РОЗДІЛ 7

Вони прокинулись від телефонного дзвінка. Гаджет Ані розривався на тумбі. Сонна дівчина намацала рукою пристрій і, не роздивляючись абонентського номера, натиснула кнопку виклику. Знала, що сестра турбує. Окрім неї більше нікому хвилюватись.

— Ти де? — одразу роздалось по інший бік зв’язку.

— З ним, — спокійно відповіла Аня і не пізнала власного захриплого голосу. У роті пекло. Взагалі весь організм нагадував випалену пустелю. Спробувавши розплющити очі, скривилась від яскравого сонячного проміння, котре сміливо світило на ліжко — місце її персонального гріха. Нечутно повернула голову на сплячого Тимофія. Розкинувшись на животі, він мирно посопував. Довге густе волосся закривало частину чола, виглядало скуйовдженим і додавало своєму власнику азартності, юнацтва.

На мить Аня замилувалась витонченими рисами обличчя, затрималась на злегка розстелених червоних губах. Мабуть, її такі самі — червоні і покусані. Вночі ці вуста торкались там, де у сні не могло привидітись.

— Адресу кажи. Я хвилююсь, — не відставала сестра.

— Я не знаю, — продерла горло, а очі ковзнули пляшкою, яка недбало валялась на підлозі. Ця пляшка виявилась зайвою. Хоча… Хоча, тверезою навряд могла погодитись на подібні нічні витівки.

Аня ворухнулась, повела стегнами. Біль пронизав лоно.
Скільки разів вони це зробили? Переборщили…

Відчувши шурхіт, чоловік напружився і по-хазяйськи притягнув її до грудей.

— Мені ще ніколи не було так добре. Пізніше наберу, — перейшла на шепіт.

— Стривай, — спробувала зупинити та, проте Аня вже натиснула кнопку відбою.

В обіймах Астахова почувалась захищеною і потрібною, бажаною і вільною. Він спав, а вона продовжувала роздивлятись обличчя до мікроміліметрів, намагалась запам’ятати кожнісінький вигин, найменшу деталь. Зараз він її, тільки її. Його можна торкатись, цілувати, слухати, пестити, насолоджуватись.

Скільки триватиме це примарне щастя, вона не знала. Впевненість існувала лише в одному: він став світлим промінчиком в душі.

— Добрий ранок, — Астахов подивився на дівчину з-під опущених вій, впіймавши за таємним розгляданням.

— Привіт, — відповіла на видиху.

І сама… сама накрила його вуста своїми багряними від утіх пелюстками.

Дискомфорт відійшов на другий план, канув у новому припливі пристрасті.

Аня віддавалась сповна.

— Ти неймовірна, — промовив Тимофій, поправляючи вологе пасмо темного волосся, яке недбало закривало частину обличчя. Від чергового «забігу» в обох дихання збилось.

— Я тільки з тобою така. Для мене це вперше.

Відвертість спантеличила, і Тимофій дещо розгубився. У його ліжку побувало багато жінок, багато з них зізнавалось в коханні, вони благали продовження стосунків, мали на нього плани.

Та слова дівчини зачепили за живе, за невидиму струну. Слова перетворили на ляльку в цих тендітних руках.

Астахов напружився, прислухаючись до відчуттів. Страх отримати залежність липким щупальцем оповив горло. Звісно, Аня спіймала зміну настрою.

— Ні, ти неправильно зрозумів, — кинулась виправдовуватись. — Я не зобов’язую до стосунків. Вже сьогодні я зникну, — і опустила вії.

— Повертаєшся у Ліберію?

— Через кілька днів.

— Тоді розпрощаємось завтра. Сьогоднішній день наш. Прогуляємось містом?

— Я планувала дещо купити.

— Влаштуємо похід по магазинах разом. Мені теж потрібно придбати кілька футболок.

Аня посміхнулась у відповідь і міцніше пригорнулась до його грудей. Підводитись з ліжка, а тим паче розлучатись не хотілось.

Коли у шлунку голосно заревів голод, обом довелось одягнутись.

— Правду говорять, голод не тітка, — засміявся білозубою посмішкою Астахов. — Не проти, якщо першим піду в душ?

Аня байдуже знизила плечима й взялася заправляти ліжко.

«Я ніколи його не забуду», — промовила вона, ледь ворушачи губами.

Завтра його втратить і ця втрата відірве шматок душі. Вона жодного разу не обмовиться про фотографа, перетворить зустріч на таємницю.

— Аню, ми не захищались, — пролунав позаду голос хлопця, вириваючи із задуми. — Ти ж лікар, розберешся сама.

— Не хвилюйся, — змусила себе відповісти спокійно. Важко не подати вигляду, чуючи подібні слова. Проте це для неї складно сприймати очевидні речі. У Тимофія жінок безліч, він звик.

— Кайфово відчувати тебе всю, без перепон.

Підійшовши впритул, обійняв однією рукою, на повні груди вдихнув аромат її волосся, її шкіри, яка покривалась дрібними сиротами у місцях дотику його гарячого дихання.

— У мене теж вперше, — несподівано випалив він. — Вперше настільки добре. Ми сходимось ідеально. І, знаєш, що найбільш цікаво. Коли знову зустрінемось, вдати незнайомців буде ще тим випробуванням. Я захочу повторити. І ти захочеш.

Теплі чоловічі губи поповзли шиєю.