РОЗДІЛ 13

— Я дам гроші на операцію, — хмикнув Сталений, оголюючи зуби як в американського кіноактора.

— Говорите наче сам диявол, — пирснула у відповідь налякана дівчина.

Зазирати у вічі смерті не було настільки страшно, як зараз дивитись у широко розкриті очі незнайомця, у котрих виглядала жертовним ягням. Аня гарячково міркувала, куди він хилить і чим їй доведеться ризикнути.

Олександр зареготав і звільнив захват. Ситуація йому подобалась, бо круто знаходиться на ряди вище дрібних істот.

— До речі, мене часто так називають. І виключно від твого вибору залежить, — обличчя миттєво добрало серйозності, — ким буду для тебе: дияволом чи рятівником.

Крижаний холод пробіг тремтячими пальцями Анни. У яку гру вона потрапила? Сталений вирішив довго не тягнути.

— То як? Візьмеш гроші?

— А що віддам натомість?

— Свободу. Свою свободу. Я ж сказав.

Жах оповив смертельними лещатами горло. Стати коханкою чоловіка який на кілька десятків років старший за неї? Хтозна, які збочені фантазії витають в сивій голові. А якщо він змусить? Це ж рівнозначно продати душу ?

— З мене нікудишня коханка. Мало досвіду! — випалила старому в обличчя, чим знову викликала сміх.

Складалось враження, що її злість і безсилля, навпаки, потішали дивака.

— Дорогесенька, не вигадуй. Ти зовсім не в моєму смаку. Я люблю проводити час з … моделями, у яких ноги починаються там, де в тебе мозок. Скромність, скутість — не ті риси, які ціную в жінках.

Аня видихнула. Інтим не передбачався. Та бути темною конячкою на шаховій дошці вона не збиралась.

— Про яку свободу ви говорите? Що візьмете за життя Лізи?

Олександр звузив очі до крихітних щілинок, впиваючись ними в розгублену Анну. У нього давно визрів план, і ця балакуча лікарка вписувалась в головну роль. Тільки тиском її не візьмеш. Втече!

— Я так розумію, Анно, ти далека від світського життя? Не пізнала мене?

— Ні, — чесно зізналась. — Але я вмію берегти таємниці і не збираюсь звертатись у поліцію.

— Ну, як заїла пластинка! Зупинись! Я говорю про інше. Про твою свободу як жінки, — він змовницьки нахилився до ліжка й перейшов на шепіт. — Я рятую твою сестру, а ти стаєш моєю дружиною.

— Ви з глузду з’їхали? З мене годі комедії. А вам щиро раджу звернутись до психіатра, бо маєте, вибачте, явні проблеми.

Сталений скривився, не очікуючи настільки різкого спротиву. У його планах Анна вже носила прізвище Сталена.

Від втечі з божевільні (як охрестила палац) її зупинило запаморочення. Олександр ледве встиг підхопити її під руки.

— Відпустіть! Я зараз кричатиму!

— Замовкни, дурепа! Ми договоримо. Я зайшов занадто далеко, щоб відступати. Ти цікавиш мене як дружина, фіктивна дружина.

— Ви точно хворі!

— Тобі потрібні гроші, а я потребую дружини для публіки.

— Запропонуйте цю маячню якійсь моделі!

— Модель не підійде! — прокричав в перелякане обличчя. — Мене звикли бачити в оточені справжньої краси! А така як ти приверне увагу громадськості на тривалий час. Втямила?

Він скидався на смертоносний ураган. Медіамагнат не звик чути відмови.

Аня автоматично захитала головою, хоча абсолютно нічого не розуміла.

— Прекрасно! Я знав, що ти розумна дівчина і зробиш правильний вибір.

— Я хочу подумати, — наважилась писнути. Інстинкти самозбереження брали гору. — Кілька днів, дайте мені кілька днів.

— Ні! Я так не ризикуватиму. Багато знаєш!

— Я не скажу, чесне слово! Але це моє життя! Подібні рішення не приймаються за долю секунди.
Нарешті Сталений відійшов від ліжка.

— Та ми обоє чудово знаємо, що отримаю позитивну відповідь. Заради сестри ти підеш на жертви. Заради бізнесу я готовий до зобов’язань. А тепер відпочинь. Коли дійсно стане краще, Василь відвезе у місто.

Анна не промовила ні слова. Сталений теж вийшов мовчки, залишивши її з розумами. З однієї сторони він мав рацію. Такої великої суми їй до кінця днів не назбирати, а операцію варто проводити в найкоротший термін. З іншої… На кону стояло особисте життя. Підписавши шлюбний контракт з Олександром, вона назавжди занапастить шанс стати по-справжньому щасливою, пізнати кохання, відчути радість материнства. Попереду на неї чекає дві прірви: або смерть сестри, або втрата себе.
Дівчина не стримувала сліз. Кажуть, вони полегшують біль душі.

— І що мені робити? — запитувала сама себе.

Через деякий час Василь приніс тацю з гарячим супом і хрумкими скоринками. Поставивши на тумбу, делікатно попросив поїсти, а коли надумає залишати «казковий палац», натиснути кнопку на стіні.

«Як у лікарні, — подумала дівчина, ковтаючи гіркоту. — Тільки ця схожа на психіатричну. І я стану божевільною». Лікарка пересилила себе і таки вирішила підкріпитись.

На щастя, молодий організм взяв своє. Після ситної їжі її самопочуття значно покращилось. Навіть з ліжка змогла підвестись без темних кружечок перед очима.