РОЗДІЛ 14

Сьогодні Анну пустили до сестри. Серце розривало груди, коли вона прочинила двері палати й впилась занепокоєним поглядом в бліде обличчя Лізи. Дівчина, підключена до величезного апарату, незворушно лежала наче витесана з граніту. Та почувши кроки, розплющила очі. У тих очах запалились надія, радість, віра.

— Привіт, моя люба, — промовила Аня, схиляючись над хворою. Вона делікатно торкнулась губами її чола, тильною стороною долоні протерла сльози на щоках. — Не плач, ми справимось. Ти обов’язково одужаєш.

— Аню, як так? Ти лікар. Поясни, — схлипувала Ліза. Серце її сестри розривалось від жалю і болю.

Якби могла, помінялась з нею місцями. Якби могла, перейняла хворобу на себе.

— Не можна здаватись. Все буде добре.

— Де нам взяти такі гроші?

Аня стисла губи в тонку смужку. Злості на медперсонал не вистачало. Сказали. Тепер Ліза гризтиметься думками про кошти і від безвиході панікуватиме, витрачаючи сили.

— Я звернулась в десятки благодійних фондів, обходила власників найбільших компаній. Кілька пообіцяли подумати і зателефонувати.

— Справді? — зраділа Ліза, вчепившись за руку сестри як за останню рятівну соломину.
Анна кивнула у знак згоди. Її брехня з добрих намірів стала бальзамом для хворого серця. Хвора припинила рюмсати й усміхнулась.

— Сергій за дверима? Покличеш? Я так скучила за ним.

Бурик завжди вважала, що гірка правда у сотні разів краще, ніж вводити людину в оману чи давати їй надію. Через професію вона навчилась говорити прямо і відверто, без фальші і прикрас. Та зараз відвертість про хлопця могла вбити дорогу людину.

— Він дуже зайнятий. Знайшов ще одну роботу. Вдома практично не буває. Але передавав тобі привіт і просив триматись.

— Я рада, що Сергій влаштувався. Тягнути нас обох було важко.

— Тобто? — отетеріла Аня. — Хіба він не ремонтував машини?

— Давно звільнився, — потупила погляд Ліза. — А потім вирішив спробувати щастя в інтернеті. Так присів на азартні ігри.

— Чому мовчала? Як могла тримати все в собі?

— Аню, у тебе своє життя. Я не хотіла надокучати.

— Сестричко, — Анна схилилась над дівчиною низько-низько. — Домовимось на майбутнє ділитись одна з одною абсолютно всім.

Бурик кривила душею, та вчинити інакше не дозволяла совість.

Дівчата прогомоніли годину, розмірковуючи над майбутньою операцією. Ліза вірила, що гроші знайдуться. А її сестра вагалась чи зможе пристати на пропозицію багатія. Вона роздивлялась обличчя хворої і запевняла себе: «Ти повинна»!

— Я забула розпитати про побачення, — наостанок спохватилась Ліза. — Розкажи, будь ласка, про свого таємничого незнайомця.

Її питання виявилося несподіваним. Аня глибоко задихала, наче отримала удар в сонячне сплетіння.

— Високий, вродливий і турботливий, — зашарівшись, промовила нечутним голосом. — Та у нас було тільки дві ночі. Жодних зобов’язань. Гарно провели час і на тому розійшлись. Я залишаюсь вдома, а він летить у Європу або Африку.

— Сумно. Сподівалась, моя люба сестричка знайде красивого принца і він відвезе її у казковий палац.

Оте «казковий палац» різонуло серце гострим ножем. Пригадався Олександр, його ганебна пропозиція. Фіктивна дружина… А чи справді чоловік не переступить межу?

— Є фотографії? Похвались, — не вгавала Ліза.

— Не встигли зробити. Та й для чого? Не питай імені. Все одно не скажу.

— А загадковий друг з мережі?

Аня байдуже знизила плечима, оскільки той втратив будь-яке значення. Він теж перегорнута сторінка.

— Сестричко, не втомлюватиму тебе. Завтра чекай у гості. Що принести?

— Я поки нічого не хочу. Передавай Сергію привіт. Я не турбуватиму, хай сам зателефонує.

— Добре, — через силу відповіла. Коли Аня була біля дверей, Ліза окликнула її.

— Я дуже боюся і не хочу вмирати.

— Ти не помреш. Я не дозволю.

Лікарка стисла кулаки до побіління шкіри. Всередині все піднялось і з гуркотом впало в п’яти. Ні! Вона не дозволить! Знайде гроші! Вони обоє будуть щасливими!

На лікарняному дворі Анна дала волю сльозам, які текли, рясно зрошуючи одяг. Нервове напруження переросло у сильний головний біль. До аптеки звернула на ватяних ногах і з розфокусованим поглядом.

— Може лікаря? — затурбувалась фармацевт, вгледівши напівпритомний стан клієнтки, на що почула іронічний, приглушений сміх. Та вона сама лікар! Тільки події здатні зламати покликаного боротись з хворобами.

— Знеболюване і пляшку води. Зараз минеться.

Минеться. Минеться. Минеться.

Де взяти кляті гроші?

Невже єдиним виходом залишається погодитись на фіктивний шлюб?

Дівчина хиткою ходою побрела з території лікувального закладу. Йшла, не звертаючи уваги на перехожих, на вітрини, на панорамні вікна кав’ярень. Подумки вона перебувала у власному світі безвиході.