разом мелькаючи у глянцях та скандальних новинах. Астахов, навпаки, любив подорожі й нетрі планети. У цю хвилину давня знайома видалась світлим промінчиком серед темряви.

— Привіт, — не приховуючи радості, промовив хлопець.

Співрозмовниця не поскупилась на захоплення:

— Привіт, мій найкращий! Як у тебе справи? Ми сто років не бачились. Зізнайся чесно! Сумував?

Тимофій завовтузився на місці. По-справжньому він сумував виключно за Анною.

— Було б непогано зустрітись, — уникнув прямої відповіді.

— Я не проти. Що робиш увечері?

— Увечері, — протягнув прикидаючи, що Аліна повернулась в місто на кілька днів. — Сонце, вибач, та увечері я зайнятий. Є плани, які змінити не можна, навіть заради тебе.
Астахов хотів спекатись фото сесії та дременути в Австралію, де без нагадувань зализуватиме душевні рани.

— Шкода, шкода! Та все одно чекатиму тебе. Звільнишся — набереш. І скучила, дуже.

— Давай завтра. Я замовлю столик.

— Домовились. Щиро бажаю гарно провести час.

У голосі дівчини було стільки солодкості, що фотограф глянув не екран, чи дійсно це Аліна.
До зустрічі із замовницею залишалась година.

Астахов поплентався в душ. Холоді струмені остудили запал і нерви, повертаючи розум до роботи. Як не є, але він не звик відступати від обов’язків.

Професіоналізм взяв гору над емоціями, тому до ресторану на Мармуровій вулиці він приїхав зі спокійним виразом обличчя. Зараз він домовиться з жінкою, обговорить деталі знімання й поїде купувати квиток на рейс в Австралію. Вистачить рвати серце.

Замовниця обрала заклад, гідний її статусу. Готували тут надзвичайно смачно, а інтер’єр дозволяв розслабитись та приємно відпочити. Адміністратор зустрів Тимофія доброзичливою посмішкою, провів до столика в глибині зали і подав меню. Загадкова дама затримувалась. Астахов волів не думати хто вона така? Для чого? Це лише робота.

Та коли усередину увійшла пишногруда блондинка з довжелезним кучерявим волоссям, котре хвилею спадало на спину, присутні чоловіки не втримались від овацій. Коротка чорна сукенка, що визирала з-під полів білосніжного пальта, звабливо прикривала стратегічні місця. Кожний крок дівчини погрожував показати загалу спідню білизну. Астахов усміхнувся. Аліна зажди полюбляла епатажні виходи у світ. Не змінилась зовсім. Нею було приємно милуватись.